Постанова

від 24.04.2013 по справі 826/1621/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2013 року № 826/1621/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МКТ-Комюнікейшн» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.10.2012 №0008232230 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МКТ-Комюнікейшн» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (надалі - відповідач, ДПІ) про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.10.2012 №0008232230.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу №826/1621/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 14.03.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав, з урахуванням заяви від 11.04.2013 року, заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі та, в свою чергу, зазначив, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в письмовому провадженні відповідно до ч.6 ст.128 КАС України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05 жовтня 2012 відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення (надалі - ППР) №0008232230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 133146грн., в тому числі за основним платежем в сумі 106517грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 26629грн.

Підставою для прийняття вказаного спірного ППР стали висновки акту перевірки від 19.09.2012 №1386/22-30/23151836, відповідно до яких перевіркою встановлено, що згідно ст.203, ст.215, ст.216, ст.228, ст.236 Цивільного кодексу України правочини, здійснені між ТОВ «МКТ-Комюнікейшн» та контрагентом ТОВ «Фірма Астейт» за липень 2011р. є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення, внаслідок чого позивачем порушено пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2 ст.198, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України - завищено суму податкового кредиту з ПДВ на загальну суму - 106517,33грн., в т.ч. за липень 2011 на - 106517,33 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання по ПДВ на загальну суму 106517,33 грн., в т.ч. за липень2011 на 106517,33 грн.

Як вбачається з акту перевірки, а також письмових заперечень відповідача, вказані висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що в рамках акту перевірки ТОВ «Фірма Астейт» №1607/22-9/37451016 від 31.05.2012 ДПІ у Печерському районі м. Києва правочини по взаємовідносинах останнього з позивачем визнано нікчемними.

При цьому, «нікчемність» господарських взаємовідносин між вказаними сторонами ґрунтується на тому, що відносно директора ТОВ «Фірма Астейт» ОСОБА_1 порушено кримінальну справу №54-3216 від 24.04.2012 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України.

Крім того, незважаючи на відомості в ЄДР по ТОВ «Фірма Астейт» (код ЄДРПОУ 37451016, адреса 01014, м.Київ, Печерський район, ВУЛИЦЯ БАСТІОННА , будинок 15, офіс 6), що не містять в собі інформації про відсутність даного підприємства за місцезнаходженням, податковий орган посилається на те, що ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС здійснено перевірку місцезнаходження ТОВ «Фірма Астейт» в результаті якої не встановлено підприємства за адресою, яка вказана в ЄДР.

Також податковий орган звертає увагу суду на те, що перевіркою не встановлено наявності у контрагента позивача складських приміщень, автомобільного транспорту, устаткування, в той же час жодним чином не обґрунтовуючи таких тверджень належними доказами, адже зазначені доводи, як то вбачається з п.2.10 акту перевірки ТОВ «Фірма Астейт» №1607/22-9/37451016 від 31.05.2012, ґрунтуються на аналізі ревізором-інспектором виключно інформації внутрішніх електронних баз даних Податкової служби України (АРМ «Звіт», АРМ «Система автоматичного співставлення податкових зобов'язань…», які (електронні бази), в розумінні ст. 83 ПК України не є матеріалами для висновків під час проведення перевірок.

В той же час, надаючи правову оцінку посиланням ДПІ на нікчемність правочинів між позивачем та контрагентом з огляду на те, що відносно директора ТОВ «Фірма Астейт» ОСОБА_1 порушено кримінальну справу №54-3216 від 24.04.2012 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України, суд зазначає таке.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

За змістом ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про порушені кримінальні провадження, за умові відсутності відповідного обвинувального вироку, що набрав законної сили.

Більш того, посилання відповідача в акті перевірки на статті 203, 215, 216, 228 ЦК України є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не може бути безумовним та достатнім доказом нікчемності правочинів між позивач та ТОВ «Фірма Астейт», адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду, наявності якого, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено.

Стосовно тверджень представника податкового органу щодо «безтоварності» господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Фірма Астейт», суд зазначає наступне.

Так, належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи підтверджується, що згідно договору поставки від 01.06.2011 №0106/2010, видаткових накладних №0507 від 05.07.2011, №0108 від 01.08.2011, податкових накладних №6 від 05.07.2011, №54 від 29.07.2011 позивачем у ТОВ «Фірма Астейт» було придбано товари (скремблери, ретранслятори, антени базові, фільтр дуплексний, ручний метало детектор, корпуса до радіостанції, акумулятори тощо).

Позивачем в повній мірі здійснено оплату придбаного товару згідно рахунків-фактур №0507/01 від 05.07.2011 та 2807/01 від 28.07.2011, що підтверджується належними чином завіреними копіями платіжних доручень №319 від 29.07.2011, №338 від 09.08.2011, №344 від 16.08.2011.

Поставлений ТОВ «Фірма Астейт» товар був проданий позивачем власним замовникам, на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії первинних бухгалтерських документів, податкових накладних, довіреностей на отримання товару, що підтверджують обставини використання придбаного у ТОВ «Фірма Астейт» товару в рамках власної господарської діяльності для отримання прибутку, що відповідачем не заперечувалось, а іншого судом не встановлено.

На думку суду, вищевказаними документами підтверджується правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 106517 грн., а обставини, викладені відповідачем в Акті перевірки не сприймаються судом як належний та допустимий доказ протиправності поведінки позивача, в розумінні ч.4 ст.70 КАС України.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з ТОВ «Фірма Астейт» підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

При цьому, поняття «безтоварності» господарської операції помилково сприймається представником ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС виключно через призму припущень фіктивності контрагента позивача та нікчемності правочинів по всьому ланцюгу постачання, адже актом перевірки підтверджується аналіз ДПІ первинних бухгалтерських та податкових документів під час проведення перевірки по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Фірма Астейт», однак, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарської операції, що міститься в даних документах, податковий орган приходить до помилкових висновків про відсутність об'єктів оподаткування з ПДВ, посилаючись при цьому на недотримання норм податкового, цивільного та господарського законодавства іншими, аніж позивач особами, в той же час застосовуючи відповідальність саме до позивача, а не до таких осіб.

Відповідно до ч.2 ст.3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що підставою для віднесення витрат по певній господарській операції до складу валових витрат платника є первинні документи, що містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а підставою для формування сум податкового кредиту за такими операціями є належним чином оформлена податкова накладна.

Досліджені судом первинні бухгалтерські та податкові документи, які зазначені вище, оформлені у відповідності до вимог вказаних статей Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно вимог ст.201 ПК України, п.3 Порядку заповнення, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969.

Товари, придбані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних товарів також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, та не заперечувалось відповідачем, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Альтман Груп», на момент фактичного виконання даних господарських відносин контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Відтак, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/валових витрат, однак таких фактів в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, повязаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТ-Комюнікейшн», в даному випадку, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 05.10.2012 №0008232230.

3. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТ-Комюнікейшн» (код ЄДРПОУ 23151836, адреса: 04053, м.Київ, Шевченківський район, ВУЛИЦЯ АРТЕМА , будинок 26-А) судові витрати в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 46 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26).

Суддя П.О. Григорович

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.