Постанова

від 05.07.2006 по справі 53/39-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

53/39-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2006 р.                                                                Справа № 53/39-06  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  , ,

при секретарі Морока Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Соколової І.Б. (дов. № 65 від 05.01.06р.)

відповідача - Кривогуза В.Г. (дов. б/н від 10.05.06р.)розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Лозівське автотранспортне підприємство 16309", м. Лозова, Харківської області (вх. № 1969 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 12.05.06 р. по справі № 53/39-06

за позовом Комунального підприємства "Водоканал" Лозівської міської ради, м. Лозова, Харківської області

до Відкритого акціонерного товариства "Лозівське автотранспортне підприємство 16309", м. Лозова, Харківської області

про стягнення 15372,49 грн., -

встановила:

У лютому 2006 року Комунальне підприємство "Водоканал" Лозівської міської ради Харківської області звернулось до господарського суду Харківської  області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Лозівського автотранспортного підприємства 16309" про стягнення заборгованості по договору № 149 від 01.05.2005 року на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків в комунальну каналізацію в сумі 15372,49 грн., з яких 14459,69 грн. основного боргу, 289,19 грн. З % річних, 114,24 грн. інфляційних витрат та 509,37 грн. пені.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.05.06р. по справі № 53/39-06 (суддя Прохоров С.А.) позовні вимоги задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 11057,37 грн. основного боргу, 114,24 грн. індексу інфляції,  289,19  грн.  3%  річних,   509,37  грн.   пені,   153,72  грн.   витрат по сплаті державного мита та  118,00  грн.  витрат на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 3402,32 грн. основного боргу провадження по справі припинено на підставі п. 1.1. ст. 80 ГПК України, в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 12.05.2006р. по справі № 53/39-06 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову КП "Водоканал" відмовити, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим.

Позивач у своїх запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, як необґрунтовану.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників  сторін, які підтримали свої позиції по справі, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 12.05.06 р. по справі № 53/39-06 - без змін, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених  матеріалами справи обставин спору за якими встановив, що Комунальне підприємство "Водоканал" Лозівської міської ради Харківської області, діє як міське комунальне підприємство, засноване на комунальній власності Лозівської міської Ради, та зареєстровано - 25.04.2005 р. і виконує функції по забезпеченню підприємств, організацій та установ м. Лозова та Лозівського району питною водою, а також здійснює приймання та очищення стоків.

Згідно зі ст. 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” від 10.01.2002 р. за № 2918-III послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі типового договору.

Як свідчать матеріали справи, 01.05.2005 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір за № 149 на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків в комунальну каналізацію.

Укладення даного договору є обов'язковим, відповідно до ст. 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” та ч. 6 ст. 179 Господарського кодексу України, якою передбачено, що суб'єкти, які забезпечують споживачів послугами, що передбачені законом, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції.

Відповідно до п. 7 цього Договору розрахунки за вказані послуги здійснюються за затвердженими тарифами. Оплата за вказані послуги повинна проводитись в строк 3-х банківських днів по пред'явленню рахунку, або іншого платіжного документу.

Господарським судом також правомірно встановлено, що 31.05.2005 року за вх. №224 від  відповідача до позивача надійшов протокол розбіжностей, котрий був належним чином оформлений і повернутий відповідачу 02.06.2005 року з протоколом узгоджень, в якому редакція договору позивача залишена без змін. Належні докази відправки протоколу розбіжностей та протоколу узгоджень відповідачу позивачем надано до матеріалів справи. Крім того, факт отримання відповідачем протоколу розбіжностей підтверджується наданою самим відповідачем до матеріалів справи копією даного протоколу.

Але, оскільки відповідач на отриманий від позивача протокол узгоджень відповіді не надав, господарський суд дійшов висновку, що згідно з приписами ст.181 Господарського кодексу України договір між сторонами було укладено в редакції позивача.

Слід зазначити, що абзацом 3 пункту 16 договору 01.05.2005 р. сторони встановили, що всі питання, не передбачені даним договором, регулюються “Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України”, “Правилами приймання стічних вод в комунальну систему каналізації м. Лозова” та чинним законодавством.

Позивач на виконання умов вказаного Договору виконав свої зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу послуги по водопостачанню та водовідведенню.

Однак, відповідач свої зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати отриманих послуг не виконав, внаслідок чого в період з 01.05.2005 року по 01.01.2006 року у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 14459,69 грн.

При винесенні рішення суд першої інстанції також встановив, що на вказану суму позивачем виставлялись рахунки відповідачу, котрі на момент прийняття рішення у справі в повному обсязі відповідачем не сплачені. Копії рахунків та докази їх відправки відповідачу наявні в матеріалах справи.

При розгляді даної справи у суді першої інстанції відповідач частково перерахував утворену заборгованість в сумі 3402,32 грн. на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням № 132 від 10.03.2006 р., котре є в матеріалах справи, в зв'язку з чим на момент розгляду справи господарський суд  визнав, що предмет спору в частині стягнення 3402,32 грн. основної заборгованості відсутній, а тому припинив провадження у справі в частині стягнення 3402,32 грн. на підставі п. 1.1. ст. 80 ГПК України.

В підтвердження вимог по стягненню заборгованості позивач послався на те, що наявність підключення мережі підприємства до міської мережі каналізації свідчить про необхідність застосування при проведенні розрахунків оплати послуг з водовідведення п. 15.9. Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 р. за № 165/374.

Відповідно до приписів вказаних Правил, додаткова кількість стічних вод, що потрапляє у каналізаційні мережі через зливоприймачі та каналізаційні колодці у періоди дощів та сніготанення, підприємства оплачують, а саме:

-          при загально-сплавній системі каналізації - відповідно до території, що займає підприємство, за нормами  БніП 2.04.03-85 Каналізація. Зовнішні мережі і споруди та даними гідрометеослужби;

-          при роздільній системі каналізації –20% від розрахункових об'ємів стічних вод за підпунктом “а” цього пункту. У разі виявлення розбитих кришок люків колодязів, провалів грунту біля люків колодязів, щілин між грунтом та зовнішньою поверхнею колодязів додаткова кількість стічних вод розраховується за підпунктом “а” цього пункту.

Разом з тим, правомірність застосування позивачем при укладанні договору №149 від 01.05.05р. пункту 15.9. Правил, підтверджується пунктом 2.2. Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженою наказом Держбуду України від 19.02.02 р. № 37 та зареєстрованої Міністерстві юстиції України 26.04.02 р. за № 402/6690, згідно якого, за додаткову кількість стічних вод, що надходять до міської каналізації у період дощів та сніготанення через люки каналізаційних колодязів та приймачі дощової каналізації на території підприємств, останні сплачують, згідно з п. 15.9. Правил користування.

Також, позивач вказує на те, що відповідно до БніП 2.04.03-85 Каналізація. Зовнішні мережі і споруди п. 2.10. в періоди дощів та сніготанення в каналізаційні мережі неорганізовано потрапляють дощові стоки за рахунок інфільтрації ґрунтових вод та через нещільності люків колодязів. Оскільки, цей додатковий неврахований приток завантажує мережі водовідведення, насосні станції та очищувальні споруди, то він повинен оплачуватися абонентами.  Слід зазначити, що неврахована кількість стічної води, яка підлягає сплаті підприємством, в даному випадку становить 20 %, від загальної кількості дощових стоків, які розраховуються згідно “Паспорту водного господарства”.

Наданий відповідачем апеляційному господарському суду “Паспорт водного господарства” від 30.06.06р., не може бути прийнятий колегією суддів до уваги, оскільки не має відношення до спірного періоду, а саме з 01.05.2005 року по 01.01.2006 року, за який відповідачеві нараховані грошові кошти за приймання додаткової кількості стічних вод.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач правомірно, з урахуванням  вимог чинного законодавства та умов договору, здійснив розрахунок за надані відповідачу послуги по водовідведенню, а господарський суд дійшов висновку, що  позовні вимоги на суму основного боргу в розмірі 11057,37 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  повністю відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення відсутні, оскільки згідно зі статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

На думку колегії суддів, місцевий господарський суд також вірно визначився щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 289,19 грн. річних та 114,24 грн. інфляційних за несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по спірному договору, оскільки згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних. Нарахування позивачем річних та інфляційних цілком відповідає чинному законодавству України та вимогам спірного Договору, у зв'язку з чим вимога про їх стягнення правомірно задоволена господарським судом.  

Окрім того, пунктом 7 договору № 149 від 01.05.05р. сторони передбачили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені. Враховуючи те, що відповідач не виконав свої зобов'язання у повному обсязі по оплаті наданих послуг, нарахована позивачем пеня в сумі 509,37 грн. відповідає вимогам даного договору та чинному законодавству України, а тому також правомірно стягнута судом першої інстанції. Крім того, стягнення пені є саме тим засобом захисту цивільних прав, передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України, і відповідно до ст. 546 цього кодексу, є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. ЗЗ ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідач не надав як суду першої так і апеляційної інстанції належних доказів того, що додаткова кількість  стічних вод взагалі не потрапляє в комунальні каналізаційні мережі, або доказів існування інших об'ємів стоків та їх відповідного розрахунку. Більш того, відповідач в своїй апеляційній скарзі додаткову кількість стічних вод, на яку позивачем нарахована сума боргу, не оспорює.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 12.05.06 року по справі № 53/39-06 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Лозівське автотранспортне підприємство 16309", м. Лозова, Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.05.06р. по справі № 53/39-06 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                      

Суддя                                                                                 

Суддя