Ухвала

від 12.12.2006 по справі 3/247-22/318а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/247-22/318А

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

УХВАЛА             

12.12.06                                                                                           Справа  № 3/247-22/318А

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді                           Скрутовського П. Д.

суддів                                      Онишкевич В. В.

                                           Слука М. Г.     

розглянув           апеляційну скаргу ТзОВ «Бліц-Інтеграція», м. Львів від 03.11.2006 р. № 182

на постанову           Господарського суду Львівської області від 11.10.2006 р.

у справі           № 3/247-22/318 А

за позовом           Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до           ТзОВ „Бліц-Інтеграція”, м. Львів

про           стягнення фінансових санкцій в розмірі  50 785 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –явка необов'язкова –Бондарець М. А. –представник (довіреність № 01-7/19-27 від 16.01.2006 р.)

від відповідача (скаржника) –явка необов'язкова –Чайковський Д. Р. – представник (довіреність б/н від 05.09.2006 р.)

Представникам сторін у судовому засіданні були роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49, 51 КАС України. Згідно клопотання сторін, технічна фіксація судового процесу не здійснюється, ведеться протокол судового засідання. Заяв про відвід суддів не надходило.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2006 р. розгляд справи було призначено на 05.12.2006 р., а у судовому засіданні 05.12.2006 р. було оголошено перерву до 12.12.2006 р. для виготовлення повного тексту постанови, явка сторін не була визнана обов'язковою.

Постановою господарського суду Львівської області від 11.10.2006 р. у справі № 3/247-22/318 А за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТзОВ „Бліц-Інтеграція”, м. Львів про стягнення 50 785 грн. штрафних санкцій за нестворення ще 8 робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році позов задоволено повністю.

          При винесенні оскаржуваної постанови, місцевий господарський суд керувався ст.ст. 18, 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів”, п.п. 3, 5, 10 –14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, Інструкцією щодо заповнення форми № 10-ПІ «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів»та мотивував її тим, що відповідачем не було виконано вимог вищевказаного Положення, в тому числі не проінформовано відповідні органи про створені (пристосовані) вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, встановленій нормативом.

Скаржник, відповідач у справі, не погодився з постановою господарського суду Львівської області, подав апеляційну скаргу, в якій вказує підстави, з яких вважає, що дана постанова підлягає скасуванню, а слід прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що у матеріалах справи містяться докази працевлаштування 12 інвалідів, як передбачено встановленим нормативом, на підприємстві протягом 2005 року. Крім цього, скаржник зазначає, що звертався у Шевченківський районний центр зайнятості із заявами про наявність вільних робочих місць для інвалідів, проте інваліди службою зайнятості направлені не були. Апелянт, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду щодо того, що інваліди на підприємстві працювали неповний робочий рік, звертається до положень ч. 11 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідно до якої норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, порядок його встановлення визначаються виключно Законом, а не Інструкціями, на які посилався у своїй постанові господарський суд.

Позивач, скориставшись правом, наданим ст. 191 КАС України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи, викладені в ній, просить постанову місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, звертаючись до Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ поштова-річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затверджену Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.04.2004 р. № 338, а також до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Держкомстату України від 28.09.2005 р. № 286, мотивує свої вимоги тим, що при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників, яким встановлена інвалідність, за 2005 рік шляхом підсумування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи з початку року та ділення отриманої суми на 12 виходить результат 4, а відповідач у звіті вказав, що ним працевлаштовано 12 інвалідів.

          Розглянувши наявні матеріали справи, доводи та заперечення, наведені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів господарського суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що постанову місцевого господарського суду слід змінити, а апеляційну скаргу задоволити частково з наступних підстав:

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8  до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.

Із матеріалів справи, а саме із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді складала 303 чоловіки, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у звітному періодів повинен був становити в кількості 12 інвалідів, а на підприємстві фактично у 2005 році було працевлаштовано 12 інвалідів, однак лише 1 з них пропрацював повний робочий рік, а решта –по 5, 1, 3, 2, 1, 1, 2, 7, 4, 3 та 4 місяці відповідно.

За п.п. 3.2.5 Інструкції із статистики кількості працівників, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Згідно змісту Листів Держкомстату № 6-2-7/230 від 21.10.2002 року та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 6538 від 12.11.2003 р., у разі отримання при розрахунку не цілого значення показника необхідно заокруглювати його за загальними правилами арифметики до цілого значення.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Отже, відсутність в спірному періоді прибутку не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій за не створення робочого місця для працевлаштування інваліда.

Згідно з положеннями Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом і виплачується підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, а у разі несплати в установлений термін, відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку, керуючись також Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1434 від 26.09.2002 р., ст. 2 КАС України та ст. 124 Конституції України.

          Із розрахунку заборгованості по платежу до Фонду за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005 рік вбачається, що середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 6 348 грн., відповідно, відповідачу були нараховані штрафні санкції в розмірі 8 заробітних плат на підприємстві в сумі 50 785 грн., оскільки Фонд визначив, що підприємству можна зарахувати лише 4 створених (пристосованих) належним чином робочих місця для працевлаштування інвалідів.

На момент розгляду справи в апеляційному порядку дана заборгованість підприємством не сплачена та доказів погашення боргу суду не було представлено.

Відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, працевлаштування інвалідів здійснюється органами  виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно ч. 2 ст. 19 цього ж Закону, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів покладається на керівника підприємств.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства створюють за власні кошти місця для працевлаштування інвалідів, розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно даного Положення, робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Враховуючи наявні у справі документи, а також подані під час апеляційного провадження, колегія суддів встановила, що протягом 2005 року відповідачем дійсно було пристосовано 12 робочих місць для інвалідів шляхом працевлаштування на них даної категорії осіб. Однак, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Держкомстату України від 28.09.2005 р. № 286, відповідачу правомірно було зараховано лише 4 робочих місця для даної категорії працівників.

За даними Листа Шевченківського районного центру зайнятості м. Львова № 1459/05 від 12.09.2006 р., відповідач у 2005 році повідомляв про наявність вакансій та потребу в працівниках-інвалідах, що підтверджується доданими до матеріалів справи звітами форми № 3-ПН за березень, серпень, жовтень та листопад.

Так, даними звітами відповідач повідомляв про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів:

·          у березні –у кількості 6 робочих місць;

·          у серпні –6;

·          у жовтні –2;

·          у листопаді –3.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що у вказаних періодах вина відповідача відсутня у незайнятті інвалідами робочих місць, створених (пристосованих) для них, а отже, останній не повинен сплачувати штрафні санкції в сумі 8 993, 17 грн. за цей період.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, а також норми чинного законодавства України і практику Вищого господарського, адміністративного та Верховного судів України щодо перегляду матеріалів справ в касаційному порядку з аналогічним предметом спору, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що постанова господарського суду Львівської області прийняте з неповним врахуванням всіх обставин справи і з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 184, 195, 199, 200-205, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, -

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу ТзОВ «Бліц-Інтеграція»задоволити частково;

2.          Постанову господарського суду Львівської області від 11.10.2006 р. у справі № 3/247-22/318 А змінити і викласти в наступній редакції:

3.          Позовні вимоги Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволити частково в сумі 41 791, 83 грн. штрафних санкцій;

4.          В решті позовних вимог відмовити;

5.          Судові витрати по справі і апеляційній скарзі віднести на відповідача пропорційно задоволених вимог;

6.          Видання наказів доручити місцевому господарському суду;

7.          Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду;

8.          Постанова може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Головуючий-суддя                                                                                П. Д. Скрутовський

Суддя                                                                                                    В. В. Онишкевич  

Суддя                                                                                                    М. Г. Слука