Рішення

від 29.04.2013 по справі 369/302/13- ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29.04.2013

Справа № 369/302/13- ц

Провадження № 2/369/916/13

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчка А.Я.

за участю секретаря Равлюк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору іпотеки.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що він являється громадянином Ірану і вільно володіє лише фарсі (перською мовою), і взагалі не володіє українською мовою. Англійською мовою позивач володіє лише на побутовому рівні. У червні 2007 року його цивільна дружина ОСОБА_3 попросила його відвідати відділення банку та підписати документи, необхідні для отримання нею особисто кредиту. При цьому ОСОБА_3 не повідомила позивача, що йому необхідно буде в рахунок забезпечення її зобов'язань передати в іпотеку своє нерухоме майно.

У листопаді 2012 року друг позивача, який володіє російською мовою та трохи українською мовою, випадково ознайомився з кредитними документами, які належать ОСОБА_3, повідомив йому, що існує можливість звернення на майно позивача у разі невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором.

Позивач вважав, що у зв'язку з тим, що він володіє англійською мовою на побутовому рівні, українською мовою не володіє взагалі, спірний договір іпотеки йому не було перекладено на мову фарсі (перську мову), він не був ознайомлений із цим правочином, а тому помилився щодо його правової природи і підписав його, вважаючи, що підписує не договір іпотеки, а згоду на укладення ОСОБА_3 кредитного договору.

Також позивач наголошував на тому, що при підписанні спірного договору він наполягав на присутності перекладача з мови фарсі, проте ні відповідач, ні ОСОБА_3 не змогли забезпечити його явку, почали наполягати на підписанні спірного договору іпотеки у присутності перекладача англійської мови, посилаючись на термінову необхідність підписання цього правочину.

До того ж, позивач вказував на те, що він та ОСОБА_3 являються співвласниками нерухомого майна, яке було передано в іпотеку, а тому кожний із них повинен був надати іншому нотаріальну згоду на передачу цього майна в іпотеку, проте такого дозволу надано не було.

З огляду на наведене та посилаючись на норми закону, позивач просив суд визнати недійсним договір іпотеки від 25 червня 2007 року до кредитного договору від 25 червня 2007 року за № 014/0983/81/57139.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини своєї неявки та позицію щодо позову суду не повідомив.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини своєї неявки та позицію щодо позову суду не повідомила.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, звернулась до суду з проханням слухати справу у її відсутність, проти позову заперечувала, вказуючи на те, що нею було дотримано вимог законодавства при посвідченні оспорюваного договору іпотеки, при посвідченні даного правочину позивачу було запропоновано послуги перекладача на будь-яку мову, проте останній повідомив, що вільно володіє англійською мовою, а тому було запрошено саме перекладача з англійської мови. До того ж, третя особа наголосила, що договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, які були надані як правовстановлюючі документи на майно, що передавалось в іпотеку, теж були посвідчені з усним перекладом з української на англійську мову, тому ніяких сумнівів щодо володіння позивачем англійською мовою у нотаріуса не виникло.

За згодою позивача суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, наявні письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є громадянином Ірану, що вбачається з його паспорту.

Позивач та ОСОБА_3 являються власниками по 1/2 частині житлового будинку незавершеного будівництвом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також у рівних частинах земельної ділянки площею 0,1418 га, кадастровий номер 3222484001:01:021:0021, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

25 червня 2007 року між позивачем, відповідачем та ОСОБА_3 було підписано договір іпотеки для забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 25 червня 2007 року за № 014/0983/81/57139. Даний договір іпотеки було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 1212д. Відповідно до даного правочину позивач та ОСОБА_3 передали в іпотеки відповідачу належні їм на праві власності житловий будинок незавершений будівництвом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,1418 га, кадастровий номер 3222484001:01:021:0021, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений договір іпотеки було підписано у присутності перекладача англійської мови, оскільки позивач запевнив нотаріуса, що вільно володіє англійською мовою.

Враховуючи зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку про необхідність аналізу наступних правових норм та рекомендацій Верховного суду України.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 ЦК України (в редакції на час укладання спірних правочинів): зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зважаючи на ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» визначено, що майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Статтею 20 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» (чинної на час нотаріального посвідчення оспорюваного договору іпотеки) передбачено, що нотаріальне діловодство в державних нотаріальних конторах і виконавчих комітетах міських, селищних і сільських Рад народних депутатів ведеться тією мовою, якою в даній місцевості здійснюється судочинство. Якщо особа, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути складені також в перекладі (переклад здійснюється в установленому законом порядку) російською чи іншою мовою.

У ст. 15 Закону України «Про нотаріат» (в редакції станом на час нотаріального посвідчення оспорюваного договору іпотеки) визначено, що мова нотаріального діловодства визначається статтею 20 Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР". Якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем.

Виходячи зі змісту п. 9 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мін'юсту України № 20/5 03 березня 2004 року та чинної на час укладення спірного договору іпотеки, мова нотаріального діловодства визначається у відповідності до статті 15 Закону України "Про нотаріат". Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає.

З огляду на позицію, викладену у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вище перелічені правові норми та рекомендації Верховного суду України в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків.

Всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України позивачем не було доведено, що при підписанні ним оспорюваного договору іпотеки з його боку мала місце помилка щодо природи цього правочину, а також обставин, які мають істотне значення.

Посилання позивача на те, що нотаріусом при вчиненні оспорюваного договору іпотеки було порушено вимоги п. 9 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мін'юсту України № 20/5 03 березня 2004 року, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки нотаріус вжила заходів відповідно до вимог ст. 20 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» та ст. 15 Закону України «Про нотаріат» для того, щоб текст оспорюваного правочину було перекладено на мову, яку позивач вказав як таку, якою він володіє, а саме - англійську мову. Доказів того, що позивач не володіє українською мовою, англійською володіє лише на побутовому рівні, суду не було надано.

Окрім цього, з огляду на рекомендації, викладені у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд не може визнати спірний договір недійсним у зв'язку з тим, що позивач начебто не володіє українською мовою та володіє англійською мовою лише на побутовому рівні, оскільки дані обставини підтверджують наявність власного недбальства позивача, який начебто не розуміючи змісту документу добровільно підписав його, до того ж, як було вже вказано, ці обставини взагалі не були доведені в ході судового розгляду.

Вказівка позивача на відсутність нотаріальних дозволів його та ОСОБА_3 на передачу кожного із них своєї частини нерухомого майна в іпотеку спростовуються тим, що спірний договір вони підписували разом, даний договір було нотаріально посвідчено, чіткої форми згоди співвласника на передачу іншим співвласником своєї частки в іпотеку законодавством не передбачено, а тому суд розцінює наявність підписів обох співвласників на нотаріально посвідченому договорі іпотеки, як законну згоду співвласників на передачу іншим співвласником своєї частки в іпотеку.

А отже, суд приходиться до висновку, що позов слід залишити без задоволення.

Зважаючи на вищевикладене, з огляду на рекомендації, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215, 216, 229, 236, 575, 577, 578 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 6 Закону України «Про іпотеку», ст. 20 Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», ст. 15 Закону України «Про нотаріат», п. 9 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мін'юсту України № 20/5 03 березня 2004 року, керуючись ст. 3, 4, 10, 11, 15, 59, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору іпотеки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом який його ухвалив за письмовою заявою відповідача протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя А.Я.Волчко