Рішення

від 22.04.2013 по справі 901/891/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.04.2013Справа № 901/891/13-г За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» в особі Філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» в м. Сімферополь

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Неман Крим», м. Сімферополь,

про стягнення 150 824,63 грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

Від позивача - Галєта О.В., представник, довіреність №35/МП/С від 02.04.2013.

Від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ : Товариство з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» в особі Філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» в м. Сімферополь звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неман Крим» з вимогами про стягнення з останнього заборгованості за договором поставки товару №216 від 01.11.2012 в розмірі 147 49346 грн., а також 3 331,17 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №216 від 01.11.2012, укладеного між Філією Товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» в м. Сімферополь та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неман Крим», в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар. У зв'язку з чим, за ТОВ «Неман Крим» станом на 05.03.2013 утворилась заборгованість у розмірі 147 493,46 грн., що й стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Заявою вих. №30 від 08.04.2013 про зменшення позовних вимог, позивач, враховуючи часткову оплату відповідачем заборгованості у розмірі 3 318,80 грн., що підтверджується доданими до заяви банківськими виписками, а також те, що відповідачем було повернуто позивачу товару на суму 13 506,00 грн., що підтверджується доданою до заяви видатковою накладною, просить суд стягнути з відповідача 130 668,66 грн. заборгованості та 3 331,17 грн. пені.

Ухвалою від 08.04.2013 суд прийняв заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Заявою вих. №52 від 18.04.2013 про зменшення позовних вимог, позивач зменшив розмір позовних вимог, у зв'язку із частковим погашенням відповідачем суми заборгованості, що підтверджується доданими до заяви банківськими виписками, та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 126 526,30 грн., пені в сумі 3 331,17 грн.,

Дана заява ухвалою суду від 18.04.2013 прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 22.04.2013 позивач надав клопотання про долучення в матеріали справи документів, а саме довідки про стан заборгованості відповідача станом на 22.04.2013, який складає 124182,30грн. боргу та 3331,17грн. пені, заяви про зменшення позовних вимог вих. №59 від 22.04.2013, згідно з якою, у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу в розмірі 2344,00грн, що підтверджується наданими до заяви банківськими витягами, просить суд стягнути з відповідача 124182,30грн. заборгованості та 3331,17грн. пені.

Дане клопотання, заява та додані документи оглянуті судом у судовому засіданні 22.04.2013 та долучені в матеріали справи.

У судовому засіданні 22.04.2013 позивач підтримав заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 22.04.2013 та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

Відповідач явку свого представника у судове засідання 22.04.2013 не забезпечив, причина неявки не відома, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить підпис його повноважного представника у бланку повідомлення про оголошення перерви в засіданні (а.с. 140). Жодних письмових пояснень, відзиву, заяв чи клопотань на адресу суду на час розгляду справи від відповідача не надходило.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.

Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представника відповідача та при неподанні відзиву на позов відповідачем, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують обставини справи і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Розгляд справи відкладався, оголошувалась перерва в засіданні відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представши позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.11.2012 між Філією Товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» в м. Сімферополь (далі постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неман Крим» (далі покупець) укладено договір поставки товарів №216 (далі договір а.с. 9-11).

Предметом даного договору є те, що постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар в строки, визначені даним договором. Асортимент, одиниця виміру, і вартість товару, що поставляється за цим договором, визначається видатковими накладними, які є невід'ємною частиною договору. (п. 1.1 договору).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу статей 173, 174, частини 1 статті 175 Господарського кодексу України.

Згідно п. 6.1 договору, цей договір набирає чинності з 01.11.2012 і діє до 31.12.2014.

Сторонами під час розгляду справи суду не надано доказів розірвання чи визнання даного договору недійсним у встановленому законом порядку.

Пунктом 1.3 договору визначено, що ціна договору складається із сум всіх видаткових накладних, за якими буде проданий товар за час дії договору.

Орієнтовна сума договору складає 100000,00грн. (п. 1.4 договору).

Розділом 2 цього договору сторони визначили умови поставки і розрахунків за товар, так, доставка товару здійснюється транспортом постачальника зі складу постачальника. Умови поставки визначаються на умовах DDР (склад покупця) ІНКОТЕРМС 2010. За бажанням покупця, товар може бути отриманий самостійно на складі постачальник. Товар супроводжується накладною і всіма документами, передбаченими для даного виду товару. Вартість поставки включена у вартість товару (п. 2.1).

У виконання умов договору поставки, позивач в період з 14.11.2012 по 27.12.2012 за видатковими накладними відпустив відповідачеві товар на загальну суму 360628,04грн. (а.с. 12-64).

Товар прийнятий позивачем без будь-яких зауважень в повному обсязі, дані видаткові накладні підписані представником відповідача (керівником підприємства) та скріплені печаткою підприємства ТОВ «Неман Крим».

Порядок розрахунків, обумовлений сторонами в розділі 2 договору, так згідно п. 2.2 договору покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 30 календарних днів з дня поставки товару в гривнах у формі готівкового або безготівкового розрахунку.

Проте, відповідач порушив умови договору, в частині своєчасності та повноти оплати поставленого товару, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 149493,46грн.

28.01.2013 сторони уклали угоду щодо реструктуризації заборгованості на суму 149493,46грн. за графіком, де остаточно відповідач мав погасити заборгованість в строк до 15.02.2013 (а.с. 76).

Однак відповідач не здійснив погашення заборгованості за встановленим графіком у повному обсязі, у зв'язку з чим позивач надіслав на адресу відповідача претензію вих. №17 від 05.02.2013 з вимогами в строк до 18.02.2013 погасити суму боргу в розмірі 149493,46грн. (а.с. 77).

Акт звірки взаємних розрахунків проведений сторонами за період з 01.01.2013 по 04.02.2013, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем станом на 04.02.2013 становить 149493,46грн. підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств (а.с. 78).

Оскільки відповідач повністю не розрахувався за поставлений по накладних товар, вимоги претензії повністю не виконав, заборгованість в розмірі 147493,46грн. не погасив, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення суми боргу з відповідача в примусовому порядку.

В процесі розгляду справи позивач двічі зменшував розмір позовних вимог у зв'язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості та частковим поверненням товару (а.с. 112-114, 128-131) і дані заяви були прийняті судом до розгляду.

22.04.2013 позивач надав заяву про зменшення позовних вимог вих. №59 від 22.04.2013, згідно з якою, у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу в розмірі 2344,00грн, просить суд стягнути з відповідача 124182,30грн. заборгованості та 3331,17грн. пені.

До вказаної заяви позивачем додано довідку вих. 60 від 22.04.2013, згідно з якою заборгованість відповідача перед позивачем станом на 22.04.2013 становить 124182,30грн. основного боргу та 3331,17грн. пені та банківський витяг, з якого вбачається оплата відповідачем позивачеві в сумі 2344,00грн.

Оскільки право позивача до прийняття рішення по справі щодо зменшення розміру позовних вимог прямо передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає необхідним прийняти заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Таким чином на розгляду суду поставлено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 124182,30грн. основного боргу та 3331,17грн. пені.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, при цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договором визначено, що покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 30 календарних днів з дня поставки товару.

Враховуючи, що остання партія товару, поставлена позивачем відповідачеві 27.12.2012, останній строком оплати якої є 26.01.2013, - строк виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачем сплив, однак відповідачем сума бору в розмірі 124182,30грн. не сплачена.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, отже, не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач, не виконавши в повному обсязі зобов'язання з оплати поставленого йому товару, допустив порушення зобов'язання, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню у сумі 124182,30грн.

Крім того, заявляючи позов, позивач просить стягнути з відповідача пені в розмірі 3331,17грн. за загальний період з 27.12.2012 по 05.03.2013.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.4 договору, у разі прострочення оплати товару постачальник в односторонньому порядку може нарахувати на суму боргу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочки оплати товару.

Як вбачається із розрахунку пені, позивачем здійснено нарахування пені за належний період, з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, із дотриманням шестимісячного терміну, у відповідності до частини 4 статті 232 ГК України, по кожній накладній окремо, з урахуванням оплат, тому вимоги позивача про стягнення 3331,17,85грн. пені теж підлягають задоволенню, як такі що засновані на законі.

Судові витрати зі сплати судового збору судом покладаються на відповідача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд виходить з положень пункту 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», де частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 26.04.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Неман Крим» (вул. Спера, 12, кв. 53, м. Сімферополь, АРК, 95006, ЄДРПОУ 38373270) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» в особі Філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» в м. Сімферополь (юридична адреса: проспект 40 річчя Жовтня, 120, корпус 1; фактична адреса: провулок Елеваторний, 16, м. Сімферополь, АРК, 95047, ЄДРПОУ 36058998) 124182,30грн. заборгованості, 3331,17грн. пені, 3016,49грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі