ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2013 року 14:42 № 826/2002/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Олійник Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Малого виробничо-комерційного приватного підприємства "Айсберг" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.01.2013 р. за участю представників сторін:

від позивача: Овдієнко А. М., довіреність № б/н, від 12.02.13 р.;

від відповідача: Коваленко А. О., довіреність № 5197/9/10, від 07.11.12 р.;

ВСТАНОВИВ:

Мале виробничо-комерційне приватне підприємство „Айсберг", (надалі - позивач, МВК ПП „Айсберг"), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.01.2013 р. №0002922220 та №0002932220.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „ТПК Техномашпостач" за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р. порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсним договір між позивачем та зазначеними контрагентами, в силу чого, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити повністю.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податків і зборів по взаємовідносинах з ТОВ „ТПК Техномашпостач" (код ЄДРПОУ 36803875) за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати позапланової виїзної документальної перевірки МВК ПП „Айсберг" (код за ЄДРПОУ 21514565) з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податків і зборів по взаємовідносинах з ТОВ „ТПК Техномашпостач" (код ЄДРПОУ 36803875) за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р. №5964/22-222-21514565 від 18.12.2012р. (надалі - Акт перевірки №5964/22-222-21514565).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №5964/22-222-21514565, позивачем порушено вимоги: пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого, занижено податок на прибуток на загальну суму 74608,00 грн., у т.ч. за 2010 р. на суму 8731,00 грн., 1 квартал 2011 р. - на суму 32837,00 грн., 2 квартал 2011 року - на суму 33040,00 грн.; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 61005,00 грн., у т.ч. за листопад 2010 р. - на суму 6985,00 грн., за січень 2011 р. - на суму 5700,00 грн., за лютий 2011 р. - на суму 4775,00 грн., за березень 2011 р. - на суму 15795,00 грн., за квітень 2011 р. - на суму 3630,00, за травень 2011 р. - на суму 24120,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №5964/22-222-21514565 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002922220 від 02.01.2013 р. (надалі - ППР №0002922220), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 76791,00 грн., з яких 74608,00 грн. - за основним платежем, а 2183,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, №0002932220 від 02.01.2013 р. (надалі - ППР №0002932220), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 62756,00 грн., з яких 61005,00 грн. - за основним платежем, а 1751,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що Мале виробничо-комерційне приватне підприємство „Айсберг" зареєстровано Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 09.09.1993 р., взято на податковий облік у ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 23.09.1993 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 09.07.1997 р.

Між ТОВ „Торгівельно-промислова компанія „Техномашпостач", продавцем, та МВК ПП „Айсберг", як покупцем, був укладений Договір купівлі-продажу №01.11-10 від 01.11.2010 року (надалі - Договір №01.11-10), згідно п.1.1., п.1.2 та п.2.2. якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити труби та муфти азбестоцементні. Продавець зобов'язувався поставити товар партіями, по мірі готовності партій. Кількість та ціна партій товару визначається за домовленістю сторін та визначається в накладних. Розрахунок за поставлену партію товару здійснюється відповідно до накладних, підписаних уповноваженими представниками обох сторін, шляхом сплати на розрахунковий рахунок продавця.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору №01.11-10 ТОВ „ТПК Техномашпостач" поставило позивачу товар на загальну суму 366030,00 грн., в т.ч. ПДВ 61005,00 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №151107 від 15.11.2010 р. - на суму 41910,00 грн., в т.ч. ПДВ 6985,00 грн.; №120101 від 12.01.2011 р. - на суму 34200,00 грн., в т.ч. ПДВ 5700,00 грн.; №220203 від 22.02.2011 р. - на суму 28650,00 грн., в т.ч. ПДВ 4775,00 грн.; №220322 від 22.03.2011 р. - на суму 21060,00 грн., в т.ч. ПДВ 3510,00 грн.; №300302 від 30.03.2011 р. - на суму 32760,00 грн., в т.ч. ПДВ 5460,00 грн.; №3003 від 31.03.2011 р. - на суму 40950,00 грн., в т.ч. ПДВ 6825,00 грн.; №220420 від 22.04.2011 р. - на суму 21780,00 грн., в т.ч. ПДВ 3630,00 грн.; №299 від 13.05.2011 р. - на суму 20520,00 грн., в т.ч. ПДВ 3420,00 грн.; №180501 від 18.05.2011 р. - на суму 29760,00 грн., в т.ч. ПДВ 4960,00 грн.; №250502 від 25.05.2011 р. - на суму 30480,00 грн., в т.ч. ПДВ 5080,00 грн.; №310515 від 31.05.2011 р. - на суму 34200,00 грн., в т.ч. ПДВ 5700,00 грн. Зазначені видаткові накладні містять всі обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ „ТПК Техномашпостач" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 366030,00 грн., в т.ч. ПДВ 61005,00 грн. (№151107 від 15.11.2010 р. - на суму 41910,00 грн., в т.ч. ПДВ 6985,00 грн.; №120101 від 12.01.2011 р. - на суму 34200,00 грн., в т.ч. ПДВ 5700,00 грн.; №208 від 22.02.2011 р. - на суму 28650,00 грн., в т.ч. ПДВ 4775,00 грн.; №221 від 22.03.2011 р. - на суму 21060,00 грн., в т.ч. ПДВ 3510,00 грн.; №325 від 30.03.2011 р. - на суму 32760,00 грн., в т.ч. ПДВ 5460,00 грн.; №338 від 31.03.2011 р. - на суму 40950,00 грн., в т.ч. ПДВ 6825,00 грн.; №299 від 22.04.2011 р. - на суму 21780,00 грн., в т.ч. ПДВ 3630,00 грн.; №169 від 13.05.2011 р. - на суму 20520,00 грн., в т.ч. ПДВ 3420,00 грн.; №225 від 18.05.2011 р. - на суму 29760,00 грн., в т.ч. ПДВ 4960,00 грн.; №314 від 25.05.2011 р. - на суму 30480,00 грн., в т.ч. ПДВ 5080,00 грн.; №423 від 31.05.2011 р. - на суму 34200,00 грн., в т.ч. ПДВ 5700,00 грн.).

Зазначені податкові накладні містять всі реквізити, передбачені для первинних документів.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача, - ТОВ „ТПК Техномашпостач" у періоді, що перевірявся було належним чином зареєстровано платником податку на додану вартість, а свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „ТПК Техномашпостач" було анульовано лише 05.12.2011 р. з ініціативи податкового органу.

Згідно з дослідженими судом наданими позивачем деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів за листопад 2010 р. - травень 2011 р., всі господарсько-фінансові операції позивача з ТОВ „ТПК Техномашпостач" та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Договору № 01.11-10 позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 366030,00 грн., в т.ч. ПДВ 61005,00 грн., що підтверджується, дослідженими судом банківськими виписками.

Суд критично відноситься до посилання відповідача на Акт Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ „ТПК Техномашпостач" код за ЄДРПОУ 36803875, з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за 2010 рік, січень, лютий 2011 року №280/7/23-1/36803875 від 07.04.2011 р., Акт Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ „ТПК Техномашпостач" код за ЄДРПОУ 36803875, з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за березень, квітень, травень 2011 року №487/7/23-1/36803875 від 11.07.2011 р., Постанову старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження від 19.01.2013 р., як на докази недійсності правочинів між позивачем та ТОВ „ТПК Техномашпостач", оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору № 01.11-10 недійсним і станом на час розгляду справи суду не надані будь-які докази про притягнення до відповідальності посадових осіб ТОВ „ТПК Техномашпостач" чи позивача.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача - ТОВ „ТПК Техномашпостач" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність Договору № 01.11-10, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ „ТПК Техномашпостач", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Вимогами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд також звертає увагу, що основними видами діяльності позивача згідно Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням.

Крім того з матеріалів справи вбачається, що 29.04.2011 року між МВК ПП „Айсберг", як продавцем, та ПрАТ „Броварське ШБУ №50", як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу №29/04-11, відповідно до п.1.1. та п.1.2. якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити за товар, найменування продукції - труби азбестоцементні Д100-Д500 на суму 1000000,00 грн. Також судом встановлено, що 13.01.2011 р. між ПП „Айсберг", як продавцем, та ВАТ „Домобудівний комбінат №3", як покупцем, був укладений Договір №13/01-11, відповідно до п.1 якого продавець зобов'язується поставити, а покупець сплатити і прийняти продукцію (труби азбестоцементні) в узгодженій кількості, якості і асортименті згідно з накладною або рахунком-фактурою, які є невід'ємною частиною цього договору. Виконання умов Договору купівлі-продажу №29/04-11 та Договору №13/01-11 підтверджується дослідженими судом видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, що дозволяє суду дійти висновку про використання позивачем отриманих за вищевказаним договором з ТОВ „ТПК Техномашпостач" товарів у власній господарській діяльності.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ „ТПК Техномашпостач" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило: заниження податку на прибуток на загальну суму 74608,00 грн., у т.ч. за 2010 р. на суму 8731,00 грн., 1 квартал 2011 р. - на суму 32837,00 грн., 2 квартал 2011 року - на суму 33040,00 грн.; заниження податку на додану вартість на загальну суму 61005,00 грн., у т.ч. за листопад 2010 р. - на суму 6985,00 грн., за січень 2011 р. - на суму 5700,00 грн., за лютий 2011 р. - на суму 4775,00 грн., за березень 2011 р. - на суму 15795,00 грн., за квітень 2011 р. - на суму 3630,00, за травень 2011 р. - на суму 24120,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень від 02.01.2013 р. №0002922220 та №0002932220.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Малого виробничо-комерційного приватного підприємства "Айсберг" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 02.01.2013 р. № 0002922220 та № 0002932220.

3. Судові витрати в сумі 1395,47 грн. (одна тисяча триста дев'яносто п'ять гривень сорок сім копійок) присудити на користь Малого виробничо-комерційного приватного підприємства "Айсберг" (ідентифікаційний номер 21514565) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 04.04.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 10.04.2013 р.

Суддя Ю.Т. Шрамко

Дата ухвалення рішення 04.04.2013
Оприлюднено 24.04.2013

Судовий реєстр по справі 826/2002/13-а

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Ухвала від 11.07.2013 Вищий адміністративний суд України Адміністративне
Ухвала від 13.06.2013 Київський апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Постанова від 04.04.2013 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне
Ухвала від 20.02.2013 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Стежити за справою 826/2002/13-а

Встановіть Опендатабот та підтвердіть підписку

Вайбер Телеграм

Опендатабот для телефону