Постанова

від 09.04.2013 по справі 2а-13017/12/0170/5

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2013 р. (13:38) Справа №2а-13017/12/0170/5

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Сидоренка Д.В., при секретарі Леоновій В.В.,

розглянувши за участю:

представників позивача - Братусіна М.М., довіреність № 39 від 05.11.2012 року,

Кірової Н.В., довіреність № 40 від 05.11.2012 року,

Недвецького Г.О., директор, наказ № 001-К від 01.04.2004 року,

представника відповідача - Мирошніченко К.С., довіреність № 19/10.1-16 від 01.03.2013 року,

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний центр

санаторно-курортного обслуговування підприємство «Южна столиця-Тур»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний центр санаторно-курортного обслуговування підприємство «Южна столиця-Тур» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.11.2012 року №0009192204 та № 0009182204.

Позовні вимоги мотивовані тим, що для проведення перевірки податковому органу були надані всі необхідні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій позивачем з контрагентами ПП «Базис Торг», фірма «Капітель Плюс» та ПП «Гранд продукт». На думку позивача, неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів не може бути покладено в основу висновків про заниження підприємством податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств. Необґрунтованим є також посилання відповідача в акті перевірки на фіктивність угод, укладених позивачем з названими контрагентами, внаслідок відсутності відповідного рішення суду.

Ухвалами окружного адміністративного суду АР Крим від 16.11.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.12.2010 року по справі призначено судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено ТОВ «Центр судових експертиз».

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.03.2013 року провадження по справі поновлено з 02.04.2013 року.

Представники позивача, присутні у судовому засіданні 09.04.2013 року, наполягали на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував. Раніше відповідачем суду були надані письмові заперечення на позовну заяву, в яких він з позовними вимогами не погодився, посилаючись на те, що матеріалами проведених звірок щодо постачальників позивача не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій. При цьому, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі придбання товару чи послуги, не призначених для використання у господарській діяльності, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Підпунктом 41.1.1 п.41. ст. 41 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 04.02.2000 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний центр санаторно-курортного обслуговування підприємство «Южна столиця-Тур» (далі по тексту - ТОВ «МЦСКОП «Южна столиця-Тур»), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00№632103 від 04.02.2000 року (т.1 а.с.85).

Згідно з довідкою від 28.03.2007 року № 1008/29-0 (т.1 а.с.101) позивач з 10.02.2000 року перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у м. Сімферополі за №8297.

Позивачем 21.02.2000 року отримано свідоцтво платника податку на додану вартість №100033754 (т.1 а.с.100).

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ «МЦСКОП «Южна столиця-Тур» (ЄДРПОУ 30741363) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Фірмою «Капітель Плюс» (ЄДРПОУ 31095815), ПП «Базис Торг» (ЄДРПОУ 36165986), ПП «Грандпродукт» (ЄДРПОУ 34946788) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на суму 417134,00 грн.,

- п.п.3.1.1. п.3.1 ст. 3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на суму 333706,00 грн.

При визначенні заниження суми податкових зобов'язань податковим органом враховані положення п.102.1 ст. 102 Податкового кодексу України щодо строків давності.

Під час перевірки використана інформація проведених перевірок контрагентів ТОВ «МЦСКОП «Южна столиця-Тур», а саме Фірми «Капітель Плюс» (ЄДРПОУ 31095815), ПП «Базис Торг» (ЄДРПОУ 36165986), ПП «Грандпродукт».

Звірками встановлені факти формування податкового кредиту від постачальників, які мають ознаки «фіктивності». Враховуючі дані факти, податкова вигода, сформована від сумнівних постачальників, підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних вигодонабувачів.

Отже, внаслідок фіктивності угод, укладених ТОВ «МЦСКОП «Южна столиця-Тур» з контрагентами, документи, складені за наслідками таких угод, не можуть вважатися первинними документами для цілей оподаткування.

Висновки перевірки зафіксовані в акті № 8455/22-8/30741363 від 29.10.2012 року (т.1 а.с.15-36).

Не погодившись з висновками перевірки, позивачем було подано заперечення на акт № 8455/22-8/30741363 від 29.10.2012 року (т.1 а.с.37-44).

За результатами розгляду заперечень позивача висновки, викладені в акті перевірки, підтверджено у повному обсязі (т.1 а.с.45-49).

На підставі даних акту перевірки, враховуючи виявлені порушення, податковим органом 08.11.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с.79-80):

№0009192204, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 329098,75 грн., у тому числі 263729,00 грн. за основним платежем та 65819,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями,

№000918220, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток підприємств у розмірі 521417,50 грн., у тому числі 417134,00 грн. за основним платежем та 104283,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з названими вище податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем було їх оскаржено в судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Під час розгляду справи судом перевірено прийняті відповідачем рішення на відповідність вимогам законодавства та встановлено наступне.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалось вище, в ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення вимог податкового законодавства за період з липня 2009 року по серпень 2010 року (з 3 кварталу 2009 року по 3 квартал 2010 року).

У період до 01.04.2011 року порядок оподаткування податком на прибуток було визначеного Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334).

Підпунктом 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (зараз і далі по тексту в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.3.1 ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

При цьому, під валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст. 5 Закону).

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що валові витрати при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток обов'язково мають бути підтверджені відповідними первинними документами.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону № 168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст. 7 Закону № 168.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.2.3 Закону № 168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, зі змісту норм Закону України «Про податок на додану вартість» слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

Як зазначалось вище, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства засновані на тому, що позивач не мав права оподатковувати господарські операції з контрагентами Фірма «Капітель Плюс», ПП «Базис Торг», ПП «Грандпродукт», оскільки вказані правочини є нікчемними та свідчать про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Матеріали справи свідчать про те, що 04.06.2009 року між ПП «Грандпродукт» (продавець) та ТОВ «МЦСКОП «Южна столиця-Тур» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №24/09/63 (т.1 а.с.103-104), відповідно до умов якого продавець зобов'язується надати у власність покупця майно - продуктові набори, а покупець зобов'язується прийняти це майно та оплатити його.

Крім того, 11.05.2010 року між ПП «Грандпродукт» (продавець) та ТОВ «МЦСКОП «Южна столиця-Тур» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №35 (т.1 а.с.178-179).

Між ТОВ «МЦСКОП «Южна столиця-Тур» (замовник) та Фірма «Капітель-Плюс» (виконавець) 03.06.2009 року укладено договір про надання послуг №12/09/368, відповідно до умов якого замовник доручає, в виконавець зобов'язується надати послуги з екскурсійного обслуговування (т.1 а.с.105-106).

Також, між ТОВ «МЦСКОП «Южна столиця-Тур» (замовник) та Фірма «Капітель-Плюс» (виконавець) 11.05.2010 року укладено договір про надання послуг №265, відповідно до умов якого замовник доручає, в виконавець зобов'язується надати послуги з екскурсійного обслуговування (т.1 а.с.184-185).

Між ПП «Базис Торг» (продавець) та ТОВ «МЦСКОП «Южна столиця-Тур» (покупець) укладено 01.06.2010 року договір купівлі-продажу № 140, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність товар - продуктові набори, згідно накладної, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його (т.1 а.с.171-172).

З метою встановлення реальності правочинів, укладених ТОВ «МЦСКОП «Южна столиця-Тур» з названими вище контрагентами, судом по справі було призначено судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої було доручено експертам ТОВ «Центр судових експертиз».

На вирішення експерта були поставлені питання щодо того, чи підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку позивача фактичне отримання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) від контрагентів Фірма «Капітель Плюс», ПП «Базис Торг», ПП «Грандпродукт» у період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року на загальну суму 2002236,00 грн., в тому числі ПДВ - 333706,00 грн., їх оплата та подальше використання у господарській діяльності.

Експертом 11.03.2013 року було надано Висновок судово-економічної експертизи № 258/12, проведеної за матеріалами справи №2а-13017/12/0170/5 (т.1 а.с.95-110), яким підтверджено:

1) фактичне отримання товарно-матеріальних цінностей (послуг) позивачем від контрагентів Фірма «Капітель Плюс», ПП «Базис Торг», ПП «Грандпродукт» у 2009-2010 роках на загальну суму 2002236,00 грн., в тому числі ПДВ - 333706,00 грн. згідно з первинними документами бухгалтерського обліку (видатковими накладними та актами наданих послуг),

2) оплата позивачем товарів (послуг), отриманих від контрагентів Фірма «Капітель Плюс», ПП «Базис Торг», ПП «Грандпродукт» товарно-матеріальних цінностей (послуг) на загальну суму 2002236,00 грн., в тому числі ПДВ - 333706,00 грн., згідно з документами бухгалтерського обліку (виписками банку),

3) використання в господарській діяльності позивача товарів (робіт, послуг), отриманих від контрагентів: продуктові набори та екскурсійні послуги вартістю 2002236,00 грн. використані шляхом їх реалізації замовникам у складі туристичного продукту з нарахуванням доходу від реалізації в сумі 2149545,25 грн.

Висновки експертизи зроблені за наслідками вивчення документів бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Відповідно до висновку експерта надані на дослідження первинні бухгалтерські документи фіксують і підтверджують господарські операції та містять необхідні реквізити згідно із ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні».

Вказані документи наявні в матеріалах справи.

Розглянувши висновок експертизи № 258/12 від 11.03.2013 року, співставивши викладені в ньому дані з наявними в матеріалах справи документами, нормами законодавства, суд вважає їх обґрунтованими та приймає до уваги при прийнятті рішення у справі.

Отже, під час розгляду справи підтверджено настання реальних правових наслідків за угодами, укладеними позивачем з контрагентами Фірма «Капітель Плюс», ПП «Базис Торг», ПП «Грандпродукт».

Крім того, згідно із наявними в матеріалах справи свідоцтвами (т.1 а.с.176, 182, 189) Фірма «Капітель Плюс», ПП «Базис Торг», ПП «Грандпродукт» зареєстровані у встановленому порядку платниками податку на додану вартість.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідачем в порядку ст. 71 КАС України не було надано доказів того, що на момент оформлення податкових накладних на адресу позивача, реєстрацію перелічених вище осіб в якості платників податку на додану вартість було скасовано.

За таких умов, у відповідності до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» Фірма «Капітель Плюс», ПП «Базис Торг», ПП «Грандпродукт» мали право на складення податкових накладних та, відповідно, позивач на їх підставі мав право формувати податковий кредит відповідного звітного періоду.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на те, що угоди, укладені позивачем з названими контрагентами мають ознаки «нікчемності», то суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Посилання відповідача в акті перевірки на результати досудового слідства у кримінальній справі не є належним доказом у справі, оскільки у відповідності до положень ст.72 КАС України таким доказом може бути лише вирок суду, який набрав законної сили.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» також було зауважено про те, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та застосовувати наслідки їх нікчемності, зокрема шляхом донарахування податкового зобов'язання та застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій.

Відтак, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з Фірмою «Капітель Плюс», ПП «Базис Торг», ПП «Грандпродукт».

Враховуючи, відсутність порушення з боку позивача вимог податкового законодавства, необґрунтованим є застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

За таких умов, податкові повідомлення-рішення від 08.11.2012 року №0009192204 та № 0009182204 є такими, що прийняті Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС протиправно, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне присудити всі здійснені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2236,00 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 25000,00 грн. з Державного бюджету.

У судовому засіданні, яке відбулось 09.04.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 15.04.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 08.11.2012 року №0009192204 та № 0009182204.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний центр санаторно-курортного обслуговування підприємство «Южна столиця-Тур» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2236,00 грн. та витрати на проведення експертизи у розмірі 25000,00 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.