Рішення

від 15.04.2013 по справі 757/5951/13-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5951/13-ц

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Вовк С.В.,

при секретарі - Горова Н. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Луксор" до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним та визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Луксор" про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2013 р. до суду звернулося ОСББ «ЛУКСОР» з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати за власниками квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 22, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 % (групи приміщень № 5) - офіс загальною площею 665, 00 кв. м., які розташовані в АДРЕСА_1 (літера А); визнати за позивачем право управління та користування нежилими приміщеннями; зобов'язати відповідача передати нежилі приміщення на баланс позивача; виселити відповідача з нежилих приміщень.

До початку слухання справи по суті, позивачем було заявлено клопотання про заміну первісного відповідача належним, а саме: замість первісного відповідача ОСОБА_2, позивач просив суд залучити до участі у справі належного відповідача - ОСОБА_1 та було уточнено позовні вимоги, а саме: заявлено позовні вимоги про визнати недійсним Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, від 26 лютого 2013 р., посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом КМНО за реєстром №234, на підставі якого право власності на спірні приміщення від ОСОБА_2 перейшло на користь ОСОБА_1; визнати за власниками квартир у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 право власності на спірні нежилі приміщення; припинити право власності відповідача на спірні нежилі приміщення; визнати за позивачем право управління та користування спірними нежилими приміщеннями; зобов'язати відповідача передати спірні нежилі приміщення на баланс позивача; виселити відповідача з спірних нежилих приміщень.

Позов обґрунтовано тим, що нежилі приміщення № 5 з № 1 по № 22, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 % (групи приміщень № 5) - офіс загальною площею 665, 00 кв. м., які розташовані в АДРЕСА_1 (літера А), які є предметом оспорюваного правочину, на думку позивача є допоміжним приміщенням, а тому у відповідності до п. 2. ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спірне приміщення належить власникам квартир будинку АДРЕСА_1, у зв'язку з цим відповідач набув право власності на спірне приміщення незаконно, без належних правових підстав. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається також на рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 року № 4-рп/2004, відповідно до якого права співвласників багатоквартирного будинку на допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоповерхових будинків. Підтвердження права власності не потребує здійснення додаткових дій.

У подальшому відповідач - ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ОСББ «ЛУКСОР» та просить в задоволені первісного позову відмовити та визнати (підтвердити) за ним право власності на з № 1 по № 22, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 % (групи приміщень № 5) - офіс загальною площею 665, 00 кв. м., які розташовані в АДРЕСА_1 (літера А).

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він набув право власності на спірні нежилі приміщення на підставі Договору купівлі-продажу нежилих приміщень, від 26 лютого 2013 р., посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом КМНО за реєстром №234. Державну реєстрацію прав власності на Приміщення Підвалу за ОСОБА_1 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно проведено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, право власності зареєстровано 26 лютого 2013 року за № 224977, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 13960680000. Первісний позов, на думку ОСОБА_1, свідчить про оспорювання та невизнання його права власності на спірне нежиле приміщення з боку ОСББ «ЛУКСОР», у зв'язку з цим у відповідності до ст. 392 ЦК України ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом про визнання за ним права власності.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні заявлені у первісному позові вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві. Просив суд первісний позовом задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом проти задоволення первісного позову заперечував, з підстав його надуманості та необґрунтованості. Просив суд у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов - задовольнити, обґрунтувавши такі вимоги тим, що позивач за первісним позовом помилково дійшов висновку про те, що спірні нежилі приміщення є допоміжними. Зазначив, що відповідач за первісним позовом не є первісним набувачем спірного приміщення. Право власності попередніх власників спірних нежилих приміщень підтверджується низькою цивільно-правових угод, які належним чином були зареєстровані в Державному реєстрі правочинів та Державному реєстрі права власності на нерухоме майно. Жодна з угод недійсною в судовому порядку невизнанно. Окрім цього, зазначив про те, що спірні нежилі приміщення було реконструйовано у встановленому чинним законодавством порядку, видані всі необхідні дозволи та документи на здійснення реконструкції спірного нежилого приміщення, що підтверджується відповідними документами доданими до зустрічного позову.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, оголосивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

07.11.2012 р. на установчих зборах власників квартир і нежилих приміщень багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 було прийнято рішення про створення ОСББ «ЛУКСОР» та затверджено Статут об'єднання. 16 листопада 2012 р. ОСББ «Луксор» було зареєстровано Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», об'єднання співвласників багатоквартирного будинку це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Окрім цього ст. 1 зазначеного Закону визначено, поняття неподільного майна, яким є неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку та поняття допоміжного приміщення багатоквартирного будинку, яким є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення)

Частиною 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004р. № 4-рп/2004 було дано офіційне тлумачення положень п. 1 ч. 1, п. 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відповідно до якого допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

З пояснень сторін та наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на дату розгляду справи ОСОБА_1 є зареєстрованим власником нежилих приміщень підвалу з № 1 по № 22, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 % (групи приміщень № 5) - офіс загальною площею 665, 00 кв. м., які розташовані в АДРЕСА_1 (літера А), право власності на яке виникло на підставі Договору купівлі-продажу нежилих приміщень, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 26 лютого 2013 р., посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом КМНО за реєстром №234.

Державну реєстрацію прав власності на Приміщення Підвалу за ОСОБА_1 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно проведено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, право власності зареєстровано 26.02.2013 р. за № 224977, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 13960680000.

З технічного паспорту на спірне нежиле приміщення, виготовленого Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» від 09.08.2012 року, вбачається, що спірні приміщення складаються з приміщень підвалу з № 1 по № 22, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 % (групи приміщень № 5) - офіс, загальною площею - 665,00 кв.м та розташовані в будинку АДРЕСА_1

Як вбачається з матеріалів справи, попереднім власниками спірного майна гр. ОСОБА_2, у відповідності до приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було здійснено реконструкцію нежилих приміщень групи приміщень №5 під офіс (з об'єднанням колишніх кв. 5, 10, 13 та нежилого підвального приміщення №30) по АДРЕСА_1 що підтверджується: Договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеним між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) від 22.09.2011 року, посвідченим ОСОБА_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 22.09.2011 року, за реєстровим № 3081, Витягом про державну реєстрацію № 31579859, виданий КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 27.09.2011 року, номер запису: 2009 в книзі д16-192, реєстраційний номер: 34674420; Договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеним між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) від 04.11.2011 року, посвідченим ОСОБА_3, приватним нотаріусом КМНО, 04.11.2011 року, за реєстровим № 3823, Витягом про державну реєстрацію № 31579859, виданий КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 27.09.2011 року, номер запису: 2009 в книзі д16-192, реєстраційний номер: 32548980; Договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеним між ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) від 02.12.2011 року, посвідченим ОСОБА_3, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 02.12.2011 року, за реєстровим № 4008, Витягом про державну реєстрацію № 31579859, виданий КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 27.09.2011 року, номер запису: 2009 в книзі 615-155, реєстраційний номер: 35336106; Договором купівлі-продажу нежилих приміщень з №1 по №14 (групи приміщень №30) (в літ. А) АДРЕСА_1, укладеним між Головним управлінням комунальної власності м. Києва (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) від 18.04.2012 року, посвідчений ОСОБА_6, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 18.04.2012 року, за реєстровим № 1197, Витягом про державну реєстрацію № 31579859, виданий Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 27.09.2011 року, номер запису: 9995-П в книзі 207п-16, реєстраційний номер: 35640753; Декларацією про початок виконання будівельних робіт від 30.05.2012 р. № КВ 08312086716; Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 09.07.2012року № КВ 14312113551; Свідоцтвом про право власності, виданим на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 643-В від 06.08.2012 р.), Витягом про державну реєстрацію № 31579859, виданим КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 21.08.2012 року, номер запису: 9995-П в книзі :207п-16, реєстраційний номер: 37366505.

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому, в порядку виконання судового рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.12.2012 р. у справі № 2-4193/12, яке було примусово виконано в межах виконавчого провадження № 36618041 відкритого старшим державним виконавцем ВДВС Печерського управління юстиції м. Києва Шиян О.В спірні приміщення були продані гр. ОСОБА_2 на користь відповідача за первісним позовом - ОСОБА_1, що було оформлено опорюваним договором купівлі-продажу нежилих приміщень, від 26 лютого 2013 р, посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом КМНО за реєстром №234.

Вищевикладене дає підстави дійти висновку, що спірне майно відкрито використовувалося в цивільному обороті, як окремий об'єкт нерухомості, щодо якого укладалися цивільно-правові угоди.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Відповідно до додатку «Б» Державних будівельних норм України, затверджених Наказом Держбуду України від 18.05.2005 № 80 нежитловим приміщенням є приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду. Є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Як встановлено вище, спірне майно має статус нежилих приміщень, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та норми законодавства, що підлягають до застосування до спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що спірні нежилі приміщення групи приміщень № 5 загальною площею 665,00 кв.м., що розташоване по АДРЕСА_1 (літера «А») не є допоміжним приміщенням житлового будинку та не відноситься до неподільної частину житлового комплексу.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої - третьої, п'ятої та шостої ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч.1 ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Наявність достатньої правоздатності продавця - ОСОБА_2 на відчуження спірного приміщення було встановлено на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.12.2012 р. у справі № 2-4193/12, а отже таке рішення є преюдиційним.

Згідно ч.1 ст. 659 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Як передбачено п. 2.5 оспорюваного договору, відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП (ідентифікатор пошуку: 250104 від 26 лютого 2013 року) актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно нежилих приміщень відсутня.

Відповідно до витягу за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів до ДРРП (ідентифікатор пошуку: 249986 від 26.02.2013 р.) актуальна інформація про обтяження стосовно продавця відсутня. Відсутність податкових застав підтверджується Витягом № 39755558 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 26.02.2013 р. (п. 2.5 опорюваного договору).

Відповідно до п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Судом встановлено, що оспорюваний договір купівлі-продажу нежилих приміщень, від 26 лютого 2013 р, посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом КМНО за реєстром №234 відповідає вимогам встановленим ст. 203 ЦК України, а тому заявлені позивачем за первісним позовом вимоги про визнання даного правочину недійсним в порядку визначеному ст. 215 ЦК України є безпідставними та необгрунтованими.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 1. ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, державну реєстрацію прав власності на спірні приміщення за ОСОБА_1 в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно проведено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, право власності зареєстровано 26.02.2013 р. за № 224977, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 13960680000, що підтверджується витягом.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та норми чинного законодавства, суд приходить до висновку про правомірність набуття ОСОБА_1 права власності на нежилі приміщення з № 1 по № 22, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 % (групи приміщень № 5) - офіс, загальною площею 665,00 кв.м., які розташовані в будинку 3 (літера «А») на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень, від 26 лютого 2013 р., посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом КМНО за реєстром №234 та про відсутність підстав для визнання недійсним даного договору.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ч. 5 ст. 12 ЦК України визначено, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Обставини набуття ОСОБА_1 права власності на спірні приміщення, свідчать про добросовісність та розумність таких дій, а обставини та підстави набуття права власності відповідають вимогам закону, що дає підстави визнати відповідача за первісним позовом - ОСОБА_1, добросовісною набувачем нежилих приміщень з № 1 по № 22, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 % (групи приміщень № 5) - офіс, загальною площею 665,00 кв.м., які розташовані в будинку 3 (літера «А»).

Згідно ч. 1. ст. 388 Цивільного кодексу України зазначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Тобто, ця норма фактично спрямована на абсолютний захист інтересів добросовісного набувача, який набув у такому порядку майно, а відтак не допускає можливості витребування його власником за будь-яких умов.

Як вбачається з умов оспорюваного договору він був укладений між ОСОБА_2 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) на виконання Постанови про відкриття виконавчого провадження від 20 лютого 2013, ВП № 36618041, а також Рішення Печерського районного суду м. Києва від 24 грудня 2012 року у справі № 2-4193/12 - про зобов'язання ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу спірних приміщень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога про витребування спірних приміщень з володіння ОСОБА_8 не можуть бути задоволені, з підстав визначених ч. 2 ст. 388 ЦК України, оскільки ОСОБА_1, як добросовісний набувач, набув прав власника на спірні приміщення, в порядку виконання судового рішення Печерського районного суду м. Києва від 24.12.2012 р. у справі № 2-4193/12, яке було примусово виконано в межах виконавчого провадження № 36618041 відкритого старшим державним виконавцем ВДВС Печерського управління юстиції м. Києва Шиян О.В., що виключає можливість витребування даного майна.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі „Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина „судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі „Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно Статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Перший протокол та протоколи N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Згідно п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Таким чином, застосування присів ч.2 ст. 388 ЦК України до спірних правовідносин реалізує принцип правової визначеності визначений ст. 6 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 124, 129 Конституції України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивач за первісним позовом не є власником спірного майна, отже позовна вимога про витребування спірних нежилих приміщень та передачу його на баланс позивача за первісним позовом не є належним способом захисту прав позивача.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог за первісним позовом.

У той же час, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги заявлені ОСОБА_1 за зустрічним позовом.

Так, судом встановлено, що право власності ОСОБА_1 виникло на підставі Договору купівлі-продажу нежилих приміщень, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 26.02.2013 р, посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом КМНО за реєстром №234.

Згідно ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

У матеріалах справи наявний Витяг про державну реєстрацію прав № 783659 від 26.02.2013 року, з Державного реєстру права на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежилі приміщення з № 1 по № 22, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 % (групи приміщень номер 5) - офіс, загальною площею 665,00 кв.м., які розташовані в будинку 3 (літера «А»), яку проведено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, право власності зареєстровано 26 лютого 2013 року за № 224977, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 13960680000.

Таким чином, право власності ОСОБА_1 на нежилі приміщення підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд приходить до висновку, що заявляючи позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання права власності на спірне нежиле приміщення ОСОБА_1 фактично просить суд підтвердити його право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 22, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 % (групи приміщень номер 5) - офіс, загальною площею 665,00 кв.м., які розташовані в будинку 3 (літера «А») , оскільки право власності ОСОБА_1 вже виникло на підставі Договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 26.02.2013 року, а право власності належним чином зареєстровано в Державному реєстру права на нерухоме майно, однак таке право власності ОСОБА_1 оспорюється ОСББ «Луксор».

На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Луксор» (ЄДРПОУ 38488335) до ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про визнання правочину недійсним та визнання права власності - залишити без задоволення.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Луксор» (ЄДРПОУ 38488335) про визнання права власності - задовольнити.

Визнати право власності на нежилі приміщення № № 1- 22, балкон 30 % , балкон 30 %, балкон 30 %, балкон 30 % (групи приміщень № 5) - офіс загальною площею 665,00 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (літ. А), реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 13960680000 - за ОСОБА_1.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Луксор» на користь ОСОБА_1 суму судових витрат у розмірі 3 441,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя С.В.Вовк