Ухвала

від 22.04.2013 по справі 2а-14030/12/0170/18

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-14030/12/0170/18

22.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Панов О.І.) від 13.02.13 у справі № 2а-14030/12/0170/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро "Столиця" (вул. Воровського, 3-А, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95017; вул. Воровського, 1/2, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95017)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро "Столиця"задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення- рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 12.10.2012 №0005192204, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 12.10.2012 №0005162204, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

18.04.2013 від позивача надійшло клопотання про відкладення справи слухання на більш пізніший термін у звізку зі хворобовою його представника, яке судовою колегією залишено без задоволення, враховуючи приписи статей 195-1, 196 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку статей 195, пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро "Столиця" (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012: № 0005192204 та № 0005162204.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги,дійшов висновку про те, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо заниження позивачем податку на прибуток та правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість. Висновки відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом-ТОВ "Геозем-Крим", не відповідають фактичним обставинам справи, реальність господарський операцій підтверджується первинними бухгалтерськими документами та наступним використанням отриманих товарів (послуг) в господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 12.10.2012 відповідачем прийняти прийняті податкові повідомлення-рішення: №0005192204 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 21419,00 грн., у тому числі:основний платіж -17147,00 грн., штрафні санкції-4272,00 грн. та № 0005162204 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 3579,00 грн., у тому числі: основний платіж-2878,00 грн., штрафні санкції-701,00 грн.

Передумовою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став акт від 28.09.2012 №6639/22-7/33433606 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "Геозем-Крим" за період з 01.07.2009 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.185, підпункту 14.1.191, пункту 14.1 статті 14, підпункту138.1.1 пункту 138.1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України: встановлено завищення витрат, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування, за період з 01.11.2011по 30.06.2012 у загальній сумі 70396,00 грн.;пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 14.1.185, підпункту14.1.191, пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України : встановлено заниження податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 30.06.2012у загальній сумі 2878,00 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту4.1 статті 4, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та підпункту 14.1.181, пункту 14.1.191 статті 14, пункту185.1 статті 185, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.14, пункту 201.15 статті 201 Податкового кодексу України: встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму податку на додану вартість 19480,00 грн.; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та підпункту 14.1.181, підпункту 14.1.191 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.14, пункту 201.15 статті 201 Податкового кодексу України: встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму податку на додану вартість -17147,00 грн.

У період, що перевірявся, були чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закон України "Про податок на додану вартість".

01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Правила оподаткування товарів або послуг, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

Згідно пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 4.1. статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпунктом 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно до підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті138 Податкового Кодексу України - до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений у статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

Статтею 185 Податкового кодексу України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Як вбачається з матеріалів справи у перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Геозем-Крим» на підставі договорів.

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що між позивачем та ТОВ "Геозем-Крим" був укладений договір на проведення робіт №85/2010 від 02.02.2010, згідно умов якого позивач (замовник) поручає ТОВ "Геозем-Крим"(виконавець)виконати технічний висновок про стан будівельних конструкцій, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи, загальна вартість робіт по Договору є домовленою та складає 32400,00 грн. у тому числі сума податку на додану вартість-20%". Також, між позивачем та ТОВ "Геозем-Крим" був укладений договір на проведення інженерно-геологічних робіт №87/2010 від 28.12.2010, згідно якому позивач(замовник) поручає ТОВ "Геозем-Крим"(підрядник)виконати інженерно-геологічні роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи, загальна вартість робіт по Договору складає 33300,00 грн., у тому числі сума полатку на додану вартість-20%".

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми завишення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 17147,00 грн. у зв'язку з наступним.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що для підтвердження фактичного існування договірних відносин та реального настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, були використані первинні документи, на підставі яких у бухгалтерському та податковому обліку відображено отримані послуги від ТОВ "Геозем-Крим" у лютому 2010року, у липні 2010року, у грудні 2010року, у березні 2011року, у липні 2011р., у грудні 2011р., у січні 2012р., зокрема, акти здачі прийняття виконаних робіт, які засвідчують факт надання послуг зі сторони ТОВ "Геозем-Крим" та здійснення оплати у повному обсязі зі сторони позивача.Акт виконаних робіт, підписаний обома сторонами договору, є безпосереднім фактом підтвердження виконання узятих за договором зобов'язань і, відповідно, фактом виконання робіт.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що загальна вартість договорів за перевіряємий період складає 102675,12 грн., у тому числі податок на додану вартість-17145,86 грн. Розрахунки проводилися у безготівковій формі. Згідно банківських виписок на рахунок ТОВ "Геозем-Крим" перераховано усього 107080, 15 грн.,

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився факт виконання сторонами вказаних договорів,оскільки ТОВ "Геозем-Крим" були видані позивачу відповідні податкові накладні. Постачальник послуг (товарів), придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість, на момент вчинення відповідних господарських операцій був зареєстрований платником податку на додану вартість і мав право видавати податкову накладну.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновки суду першої інстанції про те, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був юридичною особою, зареєстрований як платник податків на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість" мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Слід зазначити, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму податку на додану вартість, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з податку на додану вартість. Позивачем суми податку на додану вартість були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковими накладними, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Помилковими вважаються доводи апеляційної скарги щодо заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 2878,00 грн. через наступне.

Як свідчить акт перевірки заниження податку на прибуток з 01.01.2011 по 30.06.2012 у загальній сумі 2878,00 грн. виникло у зв'язку із завищенням позивачем валових витрат з питань взаємовідносин з ТОВ "Геозем-Крим".

Згідно підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Згідно приписів статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судова колегія зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що суми включені до складу собівартості реалізованих послуг, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування податку за 1 квартал 2011року в сумі 78,00 рн. та за 1 півріччя 2012 року в сумі 2800,00грн. вірно та на підставі первинних документів, а тому відповідачем неправомірно зроблено висновок в акті перевірки щодо заниження податку на прибуток в сумі 2878,00грн.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі щодо неможливості підтвердження реального придбання ТОВ "Архітектурне бюро "Столиця" ТМЦ (послуг) у ТОВ "Геозем-Крим",оскільки із даними кримінальної справи №12011003130008 УПМ ДПА в АР Крим припинено діяльність "конвертаційного" центру, створеного на базі ТОВ "Архонт-Крим", ТОВ "Геозем-Крим", ТОВ "Мегаліт-Крим", директором, бухгалтером та засновником яких значиться ОСОБА_2, який розробив схему ухилення від сплати податків та завищення збитків підприємствам, працюючим у сфері будівництва шляхом використання розрахункових рахунків та документів від очолюваних їм підприємств з метою формування податкового кредиту, а тому усі операції з надання послуг ТОВ "Геозем-Крим" не спричиняють реального настання правових наслідків - є нікчемним, у зв'язку з наступним.

Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивач та його контрагент-ТОВ "Геозем-Крим" є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та статті 6 Господарського Кодексу знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентом договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми. Документи мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Не заслуговують на увагу твердження в апеляційній скарзі про фактичну відсутність господарських операцій за договорами, укладеними між ТОВ "Геозем - Крим" і позивачем, оскільки достатнім доказом того, що правочини з наданням товарів (послуг) ТОВ "Геозем - Крим" позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем послуг. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що первинними документами підтверджується реальність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Геозем-Крим", отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 17147,00,00грн. та з податку на прибуток 2878,00 грн.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентом з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки позивачем правомірно у податковому обліку було відображено господарські операції з ТОВ «Геозем-Крим» та сформовано на їх підставі валові витрати та податковий кредит відповідного звітного періоду. Відтак, необґрунтованим є донарахування позивачу податку на прибуток підприємств в сумі 2878,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 17147,00 грн. внаслідок чого неправомірним є також застосування до позивача штрафних фінансових санкцій з податку на прибуток підприємств в сумі 701,00 грн. та з податку на додану вартість в сумі 4272,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, не надано доказів безтоварності операцій.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових-повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби не підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2013- залишенню без змін.

Керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.02.2013 у справі № 2а-14030/12/0170/18 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко