Рішення

від 18.04.2013 по справі 905/2343/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.04.2013р. Справа № 905/2343/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Белпліт» (84601, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Інтернаціональна, будинок № 89; код ЄДРПОУ - 21994341)

до Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» структурного підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» (86405, Донецька область, місто Єнакієве, вулиця Трестівська, будинок № 10; код ЄДРПОУ - 26391908)

про стягнення 437 535,85 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Паноян Е.А., який діє на підставі довіреності б/н від 16.04.2013

від відповідача: Донська О.В., яка діє на підставі довіреності б/н від 25.12.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Белпліт» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» структурного підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» суму боргу у розмірі 411 078,28 гривень, три відсотки річних у розмірі 26 457,57 гривень, а всього 437 535,85 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про закупівлю № 01-10/94ГПт від 18 січня 2010 року по результатам відкритих торгів, які відбулись 05 січня 2010 року та договору № 01-10/1750ГП від 03 січня 2011 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 05 квітня 2012 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 18 квітня 2013 року.

Представник позивача Паноян Е.А. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Донська О.В. у судовому засідання позовні вимоги визнала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

18 січня 2010 року між Державним підприємством «Орджонікідзевугілля» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Белпліт» (постачальник) за результатами відкритих торгів, які відбулись 05 січня 2010 року було укладено договір про закупівлю № 01-10/94ГПт (далі по тексту - Договір-1), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність замовнику 700 000 літрів бензину А-80 ДСТУ 4063-2001 за ціною 6,60 гривень/літер та 700 000 літрів дизельного палива ДСТУ 3868-99 за ціною 6,80 гривень/літер (далі за Договором - товар), а замовник зобов'язується прийняти, здійснити оплату за товар. Загальна вартість товару по договору 9 380 000,00 гривень, у тому числі ПДВ - 1 563 333,33 гривень (пункти 1.1, 1.2 Договору-1) (а.с. 29-31).

Доставка товару здійснюється на умовах DDP (склад вантажоодержувача) протягом одного дня після замовлення за правилами ІНКОТЕРМС-2000 (пункт 2.1 Договору-1).

Згідно пунктів 3.1, 3.2 Договору-1 замовник здійснює розрахунки з постачальником в національній валюті України шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата за товар здійснюється на протязі 30 (тридцяти) банківських днів після одержання товару у вказаному місці призначення (при умові оплати по факту постачання), вказати найменування товару за якими оплата буде здійснюватися по факту постачання.

За умовами Договору-1 постачальник зобов'язаний, зокрема, передати у власність замовнику товар за накладною або актом приймання протягом 1 (одного) дня після замовлення товару (пункт 4.1.1), а замовник, у свою чергу, зобов'язаний прийняти та оплатити товар згідно з умовами цього Договору (пункт 4.2.1).

Так, в силу пункту 9.1 Договору-1, строк його діє визначений з дати його підписання до 31 грудня 2010 року, а по зобов'язанням сторін договору - до повного і належного їх виконання.

Додатковою угодою № 1 від 01 серпня 2010 року до Договору-1, сторонами внесено зміни до пункту 1.1 Договору-1, та викладено у наступній редакції: «Постачальник зобов'язується передати у власність замовнику 8 000 літрів бензину А-80 ДСТУ 4063-2001 за ціною 6,60 гривень/літер на загальну суму 52 800,00 гривень та 20 000 літрів дизельного палива ДСТУ 3868-99 за ціною 6,80 гривень/літер на загальну суму 136 000,00 гривень (далі за Договором - товар), а замовник зобов'язується прийняти, здійснити оплату за товар» (а.с. 32).

Додатковою угодою № 1 від 09 серпня 2010 року до Договору-1, сторонами внесено зміни до ціни товару та встановлено, що вартість літри бензину А-80 ДСТУ 4063-2001 становить 6,95 гривень, а вартість літри дизельного палива ДСТУ 3868-99 становить 6,89 гривень (а.с. 27-28).

03 січня 2011 року між Державним підприємством «Орджонікідзевугілля» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Белпліт» (постачальник) було укладено договір № 01-10/1750ГП (далі по тексту - Договір-2), відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця газ пропан-бутан у січні 2011 року на загальну суму 6 750,00 гривень (а.с. 33-34).

За умовами Договору-2 постачальник зобов'язаний, зокрема, передати покупцю, зазначений у договорі товар (пункт 3.1.1), а покупець, у свою чергу, зобов'язаний прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість (пункт 3.2).

Якість товару узгоджена сторонами у розділі 6 Договору-2.

Строк дії Договору-2 визначено з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2011 року, а по зобов'язанням сторін договору - до повного і належного їх виконання (пункт 9.1 Договору-2).

Відповідні договори, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Договори, додаткові угоди підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач належним чином виконував свої договірні зобов'язання з поставки відповідачу товару (бензину, дизельного палива, газу).

В той же час, позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 420 511,40 гривень, про що свідчить підписані уповноваженими сторонами видаткові накладні (а.с. 40, 42, 44, 45, 46, 48, 49, 50, 52, 54, 56, 58, 59, 60, 62, 64, 66, 68, 69, 71, 73), в яких зазначено загальна кількість та вартість товару.

Повноважень осіб на прийняття товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довіреностей (а.с. 41, 43, 47).

У свою чергу, відповідач договірні зобов'язання в частині оплати отриманого товару виконав неналежним чином та здійснив неповну оплату товару.

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплати гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття, що коментується, надає легальне визначення цивільно-правового зобов'язання. Виходячи із положень статті зобов'язання є перш за все цивільним правовідношенням, тобто різновидом суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. Зобов'язання є однією із основних категорій приватного права та займає своєрідне місце в системі цивільних правовідносин. Зобов'язанню як різновиду цивільних правовідносин властиві такі риси:

По-перше, зобов'язання є динамічними правовідносинами, оскільки опосередковують переміщення матеріальних цінностей між суб'єктами цивільного права на відміну, наприклад, від відносин власності, які визначають приналежність майнових цінностей якійсь особі. Боржник у зобов'язанні повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від вчинення дії.

По-друге, зобов'язання є переважно майновими відносинами, оскільки особисті немайнові права особи є невідчужуваними та не можуть переміщуватися.

По-третє, у зобов'язальних відносинах є завжди визначений суб'єктний склад. У зобов'язанні завжди є боржник та кредитор. Навіть якщо зобов'язання виникає із порушення абсолютного права (наприклад, зобов'язання із завдання шкоди), після настання підстави виникнення зобов'язання його суб'єктний склад буде визначеним.

Змістом зобов'язання як правовідношення може бути як активна поведінка боржника здійснення ним певної дії (передачі майна, виконання роботи, надання послуги, сплати грошей тощо), так і пасивна поведінка - утримання від певної дії.

Частина 2 коментованої статті містить відсилочну норму, яка відсилає до статті 11 ЦК для визначення підстав виникнення зобов'язань. Якщо проаналізувати статтю 11, можна зробити висновок, що не всі перелічені там підстави самостійно можуть породжувати зобов'язання.

Частиною 3 коментованої статті передбачені три основні засади зобов'язальних правовідносин: добросовісність, розумність, справедливість. Дані принципи є також загальними принципами цивільного права. У коментованій статті ці принципи виділені додатково, оскільки саме в зобов'язальних відносинах вони набувають найбільш широкого прояву. Добросовісність, розумність, справедливість є оціночними категоріями цивільного права. Цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання або суду. Немає поки що визначення даних категорій і на рівні узагальненої судової практики. У зв'язку з цим, необхідно звернутися до теорії цивільного права для визначення критеріїв добросовісності, розумності, справедливості як основних засад зобов'язальних відносин.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Як впливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Судом встановлено, що позивач договірні зобов'язання виконав належним чином, а саме передав відповідачу товар, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаними видатковими накладними, а відповідач порушив договірні зобов'язання, та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманого товару, що зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Підписаним актом звірки взаємних розрахунків, відповідач підтвердив наявність заборгованості перед позивачем, що складає 411 078,28 гривень.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 411 078,28 гривень та три відсотки річних у розмірі 26 457,57 гривень.

Відповідно до частини другої статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами поставки позивачем відповідачу товару є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто документи, що підтверджують факт поставки позивачем товару визначеної вартості та факт прийняття вказаного товару відповідачем.

Визначаючи обґрунтованість доводів позивача про поставку ним товару на загальну вартість 420 511,40 гривень, господарський суд виходить з наявних у матеріалах справи первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують вказану обставину.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем боргу у розмірі 411 078,28 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договорів перед позивачем залишилося невиконаним.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 411 078,28 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та визнані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Посилаючись на несвоєчасне виконання зобов'язань відповідачем щодо оплати отриманого товару, позивач згідно статті 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 26 457,57 гривень за період з 12 січня 2011 року по 04 березня 2013 року.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунки відсотків річних, господарський суд приходить до висновку, що він має помилки внаслідок проведених арифметичних дій (невірного зазначення в розрахунку кількості календарних днів у 2012 році).

З огляду на вищевикладене позовні вимоги у наведеній частині підлягають задоволенню у розмірі 26 421,63 гривень.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частиною п'ятою статті 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 625, 629, 655, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 173, 175, 179, 193, 216-218 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково .

Стягнути з Державного підприємства «Орджонікідзевугілля» структурного підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» (86405, Донецька область, місто Єнакієве, вулиця Трестівська, будинок № 10; код ЄДРПОУ - 26391908, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Белпліт» (84601, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Інтернаціональна, будинок № 89; код ЄДРПОУ - 21994341, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму заборгованості у розмірі 411 078,28 гривень , три відсотки річних у розмірі 26 421,63 гривень , судовий збір у розмірі 8 750,00 гривень, а всього 446 249 (чотириста сорок шість тисяч двісті сорок дев'ять) гривень 91 копійка.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення трьох відсотків річних у розмірі 35,94 гривень - відмовити за безпідставністю.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 18.04.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.04.2013.

Суддя С.М. Фурсова