Постанова

від 18.02.2009 по справі 7/3-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/3-Б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 лютого 2009 р.                                                                                    № 7/3-Б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоТкаченко Н.Г.

суддівКатеринчук Л.Й.Яценко О.В. (доповідач у справі),

розглянувши касаційну скаргуДержавного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ

на постановуЖитомирського апеляційного господарського суду  від 20.11.2008 р.

у справігосподарського суду№ 7/3-БЖитомирської області

за заявою

доСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Задорожної, с. Березівка Любарського районуТОВ "Дакрон", м. Харків

пров судовому засіданні взяли участь представники сторінвід Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київвизнання банкрутом

Роздольський І.О. дов.№2/5749 від 03.12.2008р.

ВСТАНОВИВ:

          Ухвалою господарського суду Житомирської області від 05.08.2008р. у справі №7/3-Б (суддя Кудряшова Ю.В.) відмовлено в задоволенні грошових вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву в сумі 6788,44грн.

Не погодившись з винесеною ухвалою Державний комітет України з державного матеріального резерву, м. Київ подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 05.08.2008р. у справі №7/3-Б.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 20.11.2008р. (судді Зарудяна Л.О.; Вечірко І.О.; Ляхевич А.А.) ухвалу господарського суду Житомирської області від 05.08.2008р. у справі №7/3-Б залишено без змін, а апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятою вищезазначеною постановою у справі  Державний комітет України з державного матеріального резерву, м. Київ звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 20.11.2008р. скасувати та прийняти рішення, яким визнати грошові вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ та внести їх до третьої черги реєстру вимог кредиторів на суму 6788,44грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

          Ухвалою господарського суду Житомирської області від 03.01.2008р. за заявою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Задорожної порушено провадження у справі №7/3-Б про визнання його банкрутом.

          Ухвалою господарського суду Житомирської області від 28.02.2008р. зобов'язано боржника подати до офіційного друкованого органу оголошення про порушення справи №7/3-Б про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Задорожної, введено процедуру розпорядження майном боржника та розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Капітонова Віктора Вікторовича (а.с.43, т.1).

          Оголошення про порушення провадження у справі №7/3-Б про визнання банкрутом опубліковано в офіційному друкованому органі Верховної Ради України - в газеті "Голос України" №58 від 26.03.2008р.

          В порядку, визначеному ст.14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до господарського суду надійшли заяви кредиторів з вимогами до боржника, у тому числі заява Державного комітету України з державного матеріального резерву з вимогами до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Задорожної на суму 6 788,44 грн. (а.с.9-11, т.2).

          За результатами розгляду господарський суд ухвалою від 05.08.2008р. відмовив Державному комітету України з державного матеріального резерву (м. Київ) у задоволенні заяви до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Задорожної про визнання грошових вимог на суму 6 788,44 грн. (а.с.113,114, т.З).

Державний комітет України з державного матеріального резерву обґрунтовуючи свої вимоги послався на те, що ним на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998р. №1953 з державного резерву було відпущено Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю ім. Задорожної матеріальні цінності. В свою чергу, боржник зобов'язався на суму отриманих з державного резерву нафтопродуктів поставити до державного резерву сільськогосподарську продукцію. Державним комітетом України з державного матеріального резерву було відпущено боржнику 54,953 тонн дизельного палива, 16,326 тонн автобензину на загальну суму 42700,44грн. В підтвердження факту поставки боржнику нафтопродуктів кредитором надано копії нарядів на відпуск матеріальних цінностей (а.с.12-17, т.2) та акт звірки проведення розрахунків за отримані матеріальні цінності державного резерву (а.с.18, т.2). Боржник свої зобов'язання по поставці сільськогосподарської продукції виконав частково, сільгосппродукцію до державного резерву поставив лише на суму 38 174,81 грн.

Оскільки вартість недопоставленої сільгосппродукції до державного резерву становить 4 525,63 грн., то боржнику Державним комітетом України з державного матеріального резерву відповідно до п.3 ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", нараховано неустойку в розмірі 50 % вартості недопоставлених (незакладених) матеріальних цінностей у сумі 2 262,81 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. N1161 "Про механізм забезпечення агропромислового виробництва пально-мастильними матеріалами на 1999 рік" (далі - Постанова КМУ від 27.07.98 № 1161) розроблено механізм забезпечення агропромислового виробництва пально-мастильними матеріалами з метою сприяння стабілізації ринку нафтопродуктів, постачанню підприємствам агропромислового комплексу пально-мастильних матеріалів, нарощуванню обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, забезпеченню сировиною вітчизняних підприємств харчової та переробної промисловості, поліпшенню

фінансового становища в агропромисловому комплексі, яким визначено схему забезпечення паливно-мастильними матеріалами.

Зокрема, згідно з абзацом "г" пункту 2 Постанови КМУ від 27.07.98 № 1161 агенти укладають договори з переробниками на купівлю-продаж пально-мастильних матеріалів на умовах товарного кредиту. Переробники за укладеними договорами отримують від агентів пально-мастильні матеріали, провадять їх реалізацію сільськогосподарським товаровиробникам на умовах товарного кредиту, приймають від них сільськогосподарську продукцію, здійснюють її переробку та реалізацію харчової продукції чи сировини на внутрішньому ринку (на аграрних біржах), поставку на експорт і розраховуються з агентами за отримані пально-мастильні матеріали.

Відповідно до абз. 3 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.98р. №1953 "Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1999 році", Міністерству агропромислового комплексу, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям та Державному комітетові по матеріальних резервах до 1 листопада 1999 р. забезпечити повернення до державного бюджету еквівалентної суми отриманих коштів та вартості ресурсів. Постачання нафти та світлих нафтопродуктів і розрахунки за них здійснювати на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. N1161 "Про механізм забезпечення агропромислового виробництва пально-мастильними матеріалами на 1999 рік".

Як зазначено судами попередніх інстанцій, в заяві з вимогами до боржника Державний комітет України з державного матеріального резерву послався на те, що ним було відпущено божнику 54,953 тонни дизельного палива та 16,326 тонн автобензину на загальну суму 42 700,44 грн., в підтвердження чого надав акт звірки проведення розрахунків та наряди Держкомрезерву України на відпуск матеріальних цінностей державного резерву на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.1998р. №1953.

Частина 15 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачає, що після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі ст. 14 цього закону.

Кредитор, звертаючись із заявою про визнання його вимог до боржника, має підтвердити свої вимоги відповідними документами. При цьому, у процедурі банкрутства спір не вирішується судом по суті, на відміну від позовного провадження, а суд встановлює наявність у кредитора майнового права (грошового зобов'язання).

З наведеного вбачається, що саме кредитор зобов'язаний довести відповідними документами свої грошові вимоги як по розміру, так і по суті.

Боржник вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву в сумі 6788,44 грн. не визнав. Розпорядник майна повідомив суд, що в 1998р. всі правовідносини щодо поставок сільгосппродукції в обмін на нафтопродукти погоджувалися між Держкомрезервом України та КСП ім. Задорожної, однак надалі Колективне сільськогосподарське підприємство ім. Задорожної було реорганізовано в Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Задорожної, а згідно зі ст. 2 Закону України "Про списання та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) платників податків у зв'язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств" №1565-111 від 16.03.2000р. вказується, що заборгованість до бюджетів усіх рівнів стосовно сільськогосподарських підприємств , які реформувалися - підлягає списанню (а.с.53,54 т. 3).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року N 996-ХІ\/ (далі - Закон від 16 липня 1999 року   N 996-ХІ\/) первинний документ - документ,   який   містить   відомості   про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до абз. 1 пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Розпорядження керівника підприємства підтверджує дозвіл працівникам підприємства на здійснення операції з передачі майна (розпорядження, вказівку здійснити операцію з передачі майна) і не фіксує факту здійснення самої господарської операції з передачі майна (Лист Міністерства фінансів України від 27.01.2006 р. N 31-34000-30-27/1450).

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів (абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88).

Згідно зі ст. 9 Закону від 16 липня 1999 року N 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Крім того, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мата назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді в якому вони були здійснені (ч. 1 - 5 Закону від 16 липня 1999 року N 966 ХІV).

Отже, господарські операції повинні відображатись в бухгалтерському обліку методом їх суцільного та безперервного документування. На підставі первинних документів вносяться відповідні записи до облікових регістрів.

Апеляційний суд дійшов до вірного висновку, що наряди на відпуск матеріальних цінностей державного резерву на виконання постанови Кабінету  Міністрів України від 10.12.1998р. №1953 по Житомирській області та акт звірки проведення розрахунків, подані Державним комітетом України з державного матеріальною резерву в обґрунтування своїх вимог,  не можуть бути належними доказами наявності зобов'язань між сторонами, оскільки вони не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не підтверджують факт поставки держкомрезервом та отримання боржником матеріальних цінностей.

В заяві з вимогами до боржника Державний комітет України з державного матеріального резерву посилався на те, що боржник зобов'язався в обмін на нафтопродукти поставити до державного резерву Сільськогосподарську продукцію.

Відповідно до абз. 4 п.1  ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24 січня 1997 року №51/97- ВР заміна матеріальних цінностей державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву за умови одночасного і закладення тієї ж кількості аналогічних або інших однотипних матеріальних цінностей у зв'язку із зміною стандартів і технології виготовлення виробів, передбачених мобілізаційним завданням.

Пунктом 5 (абз.1,2) статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачається, що відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення.

Якщо відпуск матеріальних цінностей з державного резерву провадиться у порядку позичання, одержувач (позивальник) –підприємство, установа або організація на основі контракту (договору) подає гарантійне зобов'язання про повернення матеріальних цінностей до державного резерву. В контракті (договорі) повинно бути передбачено спосіб забезпечення зобов'язання одержувача (позивальника) у вигляді застави або банківської гарантії.

Відповідно до ч.2 ст.151 ЦК УРСР (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ст.153 ЦК УРСР (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Державним комітетом України з державного матеріального резерву доказів укладення з божником договору (гарантійного зобов'язання) щодо поставки сільськогосподарської продукції в обмін на нафтопродукти суду не представлено.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду від 21.07.2008р. Державний комітет України з державного матеріального резерву було зобов'язано надати суду договори з переробниками на купівлю-продаж нафтопродуктів, укладених з ВАТ "Коростишів райагропостач", ВАТ "Чуднів райагропромтехніка", ВАТ "Любарська райагропромтехніка", ВАТ "Облагропромтехніка", "Рекорд", ВАТ "Житомирська райагропромтехніка" (а.с.82, т. 3).

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Висновок суду апеляційної інстанції, що заявником не надано належних доказів на підтвердження грошових вимог-договір міни матеріальних цінностей, договори з переробниками купівлі - продажу нафтопродуктів, накладні, довіреності та акти приймання-передачі цінностей, відповідає матеріалам справи та нормам чинного законодавства.          

За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Житомирським апеляційним господарським судом вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови Житомирського апеляційного господарського суду від 20.11.2008р.  не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ на постанову Житомирського апеляційного господарського суду  від 20.11.2008 р. у справі № 7/3-Б залишити без задоволення.

2.Постанову Житомирського апеляційного господарського суду  від 20.11.2008 р. у справі № 7/3-Б залишити без змін.

Головуючий                                                                             Н.Г. Ткаченко

Судді                                                                                                   Л.Й. Катеринчук

                                                                                                                 О.В. Яценко