Рішення

від 16.04.2013 по справі 905/1592/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.04.2013р. Справа № 905/1592/13-г

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» (83001, місто Донецьк, вулиця Челюскінців, 174; код ЄДРПОУ - 30939178)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглетек» (86114, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Магаданська, 2/23; код ЄДРПОУ - 32698341)

про стягнення 15 937,20 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Бабічева І.В., яка діє на підставі довіреності № 17/13 від 22.11.2012

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Донецьксталь» - металургійний завод» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглетек» суму збитків у розмірі 15 937,20 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на поставку вугільної продукції № 26698дс від 09 серпня 2012 року та додаткової угоди до нього, що є невід'ємною його частиною, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06 березня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 18 березня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 березня 2013 року розгляд справи відкладено на 01 квітня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 06 березня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 16 квітня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та невиконанням останнім вимог ухвали суду від 06 березня 2013 року.

Представник позивача Бабічева І.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та надала пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, заява про розгляд справи у його відсутність не надходила.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

Суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтями 11, 629 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

09 серпня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглетек» (далі по тексту - відповідач або продавець) та приватним акціонерним товариством «Донецьксталь» - металургійний завод» (далі по тексту - позивач або покупець) укладено договір на поставку вугільної продукції № 26698дс (далі - Договір), відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах договору вугільну продукцію (далі по тексту - товар). Номенклатура, марки, ціни, кількість, строки та умови поставки товару узгоджуються сторонами в специфікаціях (додаткових угодах) до Договору (розділ 1 Договору) (а.с. 8-12).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Предмет позову у даній справі становить вимога про відшкодування збитків у розмірі 15 937,20 гривень, завданих поставкою відповідачем неякісного товару, які складаються з витрат, сплачених позивачем за провізну плату (залізничний тариф), винагороду експедитору, плати за користування вагонами та їх прибирання.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, він (договір) набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2013 року.

З пояснень представника позивача та матеріалів справи вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах, та іншого в порядку статті 33 ГПК України відповідачем не доведено.

Сторони у розділі 3 Договору визначили, що якість партії товару повинна відповідати ТУ, внутрішньовиробничим нормам, держстандартам та марочній належності відповідно до ДСТУ 3472-96, підтверджуватися посвідченням якості з вказівкою на усі якісні показники та не перевищувати граничні якісні показники, зазначені у відповідних специфікаціях (додаткових угодах) до Договору.

Будь-які доповнення та додатки до договору мають законну силу, якщо вони виконані у вигляді листа та підписані уповноваженими представниками обох сторін (пункт 7.5 Договору).

09 серпня 2012 року сторонами укладено та підписано додаткову угоду № 1 до Договору (а.с. 13-15).

Пунктами 1-2 додаткової угоди № 1 до Договору визначено, що продавець у серпні 2012 року зобов'язується прийняти та оплатити на умовах договору вугільний концентрат марки Т(0-100) (далі по тексту - товар), в кількості 250 тон за ціною 683,33 гривень/тона без ПДВ при наступних базисних показниках якості:

- волога Wr - 10,8 %;

- сірка Sd - 1,5 %.

Товар не повинен перевищувати наступні показники (граничні):

- зольність Ad - 9,0 %;

- волога Wr - 12,0 %;

- сірка Sd - 1,9 %;

- вихід летучих речовин - 8,0 - 18,0 %.

Марочна належність товару визначається в центральній лабораторії якості вугільної та коксохімічної продукції приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» (пункт 3 додаткової угоди № 1 до Договору).

Згідно пункту 6 додаткової угоди № 1 до Договору приймання товару за якістю приводиться відповідно до даних лабораторного аналізу покупця, засвідчених печаткою центральної лабораторії якості вугільної та коксохімічної продукції приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод». У випадку, якщо фактичні показники якості за зольністю, волозі, сірці чи відхиленню по виходу летучих речовин перевищують граничні, то товар вважається бракованим та підлягає поверненню за рахунок продавця.

Договір разом з додатковою угодою до нього, підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Керуючись умовами Договору, сторони в додатковій угоді № 1 до Договору, яка є його невід'ємною частиною визначили та конкретизували предмет договору, що підлягає поставці, визначили строки такої поставки, та встановили якість й вимоги до товару.

Судом встановлено, що 18 серпня 2012 року відповідачем на адресу позивача здійснено поставку товару у вагонах № 67847020, № 66724741, № 65385585, № 65951709.

За результатами перевірки центральною лабораторією якості вугільної та коксохімічної продукції приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» хімічного (технічного) аналізу проби вугілля складено відповідний акт № 344 від 18 серпня 2012 року (а.с. 16).

Згідно даних вказаного акту, при проведенні хімічного аналізу вугільного концентрату марки «Т», що поставлений відповідачем у вагонах № 67847020, № 66724741, № 65385585, № 65951709, встановлено наступний вміст: зольності - 11,4 %, сірки - 3,7 %, вихід летучих речовин - 6,8 %.

Позивач листом № 24-08/13-792 від 20 серпня 2012 року повідомив відповідача про виявлені недоліки товару (а.с. 17).

У свою чергу, відповідач листом № 64 від 20 серпня 2012 року просив позивача здійснити повернення помилково відправлених вагонів № 67847020, № 66724741, № 65385585, № 65951709, та гарантував оплату усіх залізничних витрат, пов'язаних з простоєм і переадресацією вагонів (а.с. 18).

Понесення позивачем витрат з оплати вартості провізної плати (залізничного тарифу), винагороди експедитору, плати за користування вагонами та їх прибирання підтверджується рахунками від 21.08.2012 № 24121, від 31.08.2012 № 25266, від 31.08.2012 № 25264, відповідними накладними, у тому числі податковими, звітами експедитора та рапортом № 27 на відвантаження продукції (а.с. 19-37).

Так, в силу пунктів 6.2, 6.3 Договору у випадку невиконання або неналежного виконання умов договору сторони зобов'язані до моменту звернення до суду, врегулювати усі спори в претензійному порядку чи шляхом переговорів. Претензії розглядаються у відповідності до вимог діючого законодавства. Якщо спори та розбіжності не можуть бути врегульовані між сторонами в претензійному порядку, то в даному випадку будь-яка сторона може звернутися з позовом до суду у відповідності з вимогами Господарського процесуального кодексу України.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію № 17/17-2567юр від 12 грудня 2012 року, з вимогою відшкодувати збитки у розмірі 15 937,20 гривень, та акт звірки взаємних розрахунків (а.с. 38-39).

Факт відправлення претензії та акту звірки підтверджується квитанцією поштового відправлення № 4904 від 15 лютого 2013 року та описом вкладення у цінний лист, датованого органом поштового зв'язку 15 лютого 2013 року (а.с. 41-42).

За твердженням представника позивача, наведена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що зумовило позивача звернутися до господарського суду з цим позовом.

Враховуюче вищенаведене, господарський суд вважає, що зобов'язання сторін виникли в порядку статті 11 ЦК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують зазначені права та обов'язки, а укладений між ними правочин за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків. Вказана норма кореспондується із статтею 20 ГК України.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, в силу статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В контексті статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо неналежного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною першою та другою статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Разом з цим, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування.

Збитки, у свою чергу, - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень чинного законодавства, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті невиконання (неналежного виконання) умов договору або внаслідок завдання шкоди без договірних відносин (позадоговірна відповідальність).

Згідно положень статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною першою статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, в тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі (стаття 226 ГК України).

Отже, з аналізу означених правових норм випливає, що відшкодування збитків, як міра відповідальності за завдану шкоду, можлива виключно за умови наявності факту порушення господарського зобов'язання внаслідок неправомірних дій або бездіяльності боржника, які утворюють склад його вини.

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо. У разі заподіяння збитків потерпіла сторона повинна довести наявність таких збитків, їх розмір, протиправну поведінку боржника у справі, що призвела до їх виникнення, та причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Так, юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною- вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які створюють склад цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними та вина особи, що заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відтак, для розгляду спору по суті, господарському суду необхідно встановити факт наявності чи відсутності здійснення позивачем вказаних вище витрат, наявності чи відсутності вини відповідача, причино-наслідковий зв'язок між такими витратами та діями/бездіяльністю відповідача (його виною).

Як вказано вище по тексту рішення, понесені витрати позивачем на загальну суму 15 937,20 гривень підтверджені матеріалами справи.

При з'ясуванні питання щодо вини відповідача у справі, господарським судом встановлено наступне.

Спір між сторонами у даній справі виник стосовно обов'язку відповідача відшкодувати позивачу збитки, завдані поставкою неякісного товару, які складаються з витрат, сплачених позивачем за провізну плату (залізничний тариф), винагороду експедитору, плати за користування вагонами та їх прибирання.

Права і обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань, визначені Договором та додатковою угодою до нього, що є невід'ємною його частиною. Матеріали справи підтверджений факт поставки неякісної вугільної продукції. Пунктом 6 додаткової угоди № 1 до Договору передбачено обов'язок відповідача компенсувати витрати, пов'язані з поверненням неякісного товару.

Протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні ним зобов'язань за Договором. Поставлений відповідачем товар у вагонах № 67847020, № 66724741, № 65385585, № 65951709, за своїми якісними характеристиками не відповідав показникам, визначеним пунктом 2 додаткової угоди № 1 до Договору, що підтверджується актом хімічного (технічного) аналізу проби вугілля № 344 від 18 серпня 2012 року.

Наявність негативних наслідків полягає у додаткових витратах позивача, понесених у вигляді плати залізничного тарифу, винагороди експедитору, плати за користування вагонами та їх прибирання.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та її наслідками, полягає у тому, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, позивач був змушений понести додаткові витрати на загальну суму 15 937,20 гривень.

Вина відповідача полягає у тому, що він не забезпечив поставку товару належної якості відповідно до умов Договору та даних занесених у посвідчення про якість, або свідомо допускав, що поставка неякісного товару може заподіяти несприятливі наслідки у вигляді нанесених збитків та/або легковажно поставився до відповідних наслідків і їх передбачення.

Водночас відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Натомість, відповідач не надав суду доказів, які спростовують позовні вимоги у даній частині. Доказів на підтвердження відсутності вини відповідача у заподіянні збитків, останнім не надано. Матеріали справи також не містять доказів оплати завданих позивачу збитків.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Законодавець визначив, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін. Докази мають особливо важливе значення в господарському судочинстві, тому що без них неможливо правильно вирішити спірне питання. Сторони можуть вільно надавати докази суду відповідно до принципів рівноправності, законності, змагальності, іншими принципами виробництва в господарському суді.

Разом з цим, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві мірі належної поведінки особи, що бере участь в судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для вирішення спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуюче те, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 22, 202, 509, 525-526, 599, 610, 614, 623, 628, 629, 655, 712 ЦК України, ст. ст. 20, 67, 173-175, 179, 193, 218, 224-226, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглетек» (86114, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Магаданська, 2/23; код ЄДРПОУ - 32698341, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - металургійний завод» (83001, місто Донецьк, вулиця Челюскінців, 174; код ЄДРПОУ - 30939178, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму збитків у розмірі 15 937,20 гривень , судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень , а всього 17 657 (сімнадцять тисяч шістсот п'ятдесят сім) гривень 70 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 16.04.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.04.2013.

Суддя С.М. Фурсова