Постанова

від 01.04.2013 по справі 825/706/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Справа № 825/706/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 р. м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби, третя особа на стороні позивача Приватне підприємство «Кейторг» про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В:

20.02.2013 року Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові ДПС), третя особа на стороні позивача Приватне підприємство «Кейторг» (далі - ПП «Кейторг») та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 17.12.2012 № 0005532330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (далі - ПДВ) в розмірі 90 320,00 грн. (за основним платежем 60 208,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 30 104,00 грн.) та № 0005522330, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 301 043,00 грн.

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що у 2012 році позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентом ПП «Кейторг» з приводу закупівлі запчастин. Так, між позивачем та ПП «Кейторг» укладено договори від 23.01.2012 № 1 та від 07.02.2012 № 1-а на купівлю-продаж запасних частин. Сума коштів, сплачених позивачем за отриманий товар, віднесена ним до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару до податкового кредиту. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: витяг з реєстру отриманих та виданих податкових накладних, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбаний позивачем товар був використаний в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено вартість придбаного товару до складу валових витрат та суму ПДВ сплачену в ціні товару до податкового кредиту. Всі операції по договорам належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 30.11.2012 року № 2554/22/01431535, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ за січень, лютий 2012 року при проведенні господарських операцій з ПП «Кейторг», за результатами якої складено акт від 30.11.2012 № 2554/22/01431535. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п.198.2, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ в розмірі 60 208,00 грн.; пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податку на прибуток в розмірі 301 043,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 17.12.2012 № 0005532330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 90 320,00 грн. (за основним платежем 60 208,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 30 104,00 грн.) та № 0005522330, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 301 043,00 грн. Також податковий орган посилається на довідку ДПІ у м. Чернігові про результати зустрічної звірки ПП «Кейторг» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за березень, червень-липень, вересень-листопад 2010 року, січень-березень, липень-серпень, листопад-грудень 2011 року, січень-лютий, квітень 2012 року від 06.09.2012 № 31/22/36144332, якою не встановлюється реальність факту здійснення господарських операцій позивача з придбання у ПП «Кейторг» запасних частин. Тому представники відповідача вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник третьої особи в судовому засіданні зазначив, що всі умови договорів купівлі-продажу, які укладено між ПП «Кейторг» та позивачем були виконані, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та представника третьої особи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Позивач (код 01431535) зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 16.12.1991 та взято на податковий облік до ДПІ у м. Чернігові з 16.12.1991 за № 6285.

Працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлень від 23.11.2012 № 3500, № 3501, вимог пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1. п.78.1 ст.78, ст.82 ПК України та відповідно до наказу від 23.11.2012 № 3535, проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ за січень-лютий 2012 року при проведенні господарських операцій з ПП «Кейторг», за результатами якої складено акт від 30.11.2012 № 2554/22/01431535 (далі - акт перевірки) (а.с.15-23).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

- п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ в розмірі 60 208,00 грн., в тому числі за січень 2012 року у розмірі 12 084,00 грн., та за лютий 2012 року у розмірі 48 124,00 грн.

- пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податку на прибуток в розмірі 301 043,00 грн., в тому числі за І квартал 2012 року на суму 301 043,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 17.12.2012 № 0005532330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 90 320,00 грн. (за основним платежем 60 208,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 30 104,00 грн.) (а.с.11);

- від 17.12.2012 № 0005522330, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 301 043,00 грн. (а.с.10).

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Видами діяльності позивача є: 45.12.0 розвідувальне буріння, 80.42.0 освіта дорослих та інші види освіти, 74.20.1 діяльність у сфері інжинірингу, 11.10.1 добування нафти, 11.10.2 добування приробного газу, 51.55.0 оптова торгівля хімічними продуктами, що підтверджується витягом є Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.14).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ЦК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що у 2012 році позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентом ПП «Кейторг» (код ЄДРПОУ - 36144332) з приводу закупівлі запасних частин (далі - товар).

Між позивачем та ПП «Кейторг» укладено договори на купівлю-продаж товару, а саме: № 1 від 23.01.2012, специфікацію до нього № 1 від 23.01.2012 (а.с.24-27) та № 1-а від 07.02.2012, специфікацію до нього № 2 від 29.02.2012 (а.с.28-31).

Відповідно до вказаних договорів ПП «Кейторг» продає, а позивач приймає і оплачує на умовах і по ціні даних договорів та специфікацій до них товар.

Так, протягом січня-лютого 2012 року ПП «Кейторг» поставлено на підставі договорів позивачу товар на суму 89 468,05 грн. та на суму 109 000,00 грн. В січні-лютому 2012 року позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Кейторг» відповідні суми за придбаний товар. Розрахунки між продавцем та покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами. Товар доставлявся позивачу ПП «Кейторг» власним транспортом, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.209).

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: договорами, специфікаціями до них, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, рахунками-фактури, довіреностями на отримання товару, товарно-транспортними накладними (а.с.24-31, 63-81, 110-132, 206-208). Розрахунок між позивачем та ПП «Кейторг» було здійснено частково.

Необхідно зазначити, що згідно договору про відступлення права вимоги від 09.07.2012 в порядку та на умовах, визначених цим Договором, ПП «Кейторг» (Первісний кредитор) передає ТОВ «НВП «Георесурси» (Новому кредитору), а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредитору, і стає кредитором згідно акту звірки взаємних розрахунків від 09.07.2012 складений Первісним кредитором і позивачем (боржник), щодо проведених операцій купівлі-продажу. За цим Договором Новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних зобов'язань: повернути кошти, одержані згідно акту звірки від 09.07.2012 та виконати свої зобов'язання у повному обсязі, передбачені Договором, а саме: розмір боргу 239 886,85 грн., строк повернення боргу - до 31.07.2012 включно (а.с.133-134), акт звірки взаємних розрахунків від 09.07.2012 (а.с.139).

На виконання вищезазначеного договору позивачем сплачено відповідну суму, що підтверджується банківською випискою (а.с.138).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми ПК України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентом правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

ДПІ у м. Чернігові ДПС не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ПП «Кейторг» представник відповідача посилається на довідку ДПІ у м. Чернігові ДПС про результати зустрічної звірки ПП «Кейторг» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за березень, червень-липень, вересень-листопад 2010 року, січень-березень, липень-серпень, листопад-грудень 2011 року, січень-лютий, квітень 2012 року, якою встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а отже операції задекларовані ПП «Кейторг» за вищезазначений період по придбанню товарів, робіт (послуг) не містять реального характеру (а.с.86-100).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки (довідку зустрічної звірки) іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання ДПІ у м. Чернігові ДПС судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові ДПС жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість, що підтверджується інформацією з бази даних ДПС України, яка міститься на офіційному сайті ДПС України (http://sts.gov.ua/) та матеріалами справи.

Згідно наказу № 1 від 16.10.2008 директором ПП «Кейторг» є Коцюра О.Г. (а.с.61), рішення засновника ПП «Кейторг» (а.с.62).

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагент був зареєстрований як юридична особа та платник податків.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з ПП «Кейторг» укладено позивачем з метою отримання товару, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам ПК України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені (а.с.73-82).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення вимог ПК України зазначені в акті перевірки.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій та рішень та як наслідок неправомірно зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 301 043,00 грн. та збільшено суму ПДВ в розмірі 90 320,00 грн.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у м. Чернігові ДПС не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674 «Про судовий збір» за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 2 294,00 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 294,00 грн., що підтверджується квитанцією від 19.02.2013 та платіжним дорученням від 27.02.2013 (а.с.2-3).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 2 294,00 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 17.12.2012 № 0005532320 та № 0005522320.

Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» «Чернігівнафтогазгеологія» (код 01431535) судовий збір в розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Тихоненко