Ухвала

від 26.02.2013 по справі 2-а-211/08/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2013 року м. Київ К-23101/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.05.2010 у справі № 2а-211/08/0570

за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-Маркет 2006",

до Приватного підприємства "Касімус-2000"

про визнання господарського зобов'язання недійсним та стягнення на користь держави коштів, отриманих за угодою, -

В С Т А Н О В И В:

У справі за позовом Державної податкової інспекції про визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами, із застосуванням наслідків до сторін встановлених ст. 208 Господарського кодексу України, постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, враховував, що запис про проведення державної реєстрації ПП "Касіус-2000" не визнавався недійсним, діяльність юридичної особи не припинялась, фінансово-господарські документи нечинними не визнавались, на час укладення спірного договору купівлі-продажу ПП "Касімус-2000" було зареєстровано у Єдиному державному реєстрі та мало свідоцтво платника податку на додану вартість. Крім того, суди зазначали, що позивачем пропущено строк, визначений ст. 250 Господарського кодексу України для застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, отже, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що 01.07.2006 між відповідачами було укладено договір № 1, предметом якого є постачання продавцем (ПП "Касімус-2000") та прийняття і оплата покупцем (ТОВ "Сігма-Маркет 2006") товарно-матеріальних цінностей, що будуть визначені в рахунках-фактурах до цього договору, згідно з умовами цього договору і додатків до нього. Умови договору сторонами виконані, що підтверджується податковими накладними, виписками банківської установи та декларацією з податку на додану вартість ПП "Касімус-2000".

Фактичною підставою для звернення до суду Державної податкової інспекції про визнання недійним договору та стягнення в доход держави коштів, одержаних за спірним правочином, слугував висновок податкового органа, що ТОВ "Сігма-Маркет 2006" укладаючи та виконуючи спірний договір від 01.07.2006, переслідувало мету ухилення від сплати податків, оскільки рішенням районного суду ПП "Касімус-2000" реєстраційні документи зазначеної юридичної особи визнано недійсними та останню припинено з підстав реєстрації на підставну особу.

Як встановлено судами, заочним рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 30.10.2006 у справі за позовом ОСОБА_4 визнано недійсним статут і установчий договір ПП "Касімус-2000" (код ЄДРПОУ 34456603 з моменту реєстрації на ім'я ОСОБА_4), визнано недійсними з моменту реєстрації підприємства на ім'я ОСОБА_4 свідоцтво платника податку на додану вартість від 26.06.2006 № НОМЕР_1, фінансово-господарські документи, видані ПП "Касімус-2000" з 20.06.2006 по 25.10.2006, а саме: податкові накладні, товарно-транспортні накладні, накладні, доручення, угоди, векселі, рахунки. Припинено діяльність юридичної особи та визнано недійсним запис про проведення державної реєстрації ПП "Касімус-2000".

Зі змісту рішення районного суду вбачається, що засновник ПП "Касімус-2000" ОСОБА_4 не мав наміру займатися підприємницькою діяльністю та ніколи такою діяльністю не займався, будь - якого відношення до створення зазначеної юридичної особи не має та не знайомий зі змістом установчих документів.

За наслідками апеляційного розгляду справи ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27.08.2008 року рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 30.10.2006 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для нового розгляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Донецька від 30.12.2008 у цивільній справі позовна заява ОСОБА_4 до ПП "Касімус-2000", третя особа: ТОВ "Сигма-Маркет 2006", про визнання недійсними статуту, установчого договору та всіх фінансово-господарських документів, залишена без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У статті 208 Господарського кодексу України визначені наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним.

Так, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано керувались ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Оскільки рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 30.10.2006, яким визнано недійсним статут і установчий договір ПП "Касімус-2000", а також свідоцтво платника податку на додану вартість та фінансово-господарські документи, видані ПП "Касімус-2000" з 20.06.2006 по 25.10.2006, скасовано судом апеляційної інстанції та в подальшому ухвалою Ленінського районного суду м. Донецька від 30.12.2008 позовні вимоги ОСОБА_4 залишені без розгляду, спірна угода від 01.07.2006 № 1 є чинною.

При цьому, як встановлено судами, господарське зобов'язання за спірним договором виконано обома сторонами, що підтверджується податковими накладними, виписками банківської установи та декларацією з податку на додану вартість ПП "Касімус-2000".

Крім того, за змістом ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що, судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Частиною 1 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було.

Таким чином, наведені позивачем у касаційній скарзі обставини є недостатніми для висновку про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України.

При цьому, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій вірно зазначити, що позивач заявив позов після спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України наслідком визнання правочину нікчемним як підстави фінансово - правової відповідальності є стягнення в доход держави коштів за рішенням суду, який за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників.

Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб'єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб'єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.

Фінансово-правові санкції, встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які за визначенням ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності як заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

З огляду на це такі санкції органами державної податкової служби можуть застосовуватись до суб'єктів господарювання протягом строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарськими санкцій: адміністративно -господарськими санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Тобто, за своєю суттю наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, є адміністративно - господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами обставин оспорюваний договір укладено 01.07.2006, а позовна заява податкового органу зареєстрована в суді першої інстанції лише 10.08.2007.

Отже, підставою для відмови у позові є також сплив позовної давності.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.11.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.05.2010 у справі № 2а-211/08/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко