Постанова

від 23.04.2013 по справі 2а-9244/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року Справа № 142230/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Попка Я.С., Клюби В.В.,

з участю секретаря судового засідання Курніцької Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сетвік» до державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сетвік» (далі - ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі - ДПІ) № 0005681530 від 18.07.2011 року, яким на товариство було накладено штраф у розмірі 650 грн. за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року у справі № 2а-9244/11/1370 позов було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0005681530 від 18.07.2011 року в частині накладення штрафу у розмірі 649 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ДПІ просить скасувати вказану постанову суду та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову ТОВ у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що кошти, які були сплачені позивачем згідно з квитанцією від 22.03.2011 року № 6040174 із призначенням платежу «погашення податку на додану вартість за січень 2011 року» були спрямовані на погашення податкової заборгованості згідно із вимогами п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яка обліковувалась в картці особового рахунку платника податків та виникла внаслідок несплати самостійно задекларованої суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість (далі - ПДВ) за вересень 2010 року в розмірі 6 500 грн. згідно з податковою декларацією від 20.10.10 № 95341.

Враховуючи, що ТОВ фактично були погашені податкові зобов'язання, визначені в декларації з ПДВ від 20.10.2010 року № 95341 за вересень 2010 року, обов'язок щодо сплати яких протягом 10-ти календарних днів за останнім днем відповідного граничного строку для подання податкової декларації позивачем виконаний не був, чим було порушено вимоги пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», то штрафна санкція була застосована до платника податків фактично за порушення податкового законодавства, яке було допущено товариством в 2010 році, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог п. 7 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України.

Представник апелянта у ході апеляційного розгляду підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник ТОВ у судовому засіданні апеляційного суду заперечила обґрунтованість поданої апеляційної скарги та просила залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

Частково задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що ЗАТ подало до ДПІ податкову декларацію з ПДВ за серпень, вересень, листопад 2010 року та січень 2011 року, в якій самостійно визначило суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 6500,00 грн. Останнім днем сплати узгодженого податкового зобов'язання в сумі 6500,00 грн. було 20 лютого 2011 року.

Вказана сума податкового зобов'язання була перерахована до державного бюджету 22 березня 2011 року, доказом чого є платіжна квитанція № 6040174 від 22 березня 2011 року.

05 липня 2011 року ДПІ було проведено перевірку ЗАТ на предмет своєчасності розрахунків з бюджетом, про що складено акт № 969/15-2/33073065. 18.07.2011 року на підставі вказаного акту відповідачем прийнято оспорювань податкове повідомлення-рішення № 0005681530, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі сплати штрафу у сумі 650,00 грн. за несвоєчасну оплату ПДВ.

Відповідно до акту перевірки № 969/15-2/33073065 від 05 липня 2011 року штрафна санкція була застосована на підставі п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що ЗАТ самостійно визначило в декларації з ПДВ за серпень, вересень, листопад 2010 року та січень 2011 року суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 6500,00 грн.

Позивачем протерміновано сплату податку до бюджету, оскільки вищевказана сума податкового зобов'язання була зарахована до бюджету 22 березня 2011 року, а повинна була бути оплачена у строк до 20 лютого 2011 року, що ним не заперечується.

Однак суд вважає, що ДПІ неправомірно не врахував положення п. 7 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України, відповідно до яких штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 грн. за кожне порушення.

Враховуючи те, що порушення податкового законодавства ЗАТ допущено у період з 1 січня по 30 червня 2011 року (у березні 2011 p.), то штрафні санкції повинні нараховуватися з урахуванням пункту 7 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України у розмірі 1 грн.

Даючи правову оцінку доводам апелянта та висновкам суду, що викладені у оскаржуваному судовому рішення, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, у провадженні господарського суду Закарпатської області перебувала справа № 10/45 про банкрутство ЗАТ «Сетвік». Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 16.04.2010 року було порушено провадження у справі про банкрутство, а отже з урахуванням приписів ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до статей 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на викладене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.

Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення, то не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Разом із тим, у ході судового розгляду було безспірно встановлено, що ТОВ було самостійно задекларованої суму податкового зобов'язання з ПДВ за вересень 2010 року в розмірі 6 500 грн. згідно з податковою декларацією від 20.10.2010 року № 95341, тобто після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 21.12.2010 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 року, припинено провадження у справі про банкрутство у зв'язку із затвердженням мирової угоди.

Відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Згідно із квитанцією № 6040174 від 22.03.2011 року (а.с. 14) позивач сплатив 6500 грн. із призначенням платежу «погашення податку на додану вартість за січень 2011 року», які на підставі п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України були спрямовані на погашення податкової заборгованості з ПДВ по податкової декларації з ПДВ від 20.10.2010 року №95341.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апелянта про те, що оскільки позивачем фактично були погашені податкові зобов'язання, визначені у декларації з ПДВ від 20.10.2010 року № 95341 за вересень 2010 року, обов'язок щодо сплати яких протягом 10-ти календарних днів за останнім днем відповідного граничного строку для подання податкової декларації позивачем виконаний не був, чим було порушено вимоги пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», то ДПІ було правомірно застосовано до ЗАТ штрафну санкцію в розмірі 650 грн. шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки таке порушення податкового законодавства мало місце не у період з 1 січня по 30 червня 2011 року, а отже до спірних правовідносин вимоги п. 7 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України застосуванню не підлягають.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору у частині задоволення вимог позивача судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова задовольнити.

Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року у справі № 2а-9244/11/1370 та прийняти нову, якою у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Сетвік» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 24 квітня 2013 року.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.В.Клюба

Я.С.Попко