Рішення

від 16.04.2013 по справі 911/989/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" квітня 2013 р. Справа № 911/989/13

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аплайд Проджектс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Плазма" про стягнення суми,

за участю представників:

позивача: Адамовського Б. М. (дов. № 27 від 14.04.2013),

Адамовського М. М. (дов. № 25 від 21.03.2013),

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Аплайд Проджектс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Плазма" (далі - відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 26/12/2011 від 26.12.2011 з оплати отриманого товару, у зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 307379,02 грн боргу, з яких: 276840 грн - основного боргу, 20982,35 грн - пені та 9556,67 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.03.2013 суд порушив провадження у справі 911/989/13 та призначив її розгляд на 16.04.2013.

У судовому засіданні 16.04.2013 представники позивача позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання 16.04.2013 не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, так як його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що сторонам судом було належним чином надано можливість довести свої вимоги та заперечення, а також те, що реалізація норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи пункт 4 частини третьої статті 129 Конституції України , який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

26.12.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю "Аплайд Проджектс" (далі - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "НВО "Плазма" (далі - покупець) було укладено договір поставки № 26/12/2011 з додатком № 1 до нього (далі - договір). Відповідно до умов договору (п. 1.1.) продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар, зазначений у специфікації та технічних характеристиках товару.

За умовами п. 2.1. договору ціна за одиницю товару вказана в додатку № 1 - 276840 грн.

Оплата товару та розрахунки за договором визначено сторонами у ст. 4 договору.

Договір вважається укладеним з дати підписання його уповноваженими представниками сторін, а саме з 26.12.2011 і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за уим договором (п. 10.1.).

На виконання умов договору продавець передав, а покупець за довіреністю отримав вимикач високовольтний елегазовий 120-SFM-32 В на номінальну напругу 110кВ (далі - товар) на загальну суму 276840 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № РН-0000009 від 30.12.2011 (належним чином засвідчена копія в матеріалах справи).

Зі змісту наданої до позовної заяви видаткової накладної вбачається, що вона оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 за № 996-XIV та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Наявна в матеріалах справи копія довіреності № 428 від 26.12.2011 підтверджує зразок відбитку печатки відповідача, яка була поставлена на видатковій накладній.

Отже, факт передання відповідачеві матеріальних цінностей підтверджується видатковою накладною, доданою до позовної заяви, яку надав позивач на підтвердження факту передачі товару, підписана та засвідчена печатками як з боку позивача так і відповідача та довіреністю № 428 від 23.12.2011, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалі суду про порушення провадження у справі відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких доказів того, що відповідач заперечує факт отримання товару, у визначеній видатковій накладній.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та положень договору.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобов'язання вартість отриманого товару не сплатив, що підтверджується, зокрема, наявною в матеріалах справи довідкою філії акціонерного банку "Південний" в м. Києві.

Доказів з приводу проведеної відповідачем оплати вартості отриманого товару за договором, яким позивач обґрунтовує позов, в матеріалах справи не міститься та сторонами подано не було.

Відтак, враховуючи наведене господарський суд дійшов висновку, що на час вирішення спору вартість неоплаченого товару відповідачем за договором становить 276840 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача вказаної суми.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зі змісту укладеного між сторонами договору поставки № 26/12/2011 від 26.12.2011 вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі статтею 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця цей товар прийняти та оплатити.

За умовами п. 4.1. договору покупець здійснює оплату шляхом перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок продавця у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дати укладання цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі . Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою , якщо інше не встановлено законом.

Приписами частинами першою третьою ст. 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки , якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання.

Відповідно до п. 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Беручи до уваги вищенаведене, господарський суд зазначає, що факт проведення відповідачем розрахунків за договорами повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Однак, доказів сплати вартості отриманого товару за договором відповідач суду не надав, а відтак факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати взятих на себе договірних зобов'язань доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати вартості отриманого товару в сумі 276840 грн відповідачем надано не було.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 276840 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором поставки № 26/12/2011 від 26.12.2011 становить - 276840 грн.

Згідно приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 276840 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивачем заявлено до стягнення 9556,67 грн 3% річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних на суму боргу.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, періоди нарахування 3% річних, заявлений позивачем, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок 3% річних є арифметично вірним.

Таким чином, господарський суд дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 9556,67грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки позивачем нарахована пеня в сумі 20982,35 грн.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати орендних платежів доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Умови щодо настання відповідальності у вигляді пені сторони виклали у п. 6.1. договору.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Перевіривши заявлену до стягнення суму пені, враховуючи строки виникнення зобов'язання за договором, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, п. 6.1. договору та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 20982,35 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 276840 грн основного боргу, 20982,35 грн пені та 9556,67 грн 3 % річних є правомірними, обґрунтованим, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НВО "Плазма" (код ЄДРПОУ 31409702) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Аплайд Проджектс" (код ЄДРПОУ 37117488) 276840 грн основного боргу, 20982,35 грн пені та 9556,67 грн 3 % річних , а також 6147,58 грн судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Черногуз А.Ф.