Рішення

від 25.04.2013 по справі 918/195/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" квітня 2013 р. Справа № 918/195/13-г

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Трускавецького В.П.

при секретарі судового засідання Шандалюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Млинівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, - Аграрного фонду, м. Київ

до відповідача Фермерського господарства «Лан», Рівненська область, Демидівський район

про стягнення 65 235 грн. 62 коп.

представники:

прокурор: - Місько Н.В. - прокурор;

від позивача: - Богуцький В.С. - представник;

від відповідача: - Ткачук Б.Я. - представник.

Представникам учасників процесу права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28, 29 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено. Заяв про відвід не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу - не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Млинівський міжрайонний прокурор (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Аграрного фонду (далі - фонд) до Фермерського господарства «Лан» (далі - ФГ «Лан») про стягнення коштів на суму 62 235 грн. 62 коп., з яких: 36 000 грн. 00 коп. - 20 процентів штрафу, 12 600 грн. 00 коп. - 0,1 процент пені, 12 600 грн. 00 коп. - штрафу в розмірі 7 процентів, 1 035 грн. 62 коп. - 3 проценти річних.

Позовні вимоги мотивовані тим зокрема, що відповідач не виконав належним чином умови форвардного біржового контракту № 235 Ф та не передав у власність позивача пшеницю м'яку 3 класу, у кількості 100, 000 тонн в термін до 01.11.2012 року (оскільки загальна кількість поставленої пшениці за умовами п. 1.2. контракту становить 200, 000 тонн) на базисі EXW ТОВ "Рівно-зерно-продукт", і тим самим станом на 11.01.2013 р. прострочив на 70 днів виконання своїх зобов'язань, в результаті чого позивачем нараховано відповідачу вищевказані суми до стягнення.

Ухвалою господарського суду від 13 лютого 2013 року порушено провадження у справі, позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.02.2013р.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених в ухвалах суду від 26.02.2013р. та від 06.03.2013р.

8 квітня 2013 року господарському суду надійшла спільна заява від позивача та відповідача про затвердження мирової угоди. Як додаток до заяви додано мирову угоду по справі № 918/195/13-г від 04.04.2013р. підписану повноважними представниками сторін та скріплену відтисками печаток позивача та відповідача.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З метою перевірки на відповідність мирової угоди статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" та вимогам ст. 78 ГПК України, 09.04.2013р. у судовому засіданні за згодою представників позивача, відповідача та прокурора було оголошено перерву по справі до 25.04.2013р.

У судовому засіданні 25.04.2013р. прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача визнав позов в частині стягнення 20 процентів та 0,1 процента пені, заперечив проти позову в частині стягнення 7 процентів штрафу та 3 процентів річних з підстав їх невідповідності вимогам норм ст. 231 господарського кодексу України (надалі - ГК України) та статті 625 цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) відповідно.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, суд встановив.

10 квітня 2012р. між Аграрним фондом (покупець) та ФГ «Лан» (продавець) було укладено форвардний біржовий контракт № 245 Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна (контракт) згідно умов якого продавець передає покупцю у власність товар: пшениця м`яка 3 класу, що відповідає ДСТУ 3768-2010 (товар), а покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його.

Згідно пункту 1.2. контракту кількість поставки (тонн) 200, 000 (двісті тонн).

Пунктом 1.3. визначено, що місяць поставки: в термін до 01 листопада 2012 року.

Базис поставки: EXW ТОВ «Рівно-зерно-продукт» (п. 1.4. контракту).

Відповідно до п.п. 1.5., 1.6. ціна за одиницю товару (тонну) на базисі поставки: 1 800 (одна тисяча вісімсот) грн. 00 коп., а вартість товару всього 360 000 (триста шістдесят тисяч) у тому числі ПДВ 60 000 грн. 00 коп.

Розділом 2 визначений термін поставки товару, в якому йдеться про наступне, брокер-продавець поставляє брокеру-покупцю товар на базисі поставки: ТОВ «Рівно-зерно-продукт» Рівненська обл., в термін до 01 листопада 2012 року. Поставка вважається здійсненою в момент підписання акта приймання-передачі товару на базисі поставки відповідно до умов контракту.

Згідно пункту 5.1. контракту покупець упродовж трьох робочих днів з моменту укладання контракту на торгах Аграрної біржі зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50 процентів від суми контракту.

Пунктом 5.3. визначено, що остаточний розрахунок здійснюється впродовж трьох робочих днів після поставки товару відповідно до цього контракту.

Вищенаведений контракт скріплений відтисками печаток сторін та підписаний уповноваженими представниками (а.с. 11-14).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Договором є погоджена дія двох або більше сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1, 2, 4 ст.202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 ст.627 ЦК України).

Частиною 7 ст.179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що Аграрний фонд перерахував кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок ФГ «Лан» в розмірі 50 процентів від суми контракту, а саме 180 000, 00 грн., тобто виконав взяті на себе зобов'язання згідно п. 5.1. контракту в повному обсязі.

Зазначене вище підтверджується платіжним дорученням № 325 від 24.04.2012р. яким Аграрний фонд перевів на рахунок ФГ «Лан» кошти в сумі 180 000, 00 грн. (а.с. 16).

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується відповідачем, останній взяті на себе зобов`язання виконав частково, поставивши Аграрному фонду 100, 000 тонн пшениці м`якої 3 класу, хоча згідно контракту, а саме п. 1.2. кількість поставки мала становити 200, 000 тонн, в термін до 01.11.2012р. (п. 1.3. контракту), тобто ФГ «Лан» виконав свої зобов'язання за контрактом частково, чим порушив його умови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2007 року № 736 "Про запровадження державних форвардних закупівель зерна" визначено механізм проведення Аграрним фондом державних форвардних закупівель зерна з метою формування державного інтервенційного фонду.

Так, форвардні закупівлі передбачають придбання зерна у сільськогосподарських товаровиробників на умовах авансового платежу в розмірі 50 процентів вартості зерна, розрахованої на підставі мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення форвардного біржового контракту.

Аграрний фонд проводить форвардні закупівлі за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, шляхом укладення на Аграрній біржі між Аграрним фондом та товаровиробником контракту, форма якого затверджується Мінагрополітики.

Строк поставки зерна та остаточного розрахунку визначається умовами контракту.

Форвардні закупівлі здійснюються відповідно до ЦК України та Законів України "Про державну підтримку сільського господарства України" і "Про зерно та ринок зерна в Україні".

За юридичною природою що названий форвардний контракт належить до договорів, які опосередковують перехід права власності на зерно від товаровиробника до Аграрного фонду, - договір поставки. Викладене підтверджується поняттям форвардної біржової угоди, яка згідно п. 6.2. Типових правил біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, затверджених наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства економіки України і Міністерства фінансів України від 03 квітня 1996 р. визначається як угода, пов'язана з відстроченою (від 30 до 360 днів) взаємною передачею прав та обов'язків щодо реальної сільськогосподарської продукції, зазначене вище відповідає поняттю договору поставки, яке закріплене у ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, згідно якого за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У силу вимог ч. 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч. 1 ст.665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань згідно контракту в частині поставки товару, за відповідачем утворилася заборгованість у вигляді недопоставленого товару, що еквівалентно, згідно форвардного контракту № 245 Ф, сумі в 180 000, 00 грн.

Відповідно до п.7.1. контракту у разі (неналежного виконання) або затримки виконання будь-якої з вимог контракту сторони несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п.7.2. контракту за невиконання продавцем умов контракту щодо обсягів поставки ним сплачується штраф у розмірі 20 процентів вартості недопоставленого товару.

Пунктом 7.5. форвардного біржового контракту встановлено наступне, у разі виконання покупцем пункту 5.1. контракту та невиконанням продавцем пункту 2.1. цього контракту з продавця стягується пеня у розмірі 0,1 процента вартості недопоставленого товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків указаної вартості.

На підставі зазначеного вище, покупець нарахував продавцю пеню в розмірі 12 600, 00 грн., штраф за прострочення виконання зобов`язання більш як на 30 днів 7 процентів в розмірі 12 000, 00 грн. та штраф у розмірі 20 процентів за недопоставлений товар в сумі 36 600, 00 грн., що разом дорівнює сумі 61 200, 00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч.1, 2 ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч.1. ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6. ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частинами 2-4 ст.231 ГК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції, передбачені ч.2 ст.231 ГК, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі № 3-4гс10, Лист Верховного Суду України від 01.04.2012 року "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр.").

Отже, виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст.231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Суд, з'ясувавши підстави, що дають можливість застосування до відповідача неустойки у вигляді штрафу та пені, встановив, що позивач проводить форвардні закупівлі за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік, виплата коштів продавцю проводилася казначейством (п.п. 2, 7 Постанова КМ України від 16.05.2007 року № 736); мало місце прострочення виконання негрошового зобов'язання - поставка товару.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 7 процентів та 20 процентів.

За ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, чинне законодавство застосування неустойки у вигляді штрафу пов'язує виключно із фактом порушення зобов'язання та порядком його нарахування (певний відсоток від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання).

Виходячи зі змісту п.7.2. та п.7.5. контракту, штрафи у розмірі 7 процентів та 20 процентів встановлені за недопоставку товару у встановлений строк, тобто за один і той самий вид договірного порушення. Вказані штрафи обчислюються у відсотковому відношенні від суми недопоставленого товару.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами контракту передбачене подвійне стягнення штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання продавцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (вказаної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-132гс11 від 12.12.2011 року).

Беручи до уваги те, що ч.2 ст.231 ГК України, ч.2 ст.551 ЦК України надають можливість сторонам визначати інший розмір штрафу, ніж нею визначений, зокрема інший, ніж 7 процентів, відтак суд вважає, що до стягнення підлягає штраф в розмірі 20 процентів.

Зважаючи на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 7 процентів штрафу в розмірі 12 600, 00 грн.

Враховуючи наведене вище, та відповідно до статтей 526, 530 ЦК України в яких вказано, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк, так як відповідачем дані строки порушені, в зв'язку з чим він повинен нести відповідальність, передбачену умовами договору (п. п.7.2, 7.5. ), у вигляді сплати пені у розмірі 12 600, 00 грн. та штрафу в розмірі 36 000, 00 грн., що в сукупності дорівнює 48 600, 00 грн.

Оскільки розмір вказаних штрафних санкцій в частині 20 процентів штрафу та 0,1 процента пені, нарахованих позивачем, відповідає приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з відповідача 48 600, 00 грн. штрафних санкцій підлягає задоволенню.

Також позивачем було нараховано відповідачу 3 проценти річних за прострочення виконання зобов`язання.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеної норми вбачається, що нарахування 3 процентів річних передбачене за невиконання грошового зобов'язання.

Проаналізувавши норми ст. ст.524, 533 - 535, 625 ЦК України, можна дійти висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч.3 ст.510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Відтак, правовідношення, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням (Постанова Верховного Суду України від 06.06.2012 року № 6-49цс12).

У той же час, мало місце прострочення виконання негрошового зобов'язання, а стягнення грошових коштів, що є предметом даного спору, - наслідок допущеного відповідачем порушення, право на яке позивач отримав шляхом подання позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нараховано 3 проценти річних на суму недопоставленого товару в розмірі 1 035, 62 грн. за період з 01.11.2012 року по 11.01.2013 року.

Тобто нарахування 3 процентів річних позивач провів на негрошові зобов'язання, що суперечить вимогам ст. 625 ЦК України.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення 3 процентів річних.

З огляду на те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 7 процентів штрафу та 3 проценти річних, які включені сторонами до умов мирової угоди, не відповідають вимогам законодавства та не підлягають задоволенню, суд відмовляє у затвердженні мирової угоди.

Згідно зі ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

В силу вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм ст. ст. 32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем подано суду достатньо доказів, які достовірно підтверджують факт невиконання відповідачем умов форвардного біржового контракту № 235 Ф на закупівлю Аграрним фондом зерна і, відповідно, підтверджують факт недопоставки товару в розмірі 100, 000 тонн пшениці м`якої 3 класу, що дорівнює сумі в 180 000, 00 грн., зазначені дії або бездіяльність відповідача призвела до порушення умов вищенаведеного контракту та чинного законодавства, відповідно до яких передбачена відповідальність яка і застосовується судом до відповідача, а відтак позов підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір на підставі ч.1 ст.49 ГПК України покладається на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 4 3 , 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Лан» (35221, Рівненська обл., Демидівський р-н., с. Ільпобоки, вул. Центральна, 23, ЄДРПОУ 34134207) на користь Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1, ЄДРПОУ 33642855) 36 000 (тридцять шість тисяч) грн. 00 коп. - 20 процентів штрафу та 12 600 (дванадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп. - пені.

3. Стягнути з Фермерського господарства «Лан» (35221, Рівненська обл., Демидівський р-н., с. Ільпобоки, вул. Центральна, 23, ЄДРПОУ 34134207) у доход Державного бюджету 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене 26 квітня 2013 року.

Суддя Трускавецький В. П.