Рішення

від 23.04.2013 по справі 918/259/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" квітня 2013 р. Справа № 918/259/13-г

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Трускавецького В.П.

при секретарі судового засідання Шандалюк О.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» (далі ВАТ «РЗТА»), м. Рівне

до відповідачів: 1. Закритого акціонерного товариства «Рівненський ливарний завод» (далі ЗАТ «РЛЗ»), с. Городок Рівненського району Рівненської області

2. Приватного підприємства «СД» (далі ПП «СД»), м. Рівне

про відшкодування шкоди шляхом відшкодування збитків на суму 121 590 грн. 57 коп.

представники:

від позивача - Артемяк С.В., Мікосянчик І.Ю. - представники;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - Кітовський В.Л. - представник.

Учасникам судового процесу, які прибули в засідання суду права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено. Заяв про відвід не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу - не надходило.

Обставини справи.

Відкрите акціонерне товариство «Рівненський завод тракторних агрегатів» звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Рівненський ливарний завод» та Приватного підприємства «СД» про стягнення завданих збитків в розмірі 121 590, 57 грн.

Позовні вимоги мотивовані зокрема порушенням відповідачем 1 умов договору оренди будівлі градирні, внаслідок чого відповідачами завдано позивачу збитків.

Ухвалою господарського суду від 22 лютого 2013 року порушено справу та прийнято заяву до розгляду, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.03.2013р.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених в ухвалах суду від 26.03.2013р., 09.04.2013р., 16.04.2013р.

У судовому засіданні 23.04.2013р. оголошувалась перерва в межах одного дня до 23.04.2013р. до 16 год. 00 хв.

16 квітня 2013 року суду від позивача надійшла заява про зміну підстави позову (вхідний номер канцелярії суду 6339/13), у якій позивач просив у зв'язку з завданням йому неправомірними діями відповідачів відшкодувати шкоду шляхом стягнення збитків з відповідачів.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на норми ст.ст.16, 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та ст.ст.224, 225 Господарського кодексу України (далі ГК України).

З огляду на те, що вищезгадана заява подана про зміну підстав позову подана позивачем до початку розгляду справи по суті з дотриманням вимог ст.ст.22, 54, 57 ГПК України, та враховуючи п.3.11, п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2012р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд прийняв її до розгляду.

8 квітня 2013 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача 2 подано відзив на позов (вхідний номер канцелярії суду 5566/13) в якому він просить в суду відмовити ВАТ «РЗТА» у задоволенні позову до ПП «СД», а в частині позовних вимог до ЗАТ «Рівненський ливарний завод» провадження припинити з підстав, наведених у відзиві. Зокрема, відповідач 2 зазначив, що оскільки збитки виникли внаслідок неналежного виконання договірного зобов'язання, то ВАТ «РЗТА» помилково вказує в якості відповідача 2 ПП «СД», оскільки збитки, якщо такі є, мають відшкодування ЗАТ «РЛЗ», який є стороною договору оренди.

16 квітня 2013 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представником відповідача 1 подано відзив на позов (вхідний номер канцелярії суду 6366/13) в якому він просить в суду відмовити ВАТ «РЗТА» у задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві. Зокрема, відповідач 1 відзначив, що 13.03.2012р. між ПП «СД» та ЗАТ «РЛЗ» було укладено договір будівельного підряду. Яким було визначено обов'язок підрядника своїми силами провести демонтаж обладнання та металоконструкцій очисних споруд, а саме: теплотраси інв. № 130049, теплових мереж інв. № 130043 та споруди градирні інв. № 120084, що є власністю ЗАТ «РЛЗ».

У судове засідання, призначене на 23.04.2013р., відповідач 1 повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення рекомендованої кореспонденції (листів, якими надіслано копії ухвал господарського суду про прийняття позовної заяви до розгляду, порушення провадження у справі та призначення справи до розгляду у судовому засіданні, а також про відкладення розгляду справи за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судовому засіданні повідомлялись належним чином; в учасників судового процесу було достатньо часу, щоб здійснити усі дії (подати докази, клопотання тощо), які вони вважали за необхідне щодо предмету цього спору; явка учасників судового процесу у засідання господарського суду обов'язковою не визнавалась; заяв (клопотань) про відкладення розгляду справи суду не поступало; у матеріалах справи наявні відомості та документи, необхідні для розгляду спору, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 1.

У судовому засіданні 23.04.2013р. представники сторін, які прибули в судове засідання, підтримали свої доводи та заперечення і висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30 вересня 2011 року між ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» (Орендодавець) та ЗАТ «Рівненський ливарний завод» (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення будівлі Градирня ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» Інв. № 20085 за № О-РЗТА-РЛЗ-7 (а.с.а.с.8-9), та 22.02.2012р. додаткову угоду до цього договору № 1 від 22 лютого 2012 року (а.с.10) (далі - Договір), за умовами якого орендодавець зобов'язується передати у строкове платне користування майно, а саме: нежитлове приміщення будівлі Градирня (інв.№ 1100088) та нежитлове приміщення будівлі Градирня (інв.№ 120085), що розміщені за адресою: Рівненська область, с. Городок вул. Барона Штейнгеля, 4а, та є власністю ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів».

Майно передається в оренду з метою використання для господарських потреб Орендаря (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору передбачено, що Орендар зобов'язується використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов Договору.

Пунктом 5.3. Договору визначено, що Орендар зобов'язаний забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню, псуванню, тримати в порядку, передбаченому санітарним нормам та правилам пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що Орендодавець має право Контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду за Договором.

За невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. ( п. 9.1. Договору).

Орендоване майно, а саме: приміщення будівлі Градирня (інв. № 110088) передано по акту приймання-передачі від 22 лютого 2012 року будівлі градирня ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» до додаткової угоди № 1 від 22 лютого 2012 року до Договору № О-РЗТА-РЛЗ-7 від 30.09.2011р. (а.с.17), який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками сторін.

Як вбачається з акту приймання-передачі від 22 лютого 2012 року технічний стан майна, що передається в оренду - задовільний.

Вартість орендованого майна - градирня (інв. № 1100088) за даними бухгалтерського обліку становить 321 859,55 грн. - первісна балансова вартість, яка була і на момент передачі її в оренду; 121 590,57 грн. - залишкова балансова вартість за станом на 08.02.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи 13.03.2012р. між ПП «СД» та ЗАТ «РЛЗ» було укладено договір будівельного підряду, яким було визначено обов'язок Підрядника своїми силами провести демонтаж обладнання та металоконструкцій очисних споруд а саме: теплотраси інв. № 130049, теплових мереж інв. № 130043 та споруди градирні інв. № 120084, що підтверджується Специфікацією № 1 виконання робіт за договором.

Даний договір виконувався відповідачами, що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № 7 від 02.04.2012р., № 8 від 17.04.2012р., № 9 від 08.05.2012р. Виконані роботи відповідачем 2 частково оплачені відповідачем 1, що підтверджується банківськими виписками по рахунку.

Відповідно до п. 8.1 Договору, ВАТ «Рівненський завод тракторних агрегатів» на підставі наказу № 2 від 22.01.2013 року (а.с.11) було перевірено наявність, стан, та ефективність використання майна.

В результаті проведеного огляду було встановлено (Акт обстеження технічного стану п'ятисекційна градирня, інв. № 110088 від 08.022013р., а.с.12), що п'ятисекційна градирня (інв. № 110088) не експлуатується, термін використання градирні вичерпано, знаходиться в непридатному до подальшого використання технічному стані. Всі металоконструкції демонтовано, а саме: вентиляційні шахти та осеві вентилятори, системи трубопроводів подачі теплової та відводу холодної води, водорозподілювачі, зрошувачі, жалюзі, каплеуловлювачі у всіх п'яти секціях.

На підставі наведеного позивач вважає, що відповідачем 1 (орендарем) було порушено умови Договору, орендоване майно не використовувалось за призначенням, а ПП «СД» безпідставно було частково демонтовано майно, яке належить на праві власності ВАТ «РЗТА», що призвело до непридатності об'єкта для подальшої експлуатації за призначенням, чим позивачу задано шкоди, яку він визначає на суму 121 590,57 грн. - суму залишкової балансової вартості п'ятисекційної градирні інв. № 110088, так як її вже неможливо використовувати за призначенням, тобто, просить відшкодувати йому вартість пошкодженого майна.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

30 грудня 2011 року ухвалою господарського суду Рівненської області у справі № 5019/2862/11 порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ «РЛЗ». Ухвалою господарського суду Рівненської області у справі № 5019/2862/11 від 03.12.2012р. затверджено реєстр вимог кредиторів боржника ЗАТ «РЛЗ». Постановою господарського суду Рівненської області у справі № 5019/2862/11 від 17.01.2013р. зокрема визнано банкрутом ЗАТ «РЛЗ» та відкрито ліквідаційну процедуру ЗАТ «РЛЗ».

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги позивача до відповідача 1 виникли вже після порушення провадження у справі про його (відповідача 1) банкрутство.

Згідно частини 3 статті 25 Закону відомості про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури підлягають опублікуванню ліквідатором в офіційному друкованому органі. З моменту публікації відомостей про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні кредитори, вимоги яких виникли після порушення провадження у справі про банкрутство (у процедурах розпорядження майном, санації та ліквідації), зобов'язані заявити їх ліквідатору та до господарського суду протягом строку ліквідаційної процедури. Розгляд таких вимог здійснюється за аналогією з порядком розгляду вимог конкурсних кредиторів. Вимоги щодо яких не заявлено заперечень та вимоги, визнані судом, включаються до реєстру вимог кредиторів у четверту чергу (п.11.5 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004р. №04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Враховуючи вищенаведене та положення норм п.7 ч.1 ст.12, ч.9 ст.16 ГПК України суд прийшов до висновку про те, що вимоги позивача до відповідача 1 повинні розглядатись господарським судом в позовному провадженні.

Пошкоджене майно - п'ятисекційна градирня інв. № 110088 належить позивачу на праві власності, що підтверджується зокрема Статутом ВАТ «РЗТА», наказом Мінмашпрому України № 714 від 16.05.1994р., наказом Мінмашпрому України № 716 від 16.05.1994р., Листом Міністерства промислової політики України № 10/3-3-280 від 25.10.2001р.

Вищенаведеним спростовується твердження відповідача 2 про те, що позивачем не подано доказів належності йому спірного майна на праві власності.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Такі ж положення містить і ч.1 ст.174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

У цьому випадку позивач вимагає від відповідачів відшкодувати йому завдані збитки у повному обсязі.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відповідальності за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також за шкоду, завдану майну фізичної або юридичної особи, визначено в ст. 1166 Цивільного кодексу України, згідно якої така майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В постанові Пленуму Верховного суду України № б від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) та в роз'ясненнях президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) зазначається, що шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдача шкоди.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Згідно зі ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

При рішення щодо вимог позивача про стягнення завданих збитків суд виходив з наступного. Відшкодування збитків відповідно до чинного законодавства України є універсальною формою майнової відповідальності, яка застосовується за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 218 ГК України. Відповідно до цієї норми закону підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Причому необхідним є повний склад цивільного правопорушення:

1) протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

2) шкідливий результат такої поведінки (збитки), наявність та розмір понесених збитків;

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

4) вина правопорушника.

У разі відсутності, хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Протиправною поведінкою, як елементом правопорушення, є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Протиправна поведінка відповідача 2 полягала у пошкодженні (демонтажу) відповідачем 2 обладнання та металоконструкцій майна, яке було передане відповідачу 1 в оренду. Дозволу на проведення таких робіт позивач відповідачам не надавав.

Шкідливим результатом протиправної поведінки відповідача 2 при вчиненні дій з демонтажу, є пошкодження майна та неможливість його використання у майбутньому у зв'язку з його пошкодженням.

Причинний зв'язок, як інший елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала та полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка відповідача 2 - демонтаж обладнання та металоконструкцій, передувала в часі тому шкідливому результату для позивача, який настав у зв'язку із неможливістю подальшого використання цього майна (градирні) за призначенням у зв'язку з його пошкодженням.

При цьому, шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки відповідача 2, оскільки, як вбачається із матеріалів справи пошкодження майна відбулось внаслідок здійснення відповідачем 2 демонтажу обладнання та металоконструкцій п'ятисекційної градирні.

Суб'єктивною підставою деліктної відповідальності та останнім з елементів цивільного правопорушення є вина. Стаття 614 Цивільного кодексу України визначає, що вина може виявлятися у формі умислу та необережності, зміст яких цивільне законодавство не розкриває. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати. Необережність відрізняється від умислу тим, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов'язку її передбачити.

Відповідачем 2 не подано суду належних та допустимих доказів, що спростовували б їх вину у заподіянні збитків. Натомість, вина відповідача 2 доводиться порушенням ним установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності (ст.224 ГК України), тобто, вчинення дій - демонтаж обладнання та металоконструкцій п'ятисекційної градирні (інв. № 1100088), яка належить на праві власності ВАТ «РЗТА», без жодних правових підстав.

З огляду на вищенаведене, господарський суд прийшов до висновку про доведення позивачем наявності за обставин, що мали місце, усіх елементів, котрі утворюють склад цивільного правопорушення та тягнуть за собою настання для відповідача 2 відповідальності у вигляді відшкодування шкоди шляхом відшкодування позивачеві збитків, завданих порушенням установлених вимоги щодо здійснення господарської діяльності.

Крім того, враховуючи вищенаведене, а також те, що між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договір будівельного підряду щодо демонтажу обладнання та металоконструкцій очисних споруд, а саме: теплотраси інв. № 130049, теплових мереж інв. № 130043 та споруди градирні інв. № 120084, що є власністю ЗАТ «РЛЗ», вбачається, що вини відповідача 1 у порушенні відповідачем установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, а саме: завдання шкоди позивачу шляхом пошкодження його майна немає, так як відповідач 1 не уповноважував (не укладав договорів) відповідача 2 на здійснення демонтажу обладнання та металоконструкцій п'ятисекційної градирні інв. № 110088, що є власністю позивача.

Також, позивачем не подано суду належних та допустимих доказів того, що відповідач 1 вчиняв дії, які призвели до пошкодження майна позивача - завдання шкоди.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення збитків, підтверджуються матеріалами справи, є підставними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст.4 3 , 32-34, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути Приватного підприємства «СД» (33027, місто Рівне, вулиця Київська, будинок 92-А, ідентифікаційний код 32617849) на користь Відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод тракторних агрегатів» (33021, м. місто Рівне-21, ідентифікаційний код 00235884) 121590 (сто двадцять одна тисяча п'ятсот дев'яносто) грн. 57 коп. - збитків та 1215, 91 (одна тисяча двісті п'ятнадцять) грн. 90 коп. судового збору.

3. В частині позовних вимог про стягнення з Закритого акціонерного товариства «Рівненський ливарний завод» 121590,57 грн. збитків у позові відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене 26 квітня 2013 року.

Суддя Трускавецький В.П.