Постанова

від 07.07.2006 по справі ас-27/123-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АС-27/123-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Адміністративна справа                                               Головуючий  по 1-й інстанції

 № АС-27/123-06                                                                    Суддя –Мамалуй О.О.

                                                                                                      Доповідач по 2-й інстанції    

                                                                                              Суддя –Карбань І.С.

      03 липня 2006 р.                                                                                                м. Харків               

      Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду  у складі:           головуючого судді  Карбань І.С., суддів Бабакова Л.М., Кравець Т.В.,

при секретарі – Крупіної В.В.

за участю представників сторін:

позивача – Летючого В.П. за довіреністю №1 від 01.02.2006р.,

1-го відповідача –Плескач І.С. за довіреністю №9938/П/10-022 від 12.12.2005р.,

2-го відповідача –Степаненко С.А. за довіреністю №20 від 22.06.2006р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 2134Х/2) ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову господарського суду Харківської області від 11.05.2006 р. по справі № АС-27/123-06

за позовом ТОВ «Агросервіс», м. Харків

до  ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова

та до ВДК у Фрунзенському районі м. Харкова

про стягнення з державного бюджету бюджетну заборгованість з ПДВ в сумі 7228,00 грн. та відсотків в сумі 2424,34 грн.

встановила:

       Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з державного бюджету заборгованість з ПДВ в сумі 7228,00 грн. по декларації за грудень 2003р. та відсотки за бюджетну заборгованість у сумі 2424,34 грн.

       Постановою господарського суду Харківської області від 11.05.2006р. по справі № АС-27/123-06 позовні вимоги задоволено, стягнуто з державного бюджету України на користь ТОВ «Агросервіс»9652,34 грн. бюджетного відшкодування по ПДВ та відсотків, а також 3,40 грн. витрат по сплаті державного мита.

     ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова не погоджуючись з постановою господарського суду Харківської області від 11.05.2006р. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вищевказану постанову та прийняти нове рішення, яким у позові ТОВ «Агросервіс»відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального права.  Свої вимоги апелянт обґрунтовував тим, що відповідно до п.п. 7.7.2 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетному відшкодуванню  підлягає  частина  від'ємного  значення,  яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченому отримувачем товару (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Тобто, законодавцем передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Апелянт зазначав, що наказом ДПА України від 24.04.03р. № 196 передбачено проведення документальних перевірок заявленого до відшкодування ПДВ, проведення зустрічних перевірок основних постачальників (до виробника або імпортера робіт, послуг), при цьому обов'язковим перевіркам підлягають суб'єкти господарювання, якими за місяць придбано товарів, де сума ПДВ складає не менш як 10,0 тис. грн. при заявленій до відшкодування суми ПДВ до 200,0 тис. грн. Окрім цього, листом ДПА України від 12.04.2005р. № 6957/7/15-2217 передбачено відшкодування ПДВ тим платникам, які на 100 % перевірені по ланцюгу поставок товарів до виробника (імпортера) з метою встановлення факту надходження до державного бюджету податку на додану вартість .

Апелянт також повідомляв, що для підтвердження сум ПДВ, заявлених позивачем до відшкодування з державного бюджету по податковій декларації за грудень 2003р., до податкових інспекцій, в яких на обліку знаходяться підприємства - постачальники позивача, були направлені запити на проведення зустрічних перевірок та отримані відповіді від ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, яка повідомила, що ПП „Янтар” не є виробником відвантаженої на адресу ТОВ „Агросервіс” продукції, а придбало її  у  ТОВ „Сібіл”, що знаходиться на обліку у ДПІ Білопільського району м. Києва. ДПІ Білопільського району м. Києва повідомила, що ТОВ „Сібіл»” не є виробником продукції, придбало її у ПП «Анкер», яке знаходиться на обліку у МДПІ у м. Полтава. МДПІ у м. Полтава повідомила, що  ПП «Анкер»протягом свого існування підприємство діяльність не здійснювало, декларації по ПДВ подавало з нульовими показниками, фактів взаємовідносин з ТОВ «Сибіл»не  виявлено. Згідно бази даних «ПДС»ПП «Анкер»26.08.2004р. знято з обліку.

Апелянт зазначав, що в ході судового розгляду копія відповіді була надана представниками ДПІ у Фрунзенському районі до суду першої інстанції. Але судом ця копія не була прийнята, як доказ, на підставі того, що вона надійшла електронною поштою, а не на фірмовому бланку та на ній відсутній підпис посадової особи МДПІ у м. Полтава та печатка. Для надання до суду відповіді, яка б могла бути прийнята як належний доказ, до МДПІ у м. Полтава був направлений запит про надання інформації щодо перевірки ПП «Анкер»засобами поштового зв'язку, обов'язково на фірмовому бланку з підписом посадової особи та гербовою печаткою в строк до 24.04.2006р., але до прийняття судом постанови по даній справі, відповідь отримана не була. 06.06.06. до МДПІ у м. Полтава був направлений повторний запит  про надання вказаної вище інформації.

Що стосується  задоволення   вимог   позивача   щодо   стягнення    процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості - у постанові суду вказано, що розрахунок процентів зроблений математично вірно, облікові ставки НБУ визначені правильно, то на думку апелянта, судом були порушені норми матеріального права, оскільки відповідно до п.п. 7.7.3 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції закону, який діяв на момент виникнення бюджетної заборгованості): „Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Однак, позивачем відсотків нараховані з урахуванням того, що облікова ставка НБУ постійно змінювалась (збільшувалась), у зв'язку з чим сума відсотків на бюджетну заборгованість, яка підлягає стягненню з Державного бюджету на підставі постанови суду, нарахована більше на 167,14 грн.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, в яких просив постанову господарського суду Харківської області від 11.05.2006р. по справі № АС-27/123-06 змінити, апеляційну скаргу в частині уточнення розміру відсотків за бюджетною заборгованістю задовольнити, в решті доводів апеляційної скарги залишити без задоволення, оскільки вони суперечливі, не узгоджуються з приписами законодавства про податок на додану вартість. Свої заперечення позивач обґрунтовував тим, що апелянт обґрунтовував скаргу п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" в редакції, яка не була чинною на момент існування правовідносин, що є предметом судового розгляду, а також вважав неправомірним посилання позивача на п.п 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 того ж Закону, яка не є чинною на момент розгляду справи. На думку позивача, судом правомірно застосовані норми закону, які були чинними саме на момент існування правовідносин, а не на момент розгляду справи, а позиція апелянта з цього приводу є помилковою.

Також позивач зазначав, що обґрунтування апеляційної скарги підзаконними актами (наказом ДПА, листом ДПА) також є неправомірним, оскільки Закон України „Про податок на додану вартість" не делегує ДПА право встановлювати додаткові вимоги та обмеження платникам податків, а сам вказаний закон не містить таких додаткових вимог (стосовно зустрічних перевірок, перевірок „ланцюгу поставок" та ін.).

Позивач також зазначав, що твердження апелянта стосовно того, що позивач посилається на чинний на момент розгляду справи п.п. 7.7.3 п.п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" як на підставу для нарахування відсотків, не відповідає дійсності, оскільки і в позовній заяві, і в судовому засіданні було вказано, що позовні вимоги обґрунтовуються законодавством, чинним на час вказаних (спірних) правовідносин. Також, апелянт в одній частині скарги вважає нарахування відсотків на суму бюджетної заборгованості безпідставним, а в іншій - наводить вірний розрахунок цих відсотків (з яким ТОВ „Агросервіс" погоджується).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегією суддів встановлено, що у відповідності до приписів податкового законодавства 20.01.2004 р. позивачем до органу податкової служби було надано податкову декларацію по ПДВ за грудень 2003 року. Згідно декларації, за результатами господарської діяльності ТОВ „Агросервіс" у грудні 2003 р. сума податкового кредиту з податку на додану вартість перевищила суму податкових зобов'язань на 23501 грн. - внаслідок здійснення операцій з вивезення товарів за межі митного кордону України.

Першим відповідачем була проведена перевірка позивача з питань правомірності відшкодування ПДВ за грудень 2003р. про, що було складено акт №593/23-416 від 18.02.2004р. про результати документальної перевірки ТОВ «Агросервіс»з питань правомірності відшкодування ПДВ за період з 01.12.2003р. по 31.12.2003р., згідно з яким порушень податкового законодавства щодо обліку ПДВ та нарахування податкового кредиту з боку позивача не встановлено. Даним актом підтверджено наявність у позивача від'ємного значення ПДВ за спірною податковою декларацією.

     На момент звернення з позовом вказані суми ПДВ позивачу відшкодовано частково 24.03.2005 р. в сумі 16273,00 грн. В іншій частині відшкодування від'ємного значення ПДВ не здійснено.

     При вирішенні спору господарським судом першої інстанції застосовувалося законодавство, яке діяло під час спірних відносин, виникнення права на відшкодування.

   Пункт 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлює порядок визначення сум податку, що підлягає сплаті в бюджет та відшкодуванню з бюджету і строки розрахунків з бюджетом. Згідно ч. 2 п.7.7.3 вказаної статті, підставою для одержання відшкодування є тільки данні податкової декларації. Ч. 1 п. 7.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначає, що сума, яка підлягає відшкодуванню із бюджету, відшкодовується на протязі місяця після подачі декларації.

Розрахунок експортного відшкодування до органів ДПІ був зданий.

По заявлених сумах у позові бюджетне відшкодування   проведено не було, що змусило позивача звернутися до суду.

Відповідно до п.7.7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", суми не відшкодовані платнику податку на протязі місяця вважаються бюджетною заборгованістю.

Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.

Посилання першого відповідача на те, що право позивача на відшкодування не підтверджено результатами зустрічних перевірок не може розглядатися судом як обґрунтоване, оскільки Закон України „Про податок на додану вартість" не передбачає отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

Посилання апелянта на те, що підприємство - постачальник позивача мало взаємовідносини із підприємством, яке має ознаки «фіктивності»підприємства, а саме, не знаходиться за юридичною адресою, не підтверджено належним документам, в тому числі рішенням суду, тому такі твердження не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови господарського суду.

      Згідно п. 6 ст. 7 Положення про державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.95 р. № 590 відділення державного казначейству районах, містах, районах у містах здійснюють за поданням державних податкових інспекцій повернення за рахунок державного бюджету зайво сплачених або стягнутих податків, зборів і обов'язкових платежів. Порядок відшкодування ПДВ, затверджений наказом ДПА України та Державного казначейства України від 21.05.2001 р. № 200/86, передбачає, що відшкодування ПДВ з бюджету органами державного казначейства за висновками податкових органів або за рішенням суду. Таким чином органи державного казначейства виконують приписи документів, які направлені відповідними ДПІ і відповідальність за своєчасне направлення відповідних висновків покладена на органи податкової служби.

Отже, право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ в сумі 7228,00 грн. по декларації за грудень 2003 р. базується на нормах чинного законодавства.

Відповідно до п.п. 7.7.3 п. 7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", на суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Дослідивши розрахунок відсотків за несвоєчасне відшкодування ПДВ наданий ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова до матеріалів справи, встановлено, що позивачем відсотки нараховані без урахуванням того, що облікова ставка НБУ постійно змінювалась (збільшувалась), у зв'язку з чим сума відсотків на бюджетну заборгованість, яка підлягає стягненню з Державного бюджету нарахована більше на 167,14 грн. Тому, сума відсотків підлягає стягненню у розмірі  2257,20 грн. Представник позивача з розрахунками першого відповідача погодився.

В резолютивній частині постанови господарського суду Харківської області помилково вказано про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача державного мита в сумі 3,40 грн., замість 102,00 грн., оскільки даний спір є майновим. З урахуванням зменшення суми відсотків на 167,14 грн., стягненню з державного бюджету на користь позивача підлягає державне мито в сумі 100,98 грн.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що постанова господарського суду Харківської області від 17.04.2006р. по справі № АС-27/122-06 підлягає зміні, а апеляційна скарга першого відповідача підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195, 196, п. 2 ст. 198, 201, 205, 207, 209, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду одноголосно, -

постановила:

 Апеляційну скаргу задовольнити частково.

 Постанову господарського суду Харківської області від 11.05.2006р. по  справі № АС-27/123-06 змінити.

 Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення відсотків в сумі 167,14 грн.

 Стягнути з Державного бюджету України (МФО 851011 УДК у Харківській області, платник –ДПІ у Фрунзенському районі, ЄДРПОУ-22706203, р/р 3511001000259) на користь ТОА «Агросервіс»(м. Харків, вул. Рибалка, 17, ЄДРПОУ-24280292) витрати по сплаті державного мита в сумі 100,98 грн.

 В іншій частині постанови господарського суду Харківської області від 11.05.2006р. по справі № АС-27/123-06 залишити без змін.

  Дана постанова набирає чинності з дня її проголошення.

  Роз'яснити сторонам, що вони мають право на дану постанову подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

   Справу направити до суду  першої інстанції.

                Головуючий суддя                                                          Карбань І.С.

                                        Суддя                                                        Бабакова Л.М.

                                        Суддя                                                       Кравець Т.В.