Постанова

від 24.04.2013 по справі 825/917/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/917/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Інбуд» Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Агротехінвест» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

06.03.2013 року Дочірнє підприємство «Інбуд» Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Агротехінвест» (далі - ДП «Інбуд») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) та просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.12.2012 року № 0005222320, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 19550,00 грн. за основним платежем, та від 13.12.2012 року № 0005242320, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 17000,00 грн. за основним платежем та 8500,00 грн. за штрафними санкціями.

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що в листопаді 2011 року ДП «Інбуд» мало господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Артфорт - 3». Так, між ДП «Інбуд» та ТОВ «Артфорт - 3» 11.07.2011 року укладено договір підряду № 8 щодо ремонтно-будівельних робіт. Реальність здійснення господарських операцій позивачем підтверджується первинними документами, а саме: договір, податкова накладна, акт виконаних робіт, платіжні доручення. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Представник позивача вважає, що всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, висновки, викладені в акті перевірки від 30.11.2012 року № 2517/22/30732102, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «Інбуд» з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності з ПДВ за листопад 2011 року операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Артфорт - 3» та у декларації з податку на прибуток підприємства за відповідний період, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 року № 2517/22/30732102. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 19550,00 грн., в т.ч. за 2-4 квартал 2011 року в сумі 19550,00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 17000,00 грн., в т.ч. за листопад 2011 року в сумі 17000,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 13.12.2012 року № 0005222320, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 19550,00 грн. за основним платежем, та від 13.12.2012 року № 0005242320, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 17000,00 грн. за основним платежем та 8500,00 грн. за штрафними санкціями. Також податковий орган посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 22.05.2012 року № 1403/22-2/34691898 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Артфорт - 3». Так, зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що посадовими особами ТОВ «Артфорт - 3» не було надано в установлений строк документи на запит ДПІ у Печерському районі м. Києва. Також встановлено, що свідоцтво платника ПДВ 22.03.2010 року № 100275820 анульовано 26.05.2011 року у зв'язку з тим, що до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про місцезнаходження. Перевіркою встановлено відсутність складських приміщень, автомобільного транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення господарської діяльності. У зв'язку з відсутністю основних засобів, виробничого обладнання, матеріалів, товарних запасів, трудових ресурсів, здійснення фінансово-господарської діяльності є неможливим. Тому представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ДП «Інбуд» (ідентифікаційний код-30732102) зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 24.02.2000 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 583470 (а.с. 5).

Основними видами діяльності ДП «Інбуд» є монтаж та встановлення збірних конструкцій, виготовлення каркасних конструкцій і покрівель, водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи, монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціонування повітря, ізоляційні роботи, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ АА № 039928 (а.с. 6).

На виконання вказаних видів робіт у позивача є необхідні дозвільні документи, що містяться в матеріалах справи (а.с. 65-68).

Судом встановлено, що працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі направлення від 23.11.2012 року № 3448, наказу від 23.11.2012 року № 3478, згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «Інбуд» з питань достовірності, повноти декларування в податковій звітності з ПДВ за листопад 2011 року операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Артфорт - 3» та у декларації з податку на прибуток підприємства за відповідний період, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 року № 2517/22/30732102 (а.с. 9-23).

В акті перевірки від 30.11.2012 року № 2517/22/30732102 встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 19550,00 грн., в т.ч. за 2-4 квартал 2011 року в сумі 19550,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 17000,00 грн., в т.ч. за листопад 2011 року в сумі 17000,00 грн.

За висновками акта перевірки ДПІ у м. Чернігові винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 13.12.2012 року № 0005222320, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 19550,00 грн. за основним платежем (а.с. 7);

- від 13.12.2012 року № 0005242320, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 17000,00 грн. за основним платежем та 8500,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 8).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року ДП «Інбуд» задекларовано податок на прибуток в сумі 290 грн. За період з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року ДП «Інбуд» задекларовано податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Артфорт - 3» в сумі 102000,00 грн., в т.ч. ПДВ 17000,00 грн. (а.с. 93-95).

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за вказаний період по взаємовідносинам з ТОВ «Артфорт - 3» встановлено заниження податку на прибуток на 19550,00 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за листопад 2011 року встановлено його завищення на 17000,00 грн.

Судом встановлено, що між ЗАТ «Корпорація «Інтерагросистема» та ДП «Інбуд» укладено договір підряду від 11.07.2011 року № 28/07/11-01 (а.с. 37-44).

Відповідно до умов вказаного договору ДП «Інбуд» зобов'язується виконати всі необхідні роботи по реконструкції існуючого навісу, що знаходиться за адресою: м. Мена, вул. Індустріальна, 17, з поставкою та установкою холодильних камер, здати об'єкт по завершенню робіт, а ЗАТ «Корпорация «Интерагросистема» зобов'язується надати підрядчику будівельну площадку та документи, необхідні для проведення будівельних робіт.

На підтвердження реальності виконання вказаного договору представником позивача надано: завдання на проектування, виписки по рахунку, акт прийому виконаних робіт за жовтень 2011 року, підсумкова відомість ресурсів, довідка про вартість виконаних робіт та податкові накладні (а.с.45-48,69-92).

В той же день на виконання вказаного договору між ДП «Інбуд» та ТОВ «Артфорт - 3» укладено договір № 8 від 11.07.2011 року (а.с. 36).

Так, відповідно до умов договору № 8 від 11.07.2011 року ДП «Інбуд» доручає, а ТОВ «Артфорт - 3» приймає на себе зобов'язання виконати ремонтно-будівельні роботи на об'єкті.

Податкові накладні за листопад 2011 року на суму ПДВ 17000,00 грн. включені до реєстру отриманих податкових накладних за листопад 2011 року, що не заперечується податковим органом (а.с. 96-97).

В судовому засіданні на підтвердження реальності виконання договору підряду № 8 від 11.07.2011 року представником позивача надано наступні документи: договір підряду № 8 від 11.07.2011 року, податкову накладну № 42 від 28.11.2011 року, акт виконаних робіт № ОУ 71 від 28.11.2011 року, виписки по рахунку, реєстр отриманих податкових накладних за листопад 2011 року (а.с. 36,49-53,96-97).

Також в судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що станом на 30.11.2011 року розрахунки по акту виконаних робіт № ОУ 71 від 28.11.2011 року не завершені, дебіторська заборгованість ДП «Інбуд» по розрахунках з ТОВ «Артфорт - 3» становить 102000,00 грн.

З наданих позивачем доказів не вбачається, що укладений з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Артфорт - 3» від 22.03.2010 року № 100275820 анульовано 26.05.2011 року у зв'язку з тим, що до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про місцезнаходження, а нове свідоцтво платника ПДВ видано ДПІ у Печерському районі м. Києва 25.07.2011 року за № 100345846, індивідуальний податковий номер-346918926551, в той час як договір № 8 між позивачем та ТОВ «Артфорт - 3» укладено 11.07.2011 року (а.с. 56-зворотній бік).

Суд приходить до висновку, що на момент укладення договору від 11.07.2011 року № 8 представники ДП «Інбуд» та ТОВ «Артфорт - 3» не знали та не могли знати номер свідоцтва платника ПДВ, оскільки останнє видано тільки 25.07.2011 року.

Також в судовому засіданні представник позивача не зміг чітко пояснити, яким чином на виконання п. 4.2 договору від 11.07.2011 року № 8 забезпечувався вільний доступ працівників ТОВ «Артфорт - 3» на об'єкт, яким чином здійснювався вибір матеріалів, які використовувались для ведення робіт по виготовленню та монтажу металоконструкцій.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Так, обов'язковою умовою, з якою пов'язується право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він і не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 етап і 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Разом з тим, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як на підставу нікчемності правочину, укладеного між ДП «Інбуд» та ТОВ «Артфорт-3» 11.07.2011 року, податковий орган посилається на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 22.05.2012 року № 1403/22-2/34691898 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Артфорт - 3» (а.с. 56-57).

Так, зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що посадовими особами ТОВ «Артфорт - 3» не було надано в установлений строк документи на запит ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Перевіркою встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, автомобільного транспорту, технічного персоналу, устаткування, що необхідне для здійснення господарської діяльності.

У зв'язку з відсутністю основних засобів, виробничого обладнання, матеріалів, товарних запасів, трудових ресурсів, здійснення фінансово-господарської діяльності є неможливим з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна.

Аналізуючи обставини даної справи та досліджуючи наявні в ній докази, суд приходить до висновку, що дії платника податку ДП «Інбуд» свідчать про його недобросовісність, а вчинена ним господарська операція з ТОВ «Артфорт - 3» викликає сумнів у її реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Таким чином, ДП «Інбуд» до податкового кредиту за листопад 2011 року включено суму ПДВ в розмірі 17000,00 грн. від ТОВ «Артфорт - 3», що не підтверджено первинними документами та доказами, наявними в матеріалах справи, у зв'язку з чим не встановлюється реальність факту здійснення господарських операцій ДП «Інбуд» з ТОВ «Артфорт - 3» послуг з виготовлення та монтажу металоконструкцій.

Документи, отримані ДП «Інбуд» від ТОВ «Артфорт - 3» не можуть мати податкових наслідків.

У зв'язку з цим, наявність доказів, які на думку суду свідчать про нікчемність укладеного позивачем правочину, дають підстави для висновку про порушення ДП «Інбуд» вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13.12.2012 року № 0005222320, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 19550,00 грн. за основним платежем, та від 13.12.2012 року № 0005242320, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 17000,00 грн. за основним платежем та 8500,00 грн. за штрафними санкціями прийняті ДПІ у м. Чернігові на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; без порушення використаного повноваження, з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; добросовісно та розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню як необгрунтовані.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова