Постанова

від 19.04.2013 по справі 804/4212/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2013 р. Справа № 804/4212/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Юркова Е.О.

при секретарі - Сап'яні С.А.

за участю: представники позивача - Юзьвак А.Я., Сінельник І.П.

представник відповідача - Басова О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000082250 від 28.01.2013 року відповідача - Західно-Донбаської об'єднаної Державної податкової інспекції - повністю;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» в рахунок повернення судового збору 886 гривні 70 копійок (платіжне доручення №647 від 15.03.2013року).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що контролюючим органом - відповідачем при ухваленні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення були невірно застосовані норми матеріального права, адже в акті перевірки жодним чином не перевірялась можливість підприємства забезпечувати свою господарську діяльність шляхом укладення договорів найму-оренди складських приміщень, договорів перевезення вантажів транспортними засобами, договорів підряду та ін. Позивач вважає, що висновки викладені перевіряючим в Акті перевірки від 08.01.2013р. № 3/22/5-23079576 не відповідають дійсності, фактичним обставинам та сформульовані на підставі суб'єктивних припущень, а прийняте без достатніх підстав податкове повідомлення-рішення №0000082250 від 28.01.2013 року є необгрунтованим, безпідставним та таким, що не відповідає нормам діючого законодавства.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні адміністративного позову просив відмовити, зазначивши, що перевірка ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» була проведена на виконання повноважень податкового органу; оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене в межах правового поля, при наявності порушень позивачем податкового законодавства, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що відповідно до матеріалів акту документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» від 08.01.2013 року за № 3/22/5-23079576 - ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» зареєстроване 29.03.1996р. виконавчим Комітетом Павлоградської міської ради народних депутатів, свідоцтво про державну реєстрацію від 21.12.2009р. № 100260171. Код за ЄДРПОУ ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» - 23079576. Юридична адреса суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 51400, Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул. Терьошкіна, буд.9/1. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби №58 від 07.06.1996р., станом на дату перевірки перебуває на обліку в Західно-Донбаській ОДПІ Дніпропетровської області ДПС.

На підставі наказу Західно-Донбаської ОДПІ Дніпропетровської області ДПС №1022 від 24.12.2012 року та повідомлення № 62 від 24.12.2012 року, фахівцем Західно-Донбаської ОДПІ Дніпропетровської області, згідно п.п.75.1.2 п. 75.2 ст. 75, статті 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010р. № 2755-VI проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР», код за ЄДРПОУ 23079576 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ПП «Парус-А» (код за ЄДРПОУ 25482454) у періоді за червень 2011 року та ТОВ «Техно-Люкс» (код за ЄДРПОУ 36639887) у періоді за жовтень 2011 року, та при подальшій реалізації придбаних товарів.

Підприємству до початку даної перевірки було направлено лист від 26.11.2012 року № 30392/10/22/5-2048 про надання документів та письмових пояснень при взаємовідносинах з ПП «Парус-А» (код за ЄДРПОУ 25482454) у періоді за червень 2011 року та ТОВ «Техно-Люкс» (код за ЄДРПОУ 36639887) у періоді за жовтень 2011 року та при подальшій реалізації товарів.

ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» листом від 11.12.2012 року за №24699/10 на адресу Західно-Донбаської ОДПІ Дніпропетровської області ДПС надано письмове пояснення та копії документів з питань визначених у запиті, з урахуванням яких проводилась дана перевірка.

Копія наказу та повідомлення про початок перевірки було направлено позивачу поштою 24.12.2012 року, які отримані 26.12.2012 року за адресою: м. Павлоград, вул. Терьошкіна, буд. 9/1. Перевірку проведено у приміщенні Західно-Донбаської ОДПІ Дніпропетровської області ДПС без присутності генерального директора підприємства Пантітова В.С.

За результатами перевірки - 08.01.2013р. відповідачем був складений акт перевірки за № 3/22/5-23079576 (надалі за текстом - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» в зв'язку із не підтвердженням факту реальності здійснення господарських взаємовідносин в червні 2011 року з ПП «Парус-А» на суму 36271 грн. та в жовтні 2011 року з ТОВ «Техно-Люкс» на суму 34664 встановлено порушення :

п.198.1 , п.198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010р. № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), чим завищено розмір податкового кредиту в сумі 70935 грн., в тому числі:

- за червень 2011 року 36271 грн.;

- за жовтень 2011 року 34664 грн.

28 січня 2013 року відповідачем за результатами вказаної перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000082250 про збільшення ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг) у розмірі 88 669,00 грн. (за основнім платежем -70935,00 грн., за штрафними санкціями -17734,00 грн.).

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши правову позицію Західно-Донбаської об'єднаної ДПІ (в обґрунтування складеного податкового повідомлення-рішення № 0000082250 від 28.01.2013 року), з питання встановленого порушення податкового законодавства у вигляді збільшення сум грошових зобов'язань по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт,послуг), яка викладена у Акті перевірки №3/22/5-23079576 від 08.01.2013 року - вбачається, що завищення податку на прибуток на загальну суму 70935,00 грн. сталось у зв'язку із не підтвердження факту реальності здійснення господарських відносин ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» за період червень 2011 року з ПП «Парус-А» на суму 36 271 гривень та з ТОВ «Техно-Люкс» за період жовтня 2011 року на суму 34 664 грн.

Із зазначеними висновками, викладеними у Акті №3/22/5-23079576 від 08.01.2013 року та які знайшли своє подальше відображення в податковому повідомленні-рішенні №0000082250 від 28.01.2013 року, суд не погоджується з огляду на наступне.

Так, в Акті перевірки, в якості доказів нереальності здійснення операцій між ПП «Парус-А» (код ЄДРПОУ 25482454, індивідуальний податковий номер 254824508299, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100263925 від 23.01.2010 року) та ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР», відповідач зазначає:

- відсутність у суті операції розумних економічних або інших причин (ділової мети господарської діяльності);

- відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- не підтвердження факту реальності здійснення господарських взаємовідносин (відсутність первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарської операції).

Але при формуванні таких висновків відповідачем не було враховано те, що визначальна ознака ділової мети полягає в намірі платника податків отримати економічний ефект господарської операції. В даному випадку ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР», шляхом здійснення господарської операції отримало від постачальника ПП «Парус-А», визначені договором поставки №19/01/99 від 19.01.2011 року (копія мається в матеріалах справи) товари, чим забезпечило собі безпосередню підтримку своїх виробничих процесів досягаючи відповідного економічного ефекту за результатами такої діяльності.

Саме з метою отримання економічного ефекту господарських операцій, між ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» та ПП «Парус-А» у відповідності із ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України був укладений договір поставки №19/01/99 від 19.01.2011 року.

Копія зазначеного договору була надана до Західно-Донбаської об'єднаної ДПІ запитом №15822/22-1 від 07.08.2012 року, що підтверджується листом за вихідним № 473 від 16.08.012 року, а отже твердження відповідача викладені в Акті №3/22/5-23079576 від 08.01.2013 року (стор. 15) про те, що до перевірки ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» не надало договір №19/01/99 від 19.01.2011 року по ПП «Парус-А» є безпідставними та не відповідають дійсності.

На підставі та в рамках зазначеного договору між контрагентами у червні 2011 року відбулась господарська операція з поставки щебня на загальну суму 217 626,03 грн. В тому числі ПДВ 36 271,00 грн., яка була описана в Акті. На підтвердження здійснення відповідної господарської операції та на виконання умов п. 44.1 ст. 44 ПКУ та п. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», сторонами при здійсненні кожної господарської операції складались відповідні первинні документи, а саме: рахунок-фактура №000022 від 22.06.2011 року , рахунок-фактура №000000023 від 30.06.2011 року, видаткова накладна № D-00000020 від 30 червня 2011 року, видаткова накладна № D-00000018 від 22 червня 2011 року, податкова накладна №7 від 30.06.2011 року, податкова накладна №5 від 22.06.2011 року, товарно-транспортні накладні: № 663163 від 16.06.2011року, № 663162 від 16.06.2011 року, № 663194 від 17.06.2011року, №663150 від 17.06.2011 року, № 663230 від 18.06.2011 року, № 663221 від 18.06.2011 року, № 663231 від 18.06.2011 року, № 663232 від 20.06.2011 року, № 663233 від 20.06.2011 року, № 182224 від 21.06.2011 року, № 182225 від 21.06.2011 року, № 182095 від 23.06.2011 року, № 182096 від 23.06.2011 року, № 182097 від 23.06.2011 року, № 182206 від 23.06.2011 року, № 182205 від 24.06.2011 року, № 182175 від 24.06.2011 року, № 182133 від 24.06.2011 року, № 182147 від 24.06.2011 року, № 182148 від 24.06.2011 року, № 182149 від 24.06.2011 року, № 182150 від 24.06.2011 року, № 182151 від 25.06.2011 року, № 182162 від 25.06.2011 року, № 182142 від 25.06.2011 року, № 182127 від 25.06.2011 року, № 182128 від 29.06.2011 року, № 182129 від 29.06.2011 року, № 182130 від 29.06.2011 року, № 1822231 від 29.06.2011 року, № 182232 від 29.06.2011 року, № 182242 від 29.06.2011 року, № 182229 від 29.06.2011 року, № 182240 від 30.06.2011 року, № 182241 від 30.06.2011 року, № 182230 від 30.06.2011 року, № 182001 від 30.06.2011 року, № 182004 від 30.06.2011 року, № 182226 від 30.06.2011 року (копії містяться в матеріалах справи).

Відносно висновків відповідача про нереальність операцій між ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» та ТОВ «Техно-Люкс» - суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, Акті перевірки, в якості доказів нереальності здійснення операцій між ТОВ «Техно-Люкс» (код ЄДРПОУ 36639887, індивідуальний податковий номер 366398804645, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №10024496 від 15.09.2009 року) та ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР», відповідач зазначає:

- відсутність у суті операції розумних економічних або інших причин (ділової мети господарської діяльності);

- відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- не підтвердження факту реальності здійснення господарських взаємовідносин (відсутність первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарської операції).

Прое, при формуванні таких висновків відповідачем не було враховано те, що визначальна ознака ділової мети полягає в намірі платника податків отримати економічний ефект від господарської операції.

В даному випадку ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР», шляхом здійснення господарської операції отримало від постачальника ТОВ «Техно-Люкс», визначені договором поставки № 010911/388 від 01.09.2011 року товари, чим забезпечило собі безпосередню підтримку своїх виробничих процесів досягаючи відповідного економічного ефекту за результатами такої діяльності.

Саме з метою отримання економічного ефекту від господарських операцій, між ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» та ТОВ «Техно-Люкс» у відповідності із ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України був укладений договір поставки №010911/388 від 01.09.2011 року.

Копія зазначеного договору, як і у випадку з ПП «Парус-А», була надана до Західно-Донбаської об'єднаної ДПІ за її запитом №15822/22-1 від 07.08.2012 року, що підтверджується листом за вихідним № 473 від 16.08.012 року, а отже твердження Західно-Донбаської об'єднаної ДПІ викладені в Акті №3/22/5-23079576 від 08.01.2013 року (стор. 15) про те, що до перевірки ТОВ «Бетонярня «Будмайстер» не надало договір № 010911/388 від 01.09.2011 року по ТОВ «Техно-Люкс» є безпідставними та не відповідають дійсності.

На підставі та в рамках зазначеного договору між контрагентами у жовтні 2011 року відбулась господарська операція з поставки піску кар'єрного на загальну суму 207 985,02 грн. в тому числі ПДВ 34 664,17 грн., яка була описана в Акті перевірки. На підтвердження здійснення відповідної господарської операції та на виконання умов п. 44.1 ст. 44 ПКУ та п. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», сторонами при здійсненні кожної господарської операції складались відповідні первинні документи, а саме: рахунок №102410 від 24.10.2011 року, рахунок № 102810 від 28.10.2011 року, видаткова накладна № 102810 від 28 жовтня 2011 року, видаткова накладна № 102410 від 24 жовтня 2011 року, податкова накладна №102410 від 24.10.2011 року, податкова накладна №102810 від 28.10.2011 року, податкова накладна № 102810 від 28.10.2011 року, товарно-транспортні накладні: ААК № 1 від 17.10.2011 року, ААК № 2 від 17.10.2011 року, ААК № 3 від 17.10.2011 року, ААК № 4 від 17.10.2011 року, ААК № 5 від 17.10.2011 року, ААК № 6 від 17.10.2011 року, ААК № 7 від 17.10.2011 року, № 12/25 від 18.10.2011 року, № 12/26 від 18.10.2011 року, № 12/27 від 18.10.2011року, № 12/28 від 18.10.2011 року, № 12/29 від 18.10.2011року, № 12/30 від 18.10.2011 року, № 12/31 від 18.10.2011 року, № 12/32 від 18.10.2011 року, № 12/33 від 18.10.2011 року, № 12/34 від 18.10.2011 року, № 5/1 від 20.10.2011 року, № 5/2 від 20.10.2011року, № 5/3 від 20.10.2011 року, № 5/4 від 20.10.2011 року, № 5/5 від 20.10.2011 року, № 5/6 від 20.10.2011 року, № 5/7 від 20.10.2011 року, № 5/8 від 20.10.2011 року, № 5/9 від 20.10.2011 року, № 1 від 21.10.2011 року, № 2 від 21.10.2011 року, № 3 від 21.10.2011 року, № 4 від 21.10.2011 року, № 5 від 21.10.2011 року, № 6 від 21.10.2011 року, № 7 від 21.10.2011 року, № 8 від 21.10.2011 року, ААК № 1 від 28.10.2011 року, ААК № 2 від 28.10.2011 року, ААК № 3 від 28.10.2011 року, ААК № 4 від 28.10.2011 року, ААК № 5 від 28.10.2011 року, ААК № 6 від 28.10.2011 року, ААК № 7 від 28.10.2011 року, ААК № 8 від 28.10.2011 року, ААК № 9 від 28.10.2011 року, ААК № 10 від 28.10.2011 року, ААК № 11 від 28.10.2011 року (зазначені копії містяться в матеріалах справи).

Перевіркою не було встановлено невідповідності первинних документів вимогам законодавства та не встановлено порушення позивачем правил бухгалтерського та податкового обліку.

Ще одним підтвердженням факту здійснення господарських операцій та отримання економічного ефекту (досягнення ділової мети), за вказаним вище договорами є рух активів, а саме здійснення оплати за поставлений товар у процесі здійснення такої господарської операції у відповідності із платіжними дорученнями: № 3052 від 02 серпня 2011 року на суму 38739,72 грн. № 3122 від 08 серпня 2011 року на суму 10000,00 грн., № 3198 від 11 серпня 2011 року на суму 10000,00 грн., № 3146 від 09 серпня 2011 року на суму 28000,00 грн., № 3178 від 10 серпня 2011 року на суму 21800,00 грн., № 2972 від 28 липня 2011 року на суму 23600,00 грн., № 2995 від 29 липня 2011 року на суму 5310,01 грн., № 4496 від 01 листопада 2011 року на суму 6431,79 грн., № 4431 від 27 жовтня 2011 року на суму 5000,00 грн., № 41 від 11 січня 2012 року на суму 5000,00 грн., № 64 від 12 січня 2012 року на суму 5000,00 грн., № 86 від 13 січня 2012 року на суму 2000,00 грн., № 4729 від 15 листопада 2011 року на суму 17 400,00 грн., № 115 від 17 січня 2012 року на суму 4000,00 грн., № 4766 від 17 листопада 2011 року на суму 4600,00 грн., № 5370 від 20 грудня 2011 року на суму 5000,00 грн., № 4832 від 21 листопада 2011 року на суму 8000,00 грн., № 4860 від 22 листопада 2011 року на суму 3000,00 гривні, № 4912 від 24 листопада 2011 року на суму 5000,00 грн., №5454 від 27 грудня 2011 року на суму 10000,00 грн., № 4963 від 28 листопада 2011 року на суму 7000,00 грн., № 4988 від 29 листопада 2011 року на суму 3000,00 грн., № 4590 від 08 листопада 2011 року на суму 10000,00 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

Факт наявності товару, що поставлявся на адресу ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР», а також факт його використання у власній господарській діяльності не заперечується відповідачем в акті.

На фактичність виконання господарських договорів вказує й те, що при здійсненні господарських операцій ПП «Парус-А» та ТОВ «Техно-Люкс» були зареєстровані в установленому законом порядку як платники податку на додану вартість, (свідоцтво №100244946 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 15.09.2009 року серія НБ №357116 (копія мається в матеріалах справи та свідоцтво №100263925 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 23.01.2010 року серія НБ №511722 (копія мається в матеріалах справи), а також те, що вищенаведені господарські операції були відображені в податковому та бухгалтерському обліках позивача.

Що стосується викладення інформації в Акті з приводу діяльності вищезазначених під приємств із третіми особами, а саме із ТОВ «ВКФ «Плутон Трейд» (код за ЄДРПОУ 34758027) та ТОВ «Рокитнянський агроторговий дім» (код за ЄДРПОУ 30846405), то у відповідності із ли стом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 встановлено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобо в'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцю гом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, ні бито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ла нцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відноси ни безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як наслідок доводи викладені в Акті перевірки, з приводу діяльності ПП «Парус-А» та ТОВ «Техно-Люкс» із третіми особами не можуть бути прямою підставою встановлення недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, укладених між позивачем та своїм безпосереднім контрагентом.

Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе само стійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповід альність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентами правочини мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу не підтвердженням факту реальності здійснення господарських взаємовідносин між постачальниками в червні 2011 року ПП «Парус-А» та в жовтні 2011 року ТОВ «Техно-Люкс», та між покупцем ТОВ «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» зі встановлененням порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 (чим завищено розмір податкового кредиту в червні 2011 року на суму 36271,00 грн., та в жовтні 2011 року на суму 34664,17 грн.) відповідач посилається на Акт перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя за №61/22-14/25482454 від 03.05.2012 року та Акт перевірки Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська за № 510/23-3/36639887 від 03.02.2012р.

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочинів позивача з контрагентами.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків Західно-Донбаська ОДПІ Дніпропетровської області жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (Серія А01 № 055305), копією Довідки АА № 448460 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) Головного управління статистики у Дніпропетровській області, копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100244946 ДПА України відносно ТОВ «Техно-Люкс» (код ЄДРПОУ 36639887), копією наказу №1 від 31.08.2011 року ТОВ «Техно-Люкс» щодо покладання обов'язків директора на Керницького А.В., копією статуту ТОВ «Техно-Люкс».

Правовідносини підприємства-контрагента позивача ПП «Парус-А» (код ЄДРПОУ 25482454) підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (Серія А 01 № 030806), копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100263925 ДПА України відносно ПП «Парус-А», копією Довідки АА № 260641 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) Головного управління статистики у Дніпропетровській області, копією наказу № 2/к від 01.10.2009 року щодо призначення на посаду директора ПП «Парус-А» Клименко А.В., копією статуту ПП «Парус-А».

Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти були зареєстровані у встановленому законом порядку.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів чи відсутності у них статусу платника ПДВ.

Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях позивача відсутнє порушення ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ч. 1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з отримання позивачем товару, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3 ПК України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000082250 від 22 січня 2013р., прийняте Західно-Донбаською ОДПІ Дніпропетровської області ДПС не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету

Відтак, оскільки позивачем за звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір в загальному розмірі 886 грн. 70 коп., що підтверджується за платіжним дорученням № 647 від 15 березня 2013р., тому вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000082250 від 22 січня 2013р. Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби - у повному обсязі.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» суму судового збору в розмірі 886,70 грн. сплачену Товариством з обмеженою відповідальністю «Бетонярня «БУДМАЙСТЕР» по платіжному дорученню № 647 від 15 березня 2013р.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови викладений 24.04.2013 року.

Суддя Е.О. Юрков