Постанова

від 11.04.2013 по справі 801/2628/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2013 р. (10:54) Справа №801/2628/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Дудіна С. О., за участю секретаря судового засідання Павленко Н. О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнитура»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача - Павловської Ю.М., паспорт НОМЕР_5; Доценко Ю.О., паспорт НОМЕР_6;

відповідача - не з'явився.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фурнитура» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0004451502 від 11.03.2013 та № 002271501 від 11.03.2013.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, щодо заниження позивачем сум податку на прибуток і податку на додану вартість по операціях з контрагентом КП «Альянс». Так, позивач стверджує, що фактичне виконання контрагентом підрядних робіт та реальність господарської операції підтверджується відповідними первинним документами бухгалтерського та податкового обліку, а висновки відповідача носять характер припущень.

Відповідач в судове засідання не з'явився, заперечень на адміністративний позов не надав, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був проінформований належним чином в порядку статті 38 КАС України шляхом направлення тексту повістки електронним шляхом, про що свідчить відповідне підтвердження, надіслане відповідачем.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, враховуючи, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вважає за можливе, на підставі ч. 6 ст. 71, ст. 128 КАС України, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

З 14.02.2013р. по 20.02.2013р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Фурнітура» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП «Альянс» за листопад 2010 року, за результатами якої складений акт №1206/15.2/310212 від 26.02.2013р. (а. с. 23-36).

За результатом проведеної перевірки відповідачем зроблений висновок про порушення ТОВ «Фурнітура» пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 9 625,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2010 року - на суму 9 625,00 грн.

Також податковим органом зроблений висновок про порушення позивачем п.п.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та встановлено завищення податкового кредиту в сумі 7 700,00 грн., у тому числі листопад 2010 року - 7700,00 грн., внаслідок чого до сплати належить сума ПДВ в розмірі 6 514,00 грн.

11.03.2013р. на підставі вищевказаного акта перевірки ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення

- № 0004451502 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6514,00 грн. основного платежу та 1 628,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002271501 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 9625,00 грн. основного платежу та 2406,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Правомірність винесення відповідачем зазначених податкових повідомлень-рішення є предметом спору у цій справі.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача з наступних підстав.

Згідно поданої позивачем декларації з податку на прибуток приватних підприємств сума скоригованого валового доходу складає 516158 грн., скориговані валові витрати дорівнюють 479162 грн., сума амортизаційних відрахувань - 18646 грн., об'єкт оподаткування зазначений на рівні 18350 грн., сума податкового зобов'язання звітного періоду складає 4588 грн. (2675 грн. - сума податку за попередній податковий період поточного року, 1913 грн. - сум податку до сплати).

Згідно податкової декларації ТОВ «Фурнитура» з податку на додану вартість за листопад 2010 року податкові зобов'язання визначені позивачем на рівні 10778 грн., податковий кредит склав 11964 грн., сума від'ємного значення ПДВ складає 1186 грн.

Висновок про неправомірність відображення позивачем вказаних показників був зроблений відповідачем на підставі проведеного аналізу господарських операцій позивача з контрагентом КП «Альянс», з використанням при цьому акта від 11.04.2012 р. №36/22/32468182 про неможливість проведення зустрічної звірки КП «Альянс», а також інформації комп'ютерних автоматизованих систем.

Так, ДПІ у м. Сімферополі, з посиланням на акт про неможливість проведення зустрічної звірки, зауважила, що сумнівний податковий кредит, отриманий КП «Альянс» від контрагентів-постачальників, фактично не було використано у власній господарський діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання. Враховуючи дані факти, ДПІ у м. Сімферополі зробила висновок, що податкова вигода, сформована від сумнівних постачальників, підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних «вигодонабувачів».

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що в порушення пп. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.3.9 п.п 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «Фурнітура» до складу скоригованих валових витрат неправомірно віднесено вартість товарів, робіт, послуг на загальну суму 38 500,00 грн., за результатом здійснення позивачем господарської діяльності з КП «Альянс», яке має ознаки фіктивності. Таким чином, внаслідок неправомірного, на думку відповідача, віднесення ТОВ «Фурнитура» до складу валових витрат вартості товарів, робіт та послуг на загальну суму 38500 грн., позивачем був занижений податок на прибуток на суму 9625 грн. за звітний період - 2010 рік.

Також в акті зазначено, що ТОВ «Фурнітура» не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальника КП «Альянс», у зв'язку з чим відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто КП «Альянс» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Так, податковою інспекцією було зазначено, що оскільки фактичне здійснення позивачем господарської діяльності з контрагентом КП «Альянс» не підтверджено, зазначені операції спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту, у зв'язку з чим податковий кредит за листопад 2010 року неправомірно збільшено на 7700 грн., та занижено податкове зобов'язання з ПДВ за цей період на 6514 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2010 Р. між КП «Альянс» (підрядник) та ТОВ «Фурнітура» (замовник) укладений договір підряду № 1852, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується власними коштами виконати роботи по об'єкту: «асфальтобетонне покриття території ТОВ «Фурнітура» по вул. Крилова у м. Сімферополі (а.с. 41-42).

Згідно з пунктом 1.2 договору обсяг та вартість робіт, передбачених п. 1.1 цього договору, визначається кошторисом, погодженим сторонами та який є невід'ємною частиною договору (додаток №1).

Відповідно до пункту 2.1 Договору підряду вартість всіх робіт, що доручаються підряднику, визначається договірною ціною та становить 46 200,00 грн.

Згідно з пунктами 2.5 та 2.6 Договору замовник перераховує підряднику аванс в розмірі 50% від суми договірної ціни на придбання будівельних матеріалів. Остаточна оплата за виконані роботи за цим договором здійснюється після підписання сторонами акта приймання виконаних робіт, але не пізніше 10 банківських днів з дня підписання.

Матеріали справи свідчать, що підрядником в листопаді 2010 року були виконані відповідні робот за договором, про що був складений акт за формою КБ-2в, підписаний обома сторонами (а. с. 46-49).

В акті зазначено, що загальна вартість робіт складає 46200,00 грн., у тому числі ПДВ 7700,00 грн., що відповідає довідці за формою КБ-3 (а. с. 45).

Вартість виконаних КП «Альянс» підрядних робіт була сплачена позивачем в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою від 23.11.2010 р. та квитанцією №1669_11.1 від 23.11.2010 р. (а. с. 58,59).

30.11.2010 р. КП «Альянс» виписало податкову накладну № 4432 на загальну суму 46200,00 грн., у тому числі ПДВ 7700,00 грн. (а. с. 44), яка була отримана позивачем 30.11.2010 р., що підтверджується відповідним реєстром (а. с. 67-69).

Сума ПДВ за цією накладною була включена позивачем до складу податкового кредиту листопада 2010 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації з ПДВ за цей звітний період (а. с. 66). Крім того, вартість робіт, виконаних КП «Альянс», була включена позивачем до складу валових витрат 2010 року.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на час формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом здійснення господарської операції з КП «Альянс», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

П. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону було передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, згідно з п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належали до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним станом на момент формування позивачем податкового кредиту листопада 2010 року, було передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

У п.п.7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна виписувалась на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

П. п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону було обумовлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У п. п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п. п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 цього Закону було встановлено, що якщо платник податків використовував (виготовляв) матеріальні і нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) не включалась до складу податкового кредиту.

Згідно з п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягала сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначалась як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

Матеріали справи свідчать, що валові витрати та податковий кредит за результатом здійснення господарських операцій з КП «Альянс» були сформовані позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства.

Так, наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 4 грудня 2009 року N 554 були затверджені примірні форми первинних документів з обліку в будівництві, зокрема, Акт приймання виконаних будівельних робіт (примірна форма №КБ-2в) та Довідка про вартість виконаних будівельних робіт (примірна форма №КБ-3), а також запроваджено застосування примірних форм первинних облікових документів у будівництві з моменту прийняття наказу про їх затвердження.

Отже, наявні в матеріалах справи акти виконаних підрядних робіт, довідка про їх вартість та інша проектно-кошторисна документація розцінюється судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження виконання КП «Альянс» будівельних робіт за укладеним з позивачем договором, що є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, наявна в матеріалах справи податкова накладна №4432 від 30.11.2010 р. містить всі реквізити, визначені в якості обов'язкових підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та відповідає формі, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. N 165 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 8 жовтня 1998 р. N 469).

Висновок податкового органу про заниження позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток був зроблений на підставі тверджень про фіктивність та безтоварність господарських операцій позивача з КП «Альянс», непідтвердження їх первинними документами, з приводу чого суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд погоджується з твердженням податкового органу, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Така правова позиція викладена, зокрема, в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Однак, наведені обставини взагалі не були предметом дослідження під час проведення відповідачем перевірки, у зв'язку з чим суд критично ставиться до висновків податкового органу щодо невідповідності первинних бухгалтерських документів та документів податкового обліку діючому на момент їх складення законодавству.

При цьому, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників в ланцюзі до позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Досліджуючи наявність господарської мети при вчиненні позивачем угоди з КП «Альянс», суд звертає увагу на те, що одними з видів господарської діяльності позивача є виробництво іншої продукції, н.в.і.у. (КВЕД С32.99), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД L68.20), про що, серед іншого, було зазначено і працівниками податкової інспекції на аркуші 2 акта перевірки (а. с. 24).

Юридичної та фактичною адресою позивача є: м. Сімферополь, вул. Крилова, 21.

Нежитлові будівлі, розташовані за цією адресою, належать на праві приватної власності позивачеві, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.

Частина вказаних приміщень використовується позивачем для власних виробничих потреб, частина - надається в оренду іншим суб'єктам господарювання, що, зокрема, підтверджується наявним в матеріалах справи договором оренди від 02.01.2010 р., укладеним позивачем з ТОВ «Мастер-инструмент».

З наявного в матеріалах справи технічного паспорта на нежилі приміщення по вул. Крилова/Караїмській, 21/22 в м. Сімферополі вбачається, що належне позивачеві нерухоме майно складається з окремих будівель, розташованих на земельній ділянці площею 3002 кв. м., при цьому площа мощення складає 982 кв. м.

Згідно з поясненнями допитаного за клопотанням позивача у судовому засіданні свідка ОСОБА_4, який працює на посаді менеджера ТОВ «Фурнитура» з 09.08.2007 р. (довідка №39 від 11.04.2013 р.), господарське подвір'я до виконання підрядних робіт восени 2010 року було в незадовільному стані, та потребувало проведення ремонту. Свідок підтвердив фактичне виконання будівельних робіт на майданчику, однак щодо назви підрядної організації не обізнаний.

Пояснення аналогічного змісту були надані свідком ОСОБА_5, яка працює на посаді головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Мастер-инструмент» - орендаря належних позивачем нежитлових приміщень. Свідок також зазначив, що майданчик, на якому було прокладено асфальтобетонне покриття, використовується для під'їзду автотранспорту з метою здійснення завантажувально-розвантажувальних робіт, а тому його використання безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю.

Таким чином, рух активів, господарська мета при вчиненні позивачем правочину з КП «Альянс» та його реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення позивачем податкового кредиту в листопаді 2010 року та завищення валових витрат в 2010 році неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Крім того, слід зауважити, що в даній справі необхідною умовою є встановлення статусу постачальника товарів, придбання яких є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом КП «Альянс», останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість, відомості стосовно зазначеного підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало. Будь-які докази протилежного відповідачем не були викладені в акті перевірки та не надані суду під час розгляду справи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону « Про ПДВ » стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Стосовно використання відповідачем під час проведення перевірки висновків, викладених в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України не ставиться в залежність право платника на формування валових витрат чи податкового кредиту від можливості податкового органу провести зустрічну звірку постачальника такого платника, яким останньому надані видаткові та податкові накладні, що підтверджують отримання платником товарів (послуг).

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

В розумінні п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України зустрічною звіркою вважається порівняння даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами ДПС з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Згідно з п. п. 6, 7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. № 1232, у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби.

Відповідно до п.п. 4.4 - 4.6 наказу ДПА України від 22 квітня 2011 року N 236 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок» у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3), реєструє його та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

При цьому, додаток 3 до Методичних рекомендацій, яким затверджено форму акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, на відміну від додатку 5 (Довідка про результати проведення зустрічної звірки), не передбачає встановлення висновків щодо підтвердження (не підтвердження) здійснення господарських операцій та відображення (невідображення) їх в податковому обліку, оскільки такі висновки можна робити лише за наслідками проведеної зустрічної звірки.

Отже, у податкового органу відсутні повноваження на здійснення в рамках проведення зустрічних звірок (неможливості її проведення) контролю за додержанням податкового законодавства.

Більше того, зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

За таких обставин, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може бути покладений в основу висновку про фіктивність (безтоварність) операцій між платниками податків, та, як наслідок, не є підставою для здійснення донарахувань податкових зобов'язань.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про заниження позивачем сум податку на прибуток та податку на додану вартість, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим донарахування відповідачем сум податкових зобов'язань суд вважає протиправними. Відповідно, неправомірним є також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

З урахуванням цього, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 201,75 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 КАС України з Державного бюджету шляхом безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

В судовому засіданні 11.04.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений та підписаний 16.04.2013 р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0004451502 від 11.03.2013 та № 002271501 від 11.03.2013.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнитура» (95011, м. Сімферополь, вул. Крилова, 21, ідентифікаційний код юридичної особи - 00310212) 201,75 грн. судового збору шляхом безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (95053, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 1/9, ідентифікаційний код 34406573).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.