Рішення

від 09.04.2013 по справі 5011-47/17964-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-47/17964-2012 09.04.13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ріттманн-Київ

до Приватного підприємства Гроссмейстер

про визнання права на розпорядження майном, розірвання договору та стягнення

24 390,56 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники:

від позивача: Дідурик Л.І. - представник за довіренністю

Лукяненко О.І. - представник за довіренністю

від відповідача: не з'явився

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.04.2013 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання права на розпорядження майном, розірвання договору та стягнення 24 390,56 грн. , а також відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2012 було порушено провадження у справі № 5011-47/17964-2012, розгляд справи було призначено на 24.01.2013.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.01.2013 справу № 5011-47/17964-2012 було передано судді Курдельчуку І.Д. для подальшого розгляду, у зв'язку із перебуванням судді Станіка С.Р. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 суддя Курдельчук І.Д. прийняв справу № 5011-47/17964-2012 до свого провадження та призначив розгляд справи на 21.03.2013.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 20.03.2013, у зв'язку із виходом судді Станіка С.Р. з лікарняного та враховуючи велику завантаженість судді Курдельчука І.Д. справу № 5011-47/17964-2012 було передано судді Станіку С.Р. для подальшого розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2013 суддя Станік С.Р. прийняв справу № 5011-47/17964-2012 до свого провадження та призначив розгляд справи на 21.03.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2013, у зв'язку із неявкою в судове засідання представників відповідача, а також з метою виконання сторонами вимоги суду, розгляд справи було відкладено до 09.04.2013.

В судовому засіданні 09.04.2013 представники позивача підтримали позовні вимоги з урахуванням поданої та прийнятої судом в судовому засіданні 21.02.2013 заяви про збільшення розміру позовних вимог. Просили суд позов задовольнити. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на виконання умов договору № 90 від 05.11.2009 було надано відповідачу послуги зі збереження матеріальних цінностей - товару на митно-ліцензійному складі, проте частина товару відповідача,у зв'язку із необхідністю отримання ліцензії МОЗ України залишилась на митно-ліцензійному складі позивача, заходів щодо вивезення товару зі складу позивача відповідачем не здійснено, надані послуги за наведеним договором - не оплачено. Таким чином, у зв'язку із вищенаведеними обставинами, враховуючи те, що відповідачем порушено умови договору № 90 від 05.11.2009, позивач просить суд визнати Товариство з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ розпорядником товару відповідача, що знаходиться на складі позивача для його поміщення у митний режим знищення та руйнування, розірвати договір № 90 від 05.11.2009, стягнути 21 990,56 грн. заборгованості за надані послуги, а також 6 640,00 грн. - в рахунок відшкодування витрат за знищення (утилізації) товару.

Відповідач своїх представників в судові засідання 21.03.2013 та 09.04.2013 - не направив (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання своїх представників не направляв; заявлені позовні вимоги не заперечив.

Частиною 2 ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи про місцезнаходження юридичної особи.

З поданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.04.2013 вбачається, що відповідач знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кудряшова, буд. 5, прим. № 145А.

Ухвалу Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі від 13.12.2012 судом направлено на зазначену у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридичну адресу відповідача, що підтверджується відмітками відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотній стороні вказаної ухвали.

Разом з тим, конверт із зазначеною ухвалою, що направлялася судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України юридичну адресу відповідача, було повернуто до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти "за зазначеною адресою не проживає".

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Так, на зазначену у позовній заяві поштову адресу та у витязі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України юридичну адресу адресу відповідача, судом направлено ухвали Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 та від 21.03.20113, що підтверджується відміткою відділу діловодства Господарського суду міста Києва на зворотній стороні вказаних ухвал.

Проте, конверт із ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2013 з поштової адреси - 02002, м. Київ, а/с 187, було повернуто до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти "не орендує". Відомостей щодо отримання відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 21.03.2013, направленої на його адресу місцезнаходження та поштову адресу, станом на день розгляду справи не отримано, конверти із зазначеною ухвалою з поштового відділення зв'язку до суду не повертались.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи № 5011-47/17964-2012.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.11.2009 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ , як виконавцем, та відповідачем - Приватним підприємством Гроссмейстер , як замовником, було укладено договір № 90, за умовами яких позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплачувати отримані послуги.

Умовами договору № 90 від 05.11.2009 сторони погодили, що відповідач сплачує надані послуги на підставі наданого рахунку протягом двох банківських дні, що виставляються позивачем за розцінками, затвердженими сторонами (п. 3.1.). Розцінки за надані послуги приведені в додатку № 1до цього договору, до яких додається ставка ПДВ. (п. 3.2.). Форма розрахунків - попередня оплата згідно виставленого рахунку. Відповідач повідомляє позивача про передбачувану дату одержання вантажу, що зберігається на митному ліцензійному складі, або дату надання транспортних послуг для виставлення рахунку (п. 3.3.). Сплата послуг проводиться в національній валюті України на підставі рахунку (п. 3.4.). У випадку порушення термінів розрахунків за надані послуги відповідач несе майнову відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у встановленому законом порядку (п. 4.1.7.). У разі не оформлення вантажу у вільний обіг, повернення на адресу відправника або утилізація проводиться зусиллями та за рахунок відповідача (п. 2.2.8.).

Як зазначає позивач у позовній заяві, Товариством з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ , на виконання умов договору № 90 від 05.11.2009, було розміщено вантаж Приватного підприємства Гроссмейстер , що підтверджується міжнародно-транспортною накладною № СМR 002357 (належним чином засвідчена копія якої знаходиться в матеріалах справи, а оригінал було досліджено судом в судовому засіданні по справі), інвойсом № 1 від 22.10.2009 (належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи, а оригінал було досліджено судом в судовому засіданні по справі), а також вантажно-митною декларацією ІМ-74 № 00000005/9/405419 від 06.11.2009 та вантажно-митною декларацією ІМ-40 № 00000005/9/015097 (належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, а оригінали було досліджено судом в судовому засіданні по справі).

Позивач у позові зазначає, що згідно вантажно-митної декларації ІМ-40 № 00000005/9/015097 , а також специфікації № 1 від 11.11.2009 (належним чином засвідчена копія якої знаходиться в матеріалах справи, а оригінал було досліджено судом в судовому засіданні по справі) до інвойсу № 1 від 22.10.2009 частина товару пройшла митне оформлення, у зв'язку з чим була оформлена у вільний обіг.

Разом з тим, як зазначає позивач у позовній заяві, частина товару за договором № 90 від 05.11.2009, міжнародно-транспортною накладною № СМR 002357, інвойсу № 1 від 22.10.2009, вантажно-митною декларацією ІМ-74 № 00000005/9/405419 від 06.11.2009 та вантажно-митною декларацією ІМ-40 № 00000005/9/015097 , у зв'язку із необхідністю отримання ліцензії МОЗ України, залишилась на митно-ліцензійному складі позивача.

Так, позивач у позовній заяві, посилаючись на п. 1 ст. 125 Митного кодексу України, зазначає, що строк зберігання товарів у митному режимі митного контролю не може перевищувати 1 095 днів від дня переміщення цих товарів у зазначений митний режим, а тому строк зберігання товару відповідача на складі позивача сплинув 06.11.2012.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем так і не було вивезено товар за договором № 90 від 05.11.2009, міжнародно-транспортною накладною № СМR 002357, інвойсу № 1 від 22.10.2009, вантажно-митною декларацією ІМ-74 № 00000005/9/405419 від 06.11.2009 та вантажно-митною декларацією ІМ-40 № 00000005/9/015097 зі складу позивача.

Відповідно до актів виконаних робіт № 1092 від 30.09.2010, № 1417 від 30.11.2010, № 1580 від 31.12.2010, № 0068 від 31.01.2011, № 0162 від 25.02.2011, № 0488 від 29.04.2011, № 0609 від 31.05.2011, № 0711 від 30.06.2011 (належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, а оригінали було досліджено судом в судовому засіданні по справі), які підписані представниками сторін без будь-яких претензій та зауважень, позивачем, на виконання умов договору № 90 від 05.11.2009, було надано відповідачу послуги зі збереження вантажу на митному ліцензійному складі позивача, на суму 6 559,07 грн.

Як зазначає позивач та не заперечив відповідач, разом із вищенаведеними актами виконаних робіт, Товариством з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ було виставлено Приватному підприємству Гроссмейстер рахунки-фактури на оплату наданих послуг.

Відповідно до актів виконаних робіт № 0346 від 31.03.2011, № 1262 від 29.10.2010, № 0826 від 31.07.2011, № 0950 від 31.08.2011, № 0922 від 13.11.2012 (належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, а оригінали було досліджено судом в судовому засіданні по справі) позивачем на виконання умов договору № 90 від 05.11.2009 було надано відповідачу послуги зі збереження вантажу на митному ліцензійному складі позивача, на суму 15 431,49 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві, ним було виконано свої зобов'язання за договором № 90 від 05.11.2009 у повному обсязі, надано відповідачу послуги, натомість, відповідач здійснив лише частковий розрахунок за наведеним договором, внаслідок чого у останнього перед позивачем виник борг в сумі 21 990,56 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у зв'язку із наведеними обставинами, Товариство з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ неодноразово зверталося до Приватного підприємства Гроссмейстер із проханням вивезти належний відповідачу товар зі складу позивача та оплатити надані послуги за договором № 1 від 05.11.2009, зокрема шляхом надсилання на адресу відповідача претензії № 129 від 05.10.2011 та вимоги № 126 від 07.11.2012 (належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, а оригінали було досліджено судом в судовому засіданні по справі).

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ залишились без відповіді та задоволення. Серед іншого, претензія № 129 від 05.10.2011 була повернута на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю із поштовою відміткою на конверті - за зазначеною адресою не проживає , внаслідок чого позивач після низки спроб встановити зв'язок із відповідачем, звернулося до Державної податкової адміністрації з метою встановити місцезнаходження Приватного підприємства, яка листами від 24.10.2011 та від 15.11.2011 повідомила позивача про те, що інформація стосовно місцезнаходження юридичної особи є вільно доступна та може бути отриманою на офіційному сайті Державної податкової адміністрації.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем так і не було виконано зобов'язання за договором № 90 від 05.11.2009, зв'язок із відповідачем, в результаті відсутності його за місцезнаходженням, встановлено також не було.

Позивач у позові зазначає, що у зв'язку із наведеними обставинами у позивача виникла необхідність виконати обов'язок відповідача, що встановлений п. 2.2.8. договору № 90 від 05.11.2009 щодо проведення утилізації товару відповідача.

Враховуючи все вищенаведене, позивач просить суд визнати Товариство з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ розпорядником товару відповідача, що знаходиться на складі позивача для його поміщення у митний режим знищення та руйнування, розірвати договір № 90 від 05.11.2009, стягнути з відповідача 21 990,56 грн. - заборгованості за надані послуги, а також 6 640,00 ,00 грн. - в рахунок відшкодування витрат за знищення (утилізації) товару.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України , зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 2 вищезазначеної статті Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктом 2 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідо до ст. 125 Митного кодексу України cтрок зберігання товарів у митному режимі митного складу не може перевищувати 1095 днів від дня поміщення цих товарів у зазначений митний режим.

Згідно ст. 175 Митного кодексу України знищення або руйнування - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари під митним контролем знищуються або приводяться у стан, який виключає можливість їх використання, з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами, установленими на імпорт цих товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Статтею 176 Митного кодексу України встановлено, що знищення або руйнування товарів допускається з письмового дозволу митного органу за заявою власника товарів чи уповноваженої ним особи. Дозвіл на поміщення товарів у митний режим знищення або руйнування видається митним органом, якщо власником чи уповноваженою ним особою: 1) укладено договір на знищення (руйнування) товарів з підприємством, уповноваженим відповідно до законодавства України на знищення (руйнування) відповідних категорій товарів; 2) отримано дозволи на знищення (руйнування) товарів від державних органів, до повноважень яких належить контроль за переміщенням таких товарів. Дозвіл на поміщення товарів у митний режим знищення або руйнування видається митним органом безоплатно протягом трьох робочих днів з дати реєстрації відповідної заяви. У разі відмови у видачі дозволу митний орган зобов'язаний у зазначений строк письмово або в електронній формі повідомити особу, яка звернулася за отриманням дозволу, про підстави відмови. Не вважаються операціями зі знищення або руйнування товарів:1) використання для споживання тваринами товарів, попередньо призначених для споживання людиною; 2) проведення з товарами операцій з переробки; 3) отримання продуктів переробки, включаючи монтаж, демонтаж, переробку або обробку товарів; 4) ремонт товарів, включаючи їх відновлення; 5) використання товарів як таких, що полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються. 5. Якщо товари, які передбачається знищити або зруйнувати, можуть бути поміщені у митний режим відмови на користь держави, митний орган письмово пропонує декларантові обрати цей митний режим. За згоди власника товарів з пропозицією митного органу ці товари поміщуються в митний режим відмови на користь держави. 6. Поміщення товарів у митний режим знищення або руйнування здійснюється митним органом, у зоні діяльності якого проводяться операції зі знищення або руйнування.

Відповідно до ст. 178 Митного кодексу України знищення або руйнування товарів здійснюється за рахунок їх власника, уповноваженої ним особи чи інших заінтересованих осіб. Якщо товари опинилися у стані, що виключає можливість їх декларування у будь-який інший митний режим, ніж знищення або руйнування, у разі незгоди власника або уповноваженої ним особи самостійно організувати та оплатити процедуру знищення або руйнування таких товарів та за відсутності інших осіб, які письмово заявили митному органу про таке бажання, вартість навантажувально-розвантажувальних робіт, зберігання, перевезення, знищення (руйнування), оформлення документів та інші витрати, пов'язані з дотриманням митного режиму знищення або руйнування, а також пеня списуються (стягуються) з такого власника або уповноваженої ним особи у безакцептному порядку, а в разі неможливості такого списання (стягнення) - відшкодовуються за рахунок коштів державного бюджету.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем на виконання умов договору № 90 від 05.11.2009, було надано відповідачу послуги із розміщення товару відповідно до міжнародно-транспортної накладної № СМR 002357, інвойсу № 1 від 22.10.2009, вантажно-митної декларації ІМ-74 № 00000005/9/405419 від 06.11.2009 та вантажно-митною декларації ІМ-40 № 00000005/9/015097 на митно-ліцензійному складі позивача , на загальну суму 34 671,28 грн., проте відповідач здійснив лише часткову оплату наданих послуг, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість.

В свою чергу, матеріали справи містять підписані обома представниками сторін лише акти виконаних робіт № 1092 від 30.09.2010, № 1417 від 30.11.2010, № 1580 від 31.12.2010, № 0068 від 31.01.2011, № 0162 від 25.02.2011, № 0488 від 29.04.2011, № 0609 від 31.05.2011, № 0711 від 30.06.2011 на суму 6 559,07 грн., акти ж виконаних робіт № 0346 від 31.03.2011, № 1262 від 29.10.2010, № 0826 від 31.07.2011, № 0950 від 31.08.2011, № 0922 від 13.11.2012 на суму 15 431,49 грн. містять підпис лише представника позивача.

Разом з тим, суд, враховуючи, те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують вивезення Приватним підприємством Гроссмейстер із митно-ліцензійного складу позивача товару переданого останньому на зберігання відповідно до міжнародно-транспортної накладної № СМR 002357, інвойсу № 1 від 22.10.2009, вантажно-митної декларації ІМ-74 № 00000005/9/405419 від 06.11.2009 та вантажно-митною декларації ІМ-40 № 00000005/9/015097 , а матеріали справи містять лише докази передачі наведеного товару на склад позивача, дійшов висновку, що послуги зі збереження товару на митно-ліцензійному складі Товариства з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ надавалися позивачем і надалі, у зв'язку з чим суд приймає акти виконаних робіт № 0346 від 31.03.2011, № 1262 від 29.10.2010, № 0826 від 31.07.2011, № 0950 від 31.08.2011, № 0922 від 13.11.2012 на суму 15 431,49 грн. як належні та допустимі докази у розумінні ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують надання позивачем послуг зі збереження товару відповідача на митно-ліцензійному складі позивача.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, те, що матеріали справи свідчать про здійснення позивачем неодноразових дій щодо спонукання відповідача виконати обов'язки за договором № 90 від 05.11.2009 в частині оплати наданих послуг та вивезення товару зі складу позивача, зокрема шляхом звернення до відповідача із претензією № 129 від 05.10.2011 та вимогою № 126 від 07.11.2012, а також те, що відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання ним зобов'язань щодо оплати наданих послуг за договором № 90 від 05.11.2009 - не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, та такими, що підлягають задоволенню повністю, в сумі 21 990, 56 грн.

Серед іншого, позивач, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем обов'язків, обумовлених договором № 90 від 05.11.2009, просить суд розірвати договір № 90 від 05.11.2009 в односторонньому порядку.

Так, враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що згідно умов укладеного між позивачем та відповідачем договору № 90 від 05.11.2009, відповідач був зобов'язаний оплатити вартість наданих позивачем послуг, вказаних у додатку № 1 до наведеного договору та вивезти товар із митно-ліцензійного складу позивача.

Як встановлено судом, позивачем на виконання умов договору № 90 від 05.11.2009 було надано відповідачу послуги зі збереження товару на митно-ліцензійному складі Товариства з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ , проте відповідач здійснив оплату таких лише частково, товар зі складу позивача вивезено не було, що свідчить про неналежне виконання відповідачем обов'язків, обумовлених оспорюваним договором.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про розірвання договору № 90 від 05.11.2009, укладеного між позивачем та відповідачем, - є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно частини другої статті 188 Господарського кодексу України позивач зобов'язаний до звернення до суду з позовом про розірвання договору надсилати відповідну пропозицію відповідачу, як іншій стороні за оспорюваним договором.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Зокрема, Верховним Судом України з посиланням на зазначене рішення Конституційного Суду України зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова Верховного Суду України від 17.06.2008 № 8/32пд).

Так, відповідну правову позицію із зазначеного питання викладено також в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" та від 15.01.2010 № 01-08/12 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)", а також у постанові суду касаційної інстанції від 29.03.2011 № 22/110.

Отже, враховуючи те, що, доказів виконання відповідачем умов договору № 90 від 05.11.2009 суду станом на момент вирішення спору надано не було, суд дійшов висновку про те, що відповідачем було порушено умови наведеного договору щодо оплати наданих позивачем послуг, обумовлених наведеним договором, а також щодо вивезення належного відповідачу товару зі складу позивача, що вважається судом істотним порушенням відповідачем умов укладеного договору, внаслідок чого позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував під час укладання даного договору, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про розірвання договору № 90 від 05.11.2009 на підставі ст.ст. 611 , 651 Цивільного кодексу України .

Крім того, позивач, посилаючись на приписи Митного кодексу України, наголошуючи на тому , що відповідачем порушено вимоги п. 2.2.9. договору № 90 від 05.11.2009, просить суд визнати його розпорядником товару відповідача, що знаходиться на складі позивача, для його поміщення у митний режим знищення та руйнування.

Суд, дослідивши умови договору № 90 від 05.11.2009, відзначає, що умовами договору № 90 від 05.11.2009 сторонами не було погоджено набуття позивачем статусу розпорядника товару відповідача відповідно до міжнародно-транспортної накладної № СМR 002357, інвойсу № 1 від 22.10.2009, вантажно-митної декларації ІМ-74 № 00000005/9/405419 від 06.11.2009 та вантажно-митною декларації ІМ-40 № 00000005/9/015097, у випадку не виконання останнім обов'язків за наведеним договором.

Серед іншого, нормами чинного законодавства України, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, не передбачено такого способу захисту як визнання суб'єкту господарювання розпорядником майна.

З огляду на викладене, наведені позовні вимоги не знаходять свого висвітлення та законного обґрунтуванням ані в нормах чинного законодавства України, ані в умовах договору № 90 від 05.11.2009, внаслідок чого визнаються судом безпідставними, незаконними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Також, позивач, посилаючись на п. 2.2.8. договору № 90 від 05.11.2009, враховуючи те, що відповідачем не було вивезено товар зі складу Товариства з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ , просить суд, у зв'язку із виникненням необхідності здійснення утилізації товару відповідача, внаслідок не оформлення вантажу у вільний обіг, стягнути з відповідача 6 640,00 грн. - в рахунок відшкодування витрат за знищення (утилізації) товару.

Згідно п. 2.2.8. договору № 90 від 05.11.2009 у разі не оформлення вантажу у вільний обіг, повернення на адресу відправника або утилізація проводиться зусиллями та за рахунок відповідача.

Відповідно до п. 2.2.9. договору № 90 від 05.11.2009 по закінченню терміну зберігання вантажу відповідач повинен вивезти його з МЛС відповідно до правил митного законодавства.

Разом з тим, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують здійснення утилізації товару відповідача за договором № 90 від 05.11.2009 та оплату позивачем надання послуг щодо утилізації такого товару, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ не було понесено витрат на оплату утилізації товару, а тому право на відшкодування таких витрат у позивача відсутнє.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ в частині стягнення з відповідача 6 640,00 грн. - в рахунок відшкодування витрат за знищення (утилізації) товару не є законними та обґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Отже, враховуючи вищенаведене, вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме задоволенню підлягають позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за договором № 90 від 05.11.2009 , в сумі 21 990,56 грн. та про розірвання договору № 90 від 05.11.2009. Позовні вимоги про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ розпорядником товару відповідача, що знаходиться на складі позивача для його поміщення у митний режим знищення та руйнування, а також про стягнення 6 640,00 грн. - в рахунок відшкодування витрат за знищення (утилізації) товару задоволенню не підлягають.

Судовий збір згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Договір № 90 від 05.11.2009, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ та Приватним підприємством Гроссмейстер - розірвати.

3. Стягнути з Приватного підприємства Гроссмейстер (ідентифікаційний код - 33829639, місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Кудряшова, буд. 5, прим. № 145А) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рітманн-Київ (ідентифікаційний код - 14332102, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 36-Б, офіс 220) 21 990 (двадцять одну тисячу дев'ятсот дев'яносто) грн. 56 коп. - заборгованості та 2 309 (дві тисячі триста дев'ять) грн. 22 коп. - витрати по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік

Дата підписання рішення - 15.04.2013