Постанова

від 11.02.2009 по справі 24/245-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

24/245-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 11 лютого 2009 р.                                                                                    № 24/245-б  

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Короткевича О.Є.

розглянувши касаційну скаргудержавної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

на ухвалугосподарського суду міста Києва від 30.10.2008

у справі господарського суду№ 24/245-бміста Києва

за заявоюприватного підприємства «Лугтехно-Трейд»

про визнання банкрутомтовариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Виробнича компанія «Оптіма»

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скаргиМишковець О.В. (дов. №6264/9/10-017 від 23.12.2008)

від заявникане з'явились

від боржникане з'явились

В С Т А Н О В И В  :

ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2008 року порушено провадження у справі про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Виробнича компанія «Оптіма»(далі –боржника) за заявою приватного підприємства «Лугтехно-Трейд»(далі - ініціюючого кредитора) з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою суду від 14.08.2008 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов'язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих кредиторів боржника про визнання його банкрутом, зобов'язано ліквідатора надати суду звіт та ліквідаційний баланс до 14.08.2009, а також зобов'язано ліквідатора у п'ятиденний строк опублікувати в офіційному друкованому органі оголошення про визнання боржника банкрутом.

08.10.2008 року до господарського суду м. Києва на затвердження надано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс.

Ухвалою суду від 30.10.2008 року звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс боржника  затверджено, боржника ліквідовано, провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва (далі –інспекція) звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 8, 124, 129 Конституції України, статей 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону), статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до вимог частин 1, 5 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин –підприємець - боржник або керівні органи боржника  - юридичної особи  відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до  органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до боржника.

Отже, законодавцем передбачено особливу процедуру встановлення всіх відомих ліквідатору кредиторів за статтею 52 Закону, яка є спеціальною по відношенню до загальних процедур банкрутства. До таких потенційних кредиторів належать органи податкової служби, фонди соціального страхування і їх повідомлення ліквідатором здійснюється шляхом надіслання письмових повідомлень таким кредиторам, а всі інші кредитори можуть бути встановлені за наслідками публікації в офіційних друкованих органах про визнання боржника банкрутом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити в ході ліквідаційної процедури та  перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою суду від 14.08.2008 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру в порядку статті 52 Закону (т.1 а.с.34-35).

08.10.2008 року до господарського суду на затвердження подано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс. Матеріалами справи підтверджується подання звіту ліквідатора без реєстру вимог кредиторів, без повідомлень ліквідатором в порядку статті 52 Закону фондів та органу податкової служби, на обліку яких стояв боржник з метою встановлення їх кредиторських вимог (т.1 а.с.44-52).

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          Матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, реєстру вимог кредиторів, даних інвентаризації майна боржника; не дає оцінки відсутності запитів до фондів та податкового органу на предмет встановлення їх кредиторських вимог; не встановлює переліку кредиторів, чиї вимоги виявились незадоволеними за наслідками проведеної ліквідаційної процедури; не мотивує висновків суду про необхідність ліквідації юридичної особи боржника.

Окрім того, згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Пунктом 5 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних  осіб –підприємців»передбачено, що місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обґрунтовуючи відсутність боржника за місцезнаходженням, ініціюючий кредитор надав до матеріалів справи акт (т.1 а.с.17) про відсутність боржника за місцезнаходженням за адресою: м. Київ, вул. Лятошинського, 4а/289. Разом з тим, відповідно до витягу з ЄДРПОУ №2150874 від 18.08.2008 (т.1 а.с.31-32) адреса місцезнаходження боржника є м. Київ, вул. Лятошинського, 4а/289.

Зважаючи на викладене, з посиланням на приписи частин 1, 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», суд при порушенні справи про банкрутство відповідно до статті 52 Закону не надав оцінки зазначеній відповіді на предмет її належності в обґрунтування обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження (з такими висновками погодився Верховний Суд України в постанові №07/297 від 06.11.2007 у справі №43/427).

Окрім того, частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, ініціюючий кредитор обґрунтовував безспірність своїх вимог визнанням боржником суми боргу відповідно до претензії від 26.12.2007 (т.1 а.с.14), згідно відповіді від 16.01.2008 (т.1 а.с.15), та не надав виконавчих документів чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Інспекція обґрунтовувала порушення своїх прав у процедурі банкрутства неповідомленням з боку ліквідатора про відкриття ліквідаційної процедури в порядку статті 52 Закону, що позбавило його можливості заявити грошові вимоги у справі, що є порушенням статті 2 Закону України "Про державну податкову службу" та провести перевірку боржника, як суб'єкта господарювання, що ліквідується, відповідно п.8.2 Інструкції №80 "Про порядок обліку платників податків". Колегія суддів касаційного суду погоджується із зазначеними доводами боржника як такими, що зачіпають його права уповноваженого державою органу щодо справляння податків та веденню обліку платників податків і зборів. З доводами про можливість порушення прав податкового органу в процедурах банкрутства, як такого, що справляє податки та веде облік платників податків, погодився Верховний Суд України у Постанові №06/229 від 06.06.2006 року у справі №Б48/12-05.

Окрім того, інспекцією надано докази подання боржником декларації з податку на прибуток за перше півріччя 2008 року (від 30.07.2008 року), що говорить про здійснення боржником господарської діяльності та декларування боржником своїх податкових зобов'язань у 2008 році на суму 820 грн. (рядок 12 Декларації), які, разом з тим, не були включені ліквідатором до ліквідаційного балансу, що порушує права скаржника, як кредитора боржника.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема,  встановлення судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11).

З врахуванням викладеного, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд на стадії ліквідаційної процедури в іншому складі суду.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та прийняти судовий акт за наслідками ліквідаційної процедури з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5,111-7,111-9,111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва задовольнити.

2.          Ухвалу господарського суду міста Києва від 30.10.2008 скасувати, справу №24/245-б направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий                                                                             Н. Ткаченко

Судді                                                                                                 Л. Катеринчук

                О. Короткевич