Рішення

від 15.04.2013 по справі 910/4786/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4786/13 15.04.13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укркартопля"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "АГРІЯ"

про: стягнення 15.474,47 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Кукотенко І.М. - представник за довіреністю від 13.03.2013 № 13/03/013-02;

відповідача: не з'явилися.

С У Т Ь С П О Р У :

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "АГРІЯ" та товариством з обмеженою відповідальністю «УКРКАРТОПЛЯ» договору купівлі-продажу від 05.03.2012 № 12/03-05, останній поставив, а відповідач отримав товар разом із тарою, але останній за товар із позивачем розрахувався не у повному обсязі та зворотну тару не повернув.

Отже, з наведених вище підстав, позивач простить суд задовольнити вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 15.474,47 грн., з яких 11.517,00 грн. - сума боргу; 810,00 грн. - вартість неповернутої тари; 957,51 грн. - пеня та 2.189,96 грн. - 20 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 порушено провадження у справі № 910/4786/13. Розгляд даної справи призначено судом на 15.04.2013, про що відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням поштового зв'язку про вручення останньому поштового відправлення, наявного у матеріалах даної справи.

Проте повноважний представник відповідача у судове засідання 15.04.2013 не з'явився, відповідач заяв або клопотань із зазначенням поважних причин неявки його представника, суду не надав. Також, відповідач наданим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України правом не скористався, відзиву на позовну заяву суду не надав.

Таким чином, відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 15.04.2013 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи представника позивача по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах справи, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "УКРКАРТОПЛЯ" (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім «АГРІЯ» (далі - відповідач) укладено договір купівлі-продажу від 05.03.2012 № 12/03-05 (далі - Договір).

Згідно предмету договору позивач передає у власність відповідача продукцію (далі - товар), а відповідач приймає та сплачує вартість товару, на умовах Договору (п. 1.1 Договору).

Ціна, кількість, вартість поставки чергової партії товару узгоджується сторонами і фіксуються в рахунках-фактурах та видаткових накладних (п. 2.1 Договору).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що після отримання кожної чергової партії товару відповідач протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної сплачує 100 % її вартості позивачеві.

Як вбачається з п. 5.2 Договору, одержавши продукцію, відповідач зобов'язаний підтвердити її одержання, шляхом підписання відповідних документів.

Договір набрав сили з моменту підписання його сторонами та діє строком до 31.12.2012, але у всякому випадку до виконання сторонами зобов'язань, узятих за Договором (п. 9.1 Договору).

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, позивач, на виконання взятих на себе зобов'язань за Договором та на його умовах, поставив, а відповідач отримав товар вартістю 13.517,00 грн. разом із зворотною тарою (піддон дерев'яний), вартість якої становить 810,00 грн. Факт отримання відповідачем товару підтверджується підписами уповноваженої відповідачем особи на отримання товарно-матеріальних цінностей ( копія довіреності від 19.03.2012 № 25 наявна у матеріалах даної справи) у наступних видаткових накладних: від 19.03.2012 № 69, від 19.03.2012 № 70 (належним чином засвідчені копії зазначених видаткових накладних містяться у матеріалах даної справи).

Позивач 19.03.2012 виставив відповідачеві рахунок на оплату № 38, згідно якої загальна сума, яка підлягає оплаті на користь позивача становить 14.327,00 грн., з яких: 13.517,00 грн. - вартість товару та 810,00 грн. - вартість зворотної тари.

Відповідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Даний спір виник внаслідок того, що відповідач оплату за отриманий ним товар на користь позивача здійснив частково у сумі 2.000,00 грн. Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором, в останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 11.517,00 грн.

Крім того, відповідач не повернув позивачеві зворотну тару вартістю 810,00 грн., в той час, як пунктом 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поверненням засобів упаковки і повторним використанням дерев'яної і картонної тари та паперових мішків» від 30.03.93 р. № 01-6/368 встановлено, що після звільнення від продукції і товарів усі види засобів упаковки багаторазового використання підлягають обов'язковому поверненню, якщо інше не передбачено Правилами застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання на Україні, затверджених наказом Міністерства державних ресурсів України від 16 червня 1992 року № 15, (далі - Правила), обігу і повернення цих засобів або договором (п. 3 Правил). Якщо Правилами або договором покупець (одержувач) продукції і товарів не звільнений від обов'язку повернення засобів упаковки багаторазового використання, ці засоби підлягають обов'язковому поверненню в кількості, порядку і строки, передбачені Правилами.

Згідно п. 4 Правил засоби упаковки багаторазового використання підлягають поверненню у 30-денний строк, якщо інший строк не передбачений спеціальними нормами цих Правил.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Суд відзначає, жодного підтвердження щодо факту погашення відповідачем своєї заборгованості перед позивачем та доказів щодо повернення останньому зворотної тари суду не надано.

Отже, зважаючи на вищевикладене, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально обґрунтований і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 11.517,00 грн. та 810,00 грн. - вартості зворотної тари визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, з огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Розділом 6 Договору встановлена відповідальність сторін, зокрема, з п. 6.3 вбачається, що у випадку прострочення платежу відповідач повинен сплатити позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми вчасно неоплаченого товару, за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за Договором, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені.

Суд щодо згаданої вище вимоги зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В той же час, ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Однак, відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, з урахуванням викладеного вище, суд, дослідивши розрахунок пені, визнав його арифметично невірним, оскільки строк нарахувань зазначеної санкції виходить за межі строку передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково, за наступними розрахунками суду.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 13.517,00 03.04.2012 - 18.04.2012 16 7.5000 % 0.041 % 88.64 11.517,00 19.04.2012 - 03.10.2012 168 7.5000 % 0.041 % 792.97

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково у розмірі 881,61 грн.

Водночас позивачем заявлено вимоги до відповідача про стягнення з останнього 20 % річних у сумі 2.189,96 грн.

Згідно п. 6.4 Договору у випадку прострочення платежу відповідач повинен сплатити позивачеві суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 20 % річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 20 % річних у сумі 2.189,96 грн. підлягає задоволенню, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними.

Отже, підсумовуючи викладені вище обставини та наведені норми матеріального права, вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а тому згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач у позовній заяві просив суд вжити заходів щодо забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачу.

Розглянувши згадану вище заяву позивача, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Абзацом 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 № 16 (далі - Постанова) передбачено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до абзацу 2 п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про забезпечення позову жодним чином не обґрунтував, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову, суду не надав.

За таких обставин суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову та не визнає за необхідне накладати арешт на майно та грошові кошти відповідача.

Водночас суд зазначає, що Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

За подання до господарського суду заяви про забезпечення позову пунктом 2.3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлена ставка судового збору у розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" станом на 01.01.2013 рік мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1.147,00 грн.

Отже, виходячи з викладеного вище, судовий збір за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України у розмірі 1.720,50 грн.

Таким чином, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49 ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «АГРІЯ» (03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 68, кв. 230; код ЄДРПОУ: 34422878, з будь якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРКАРТОПЛЯ» (07423, Київська обл., Броварський р-н, с. Семиполки, Київське шосе, буд. 2; код ЄДРПОУ: 37783771, на будь який його рахунок виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) - 11.517,00 (одинадцять тисяч п'ятсот сімнадцять) грн. 00 коп. - основного боргу; 810,00 (вісімсот десять) грн. 00 коп. - вартість зворотної тари; 881,61 (вісімсот вісімдесят одна) грн. 61 коп. - пені; 2.189,96 - 20 % річних; 1.712,07 (одна тисяча сімсот дванадцять) грн. 07 коп. - витрат по сплаті удового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРКАРТОПЛЯ» (07423, Київська обл., Броварський р-н, с. Семиполки, Київське шосе, буд. 2; код ЄДРПОУ: 37783771, з будь якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) в дохід Державного бюджету України - 1.720,50 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. - судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.04.2013 року.

Суддя С.В. Балац