Ухвала

від 20.03.2013 по справі 2а-1670/7677/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2013 р.Справа № 2а-1670/7677/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Курило Л.В.

Суддів: Русанової В.Б. , Спаскіна О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.01.2013р. по справі № 2а-1670/7677/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкер"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2012 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алкер" - звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.11.2012 року № 0001222308 та № 0001212308; визнати протиправними дії в частині визнання господарських операцій позивача із ТОВ "РОККО" недійсними.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.01.2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алкер" задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 29.11.2012 року № 0001222308 та № 0001212308.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні зазначених позовних вимог.

До суду апеляційної інстанції на апеляційну скаргу позивачем подано заперечення, в яких останній просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Алкер" взято на податковий облік в органах державної податкової служби 08.09.2004 року за №1421, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість має свідоцтво платника №23471357, виданого 13.09.2004 року ДПІ у м. Полтаві, індивідуальний податковий номер 330905916017.

Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби в період з 05.11.2012 року по 09.11.2012 року проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року по взаємовідносинах із ТОВ "РОККО", за результатами якої складено акт від 16.11.2012 року № 4071/22-6/33090599, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

- пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 24239 грн., в тому числі за 1 кв. 2012 року по взаємовідносинах з ТОВ " РОККО" на суму -24239,00 грн.;

- статті 44, статті 198, статті 201 Податкового Кодексу України, внаслідок чого ТОВ "Алкер" занижено суму податку на додану вартість за січень 2012 року на загальну суму 23085 грн. (а.с. 8-17).

На акт перевірки від 16.11.2012 року № 4071/22-6/33090599 позивач подав до податкового органу письмові заперечення.

Відповідач листом від 29.11.2012 року за вих. №1418/10/22-637 на вищевказані заперечення повідомив , що висновки акту перевірки від 16.11.2012 року № 4071/22-6/33090599 залишено без змін, а заперечення - без задоволення. ( а.с.64-65).

На підставі акту перевірки податковим органом 29.11.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0001222308, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 28856,25 грн. (основний платіж - 23085 грн., сума штрафних санкцій - 5771,25 грн.) та податкове повідомлення-рішення № 0001212308, яким ТОВ "Алкер" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 30298,75 грн., (основний платіж -24239 грн., сума штрафної санкції - 6059,75 грн.) ( а.с. 18,21).

Не погодившись з діями відповідача під час проведення перевірки та прийнятими останнім податковими повідомленнями -рішеннями, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаного товару від ТОВ "РОККО" та сформовано податковий кредит на підставі виписаних ТОВ "РОККО" податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України, а отже донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованим.

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ТОВ "Алкер" про визнання дій ДПІ у м. Полтаві щодо визнання господарських операцій позивача із ТОВ "РОККО" неправомірними є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки зазначені дії відповідача не створили для позивача правових наслідків. Юридично значимі наслідки щодо визначення податкових зобов'язань створюють складені податковим органом податкові повідомлення-рішення.

Постанова суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали висновки податкового органу, про те, що підприємство ТОВ "Алкер" у постачальника товарів ТОВ "РОККО" придбало: поршні з кільцями, втулки, гільзи, кільця поршневі, крейцкопф, колектори на загальну суму - 115426,00 грн. (видаткова накладна №72 від 10.01.2012 року на суму - 21087,00 грн., накладна №23 на суму 47692,20 грн., накладна №44 від 30.01.2012 року на суму - 69732,00 грн. Всього - 138511,20 грн., в т.ч. ПДВ - 23085,20 грн., без ПДВ віднесено до собівартості придбаних товарів - 115426,00 грн.) Від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська надійшла довідка від 26.06.2012 року №36/224/32218976 "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "РОККО" (код за ЄДРПОУ 32218976) щодо документального не підтвердження господарський відносин з ТОВ "Хозстройсервіс" (код ЄДРПОУ 31154791), їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2012 року. Згідно довідки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 26.06.2012 року №36/224/32218976 встановлені порушення, зокрема: відсутність підприємства за місцезнаходженням, відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Рокко". Звіркою ТОВ "Рокко" за січень 2012 року не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме - встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ "Рокко" - по ланцюгу постачання. Також, ТОВ "Рокко" безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок ТОВ "Хозстройсервіс", який в свою чергу сформував податковий кредит покупцю ТОВ "Алкер".

Таким чином, податковим органом зроблено висновок, що операції з поставки по ланцюгу ТОВ "Хозстройсервіс" - ТОВ "Рококо" - контрагенти / покупці не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Судом встановлено, що між ТОВ "Алкер" (Покупець) та ТОВ "РОККО" (Продавець) укладено договір №25 від 18.08.2011 року, згідно п. 1.1. умов якого "Продавець" приймає на себе зобов'язання поставити, а "Покупець" - прийняти та сплатити продукцію (товар), вказану у відповідних рахунках - фактурах, які є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 2.1. умов даного договору кількість та одиниці виміру відвантаженої "Продавцем" на адресу "Покупця" продукції вказуються у відповідних рахунках - фактурах.

Пунктом 3.1 умов Договору визначено, що поставка продукції відбувається на умовах, узгоджених обома сторонами.

Згідно п. 5.1 умов договору ціни на продукцію договірні і вказуються у Рахунках до даного договору.

Пунктом 6.1 умов Договору визначено, що оплата проводиться "Покупцем" шляхом перерахування коштів на банківський рахунок "Продавця" у національній валюті України. (а.с. 97)

На виконання умов договору ТОВ "Алкер" у постачальника товарів ТОВ "РОККО" придбало: поршні з кільцями, втулки, гільзи, кільця поршневі, крейцкопф, колектори.

На підтвердження виконання умов вказаного договору ТОВ "Алкер" надало видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки, банківські виписки, копії яких знаходяться у матеріалах справи.

Оплата товару здійснювалась у безготівковій формі на рахунки ТОВ "РОККО", про що свідчать банківські виписки.

Придбаний у ТОВ "РОККО" товар позивач використав у власній господарській діяльності, а саме: для реалізації іншим підприємствам, що підтверджується зокрема, видатковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до пункту 198.1 та пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Таким чином, норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Разом з цим колегія суддів відмічає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

На час укладення договору та проведення господарських операцій з контрагентом, вказана юридична особа була внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та мала статус зареєстрованого платника податку на додану вартість, що підтверджується матеріалами справи.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Податкові накладні, які були виписані контрагентом позивача, не мають недоліків, які згідно з ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. (із змінами та доповненнями), спричиняють втрату вказаними накладними юридичного статусу податкової накладної.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. У разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків перед податковими органами та бюджетом, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права на включення сплачених сум до складу податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має всі документальні підтвердження їх розміру.

Податковим органом до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентом та підтверджували висновки акту перевірки 16.11.2012 року № 4071/22-6/33090599.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 зазначеного Кодексу встановлено, що витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв'язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу.

З матеріалів справи убачається, що укладений між позивачем та його контрагентом договір є чинним та не визнаний в установленому порядку недійсним.

Придбання товарів (робіт, послуг) по вищезазначеному договору з контрагентом безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, оскільки є складовою частиною діяльності позивача, що направлена на отримання доходу.

При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

На підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, судом не встановлено будь-яких порушень позивачем при обчисленні та формуванні податкового кредиту по господарським взаємовідносинам між позивачем та його безпосереднім контрагентом - ТОВ "Рокко".

Таким чином, з врахуванням порядку відображення в податковому обліку суб'єкта підприємницької діяльності з податку на прибуток підприємств витрат на придбання товарів та робіт для використання у власній господарській діяльності, підтверджується правомірність віднесення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинам з контрагентом за перевіряємий період, на підставі первинних документів, зокрема, договорів, видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень тощо.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "Алкер" правомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаного товару від ТОВ "РОККО" та сформовано податковий кредит на підставі виписаних ТОВ "РОККО" податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України, а отже донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованим.

В зв'язку з тим, що податковий орган не мав належних підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, то згідно положень Податкового кодексу України відповідач також не мав правових підстав для визначення ТОВ "Алкер" штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 08.01.2013 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.01.2013р. по справі № 2а-1670/7677/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Курило Л.В. Судді (підпис) (підпис) Русанова В.Б. Спаскін О.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Курило Л.В.