Ухвала

від 19.12.2006 по справі 7/426ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

7/426ад

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

 У Х В А Л А

Іменем України  

19.12.2006 року                                                Справа № 7/426ад

Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:                                        Семендяєвої І.В.

суддів                                                  Бойченка К.І.

                                                    Медуниці О.Є.

секретар судового засідання:                    Наумов Б.Є.

за участю представників:

від  позивача:                                        повноважний представник не прибув,

від відповідача:                                       Єрьоменко Є.С., представник за

довіреністю, довіреність від 12.10.06 № 7,

розглянув у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу                                 Луганського обласного відділення

                                                            Фонду соціального захисту інвалідів,

                                                            м. Луганськ

на постанову                                                   

господарського суду                              Луганської області

від                                                              30.10.06

у справі                                                      № 7/426ад

за позовом                                           Луганського обласного відділення

                                                            Фонду соціального захисту інвалідів,

                                                            м. Луганськ

до відповідача                                        Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                            „Добробут”, м. Луганськ

про                                                             стягнення 2716 грн. 22 коп.

ВСТАНОВИВ:

          Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів,                       м. Луганськ (далі за текстом –Фонд інвалідів, позивач) звернулося до господарського суду Луганської області з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Добробут”, м. Луганськ про стягнення несплачених адміністративно - господарських санкцій у розмірі 2716 грн. 22 коп. за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2004 рік.

          Постановою господарського суду Луганської області від 30.10.06 у справі      № 7/426ад у задоволенні позову відмовлено. Матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів; відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, але позивачем по даній справі порушенні строки, встановлені ст. 250 Господарського кодексу України, які застосовуються до штрафних санкцій,  які передбачені ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.  

          Не погоджуючись з постановою суду, позивач звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 22.11.06                 № 03-01/6067, у якій просить постанову господарського суду Луганської області скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

          В обґрунтування своїх апеляційних вимог заявник вказує, що застосування судом строків, визначених у ст. 250 Господарського кодексу України, є неправомірним; що платежі до відділення Фонду за невиконання 4% нормативу вважаються адміністративно –господарською санкцією лише з першого січня 2006 року.

          Згідно зі ст. 189 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 27.11.06 у справі                        № 7/426ад відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача.

          Розпорядженням першого заступника голови Луганського апеляційного господарського суду відповідно до ст. 28 Закону України “Про судоустрій України” для розгляду апеляційної скарги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 30.10.06 по справі № 7/426ад призначено судову колегію у складі: головуючий суддя –Семендяєва І.В., суддя –Бойченко К.І., суддя – Медуниця О.Є.

          Луганський апеляційний господарський суд ухвалою від 07.12.06 закінчив підготовку  справи № 7/426ад, призначив апеляційний розгляд у судовому засіданні на 19.12.06 та направив сторонам у порядку ст. ст. 33 - 35 Кодексу адміністративного судочинства України повістки-виклики про розгляд справи.

Позивач у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявністю у матеріалах справи поштового повідомлення про отримання його повноважним представником відповідної повістки, тому відповідно до п. 4      ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність повідомленої сторони не перешкоджає судовому розгляду справи.    

          Відповідач подав суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи від 06.12.06 № 33, яке судовою колегією не розглядається, оскільки його повноважний представник (Єрьоменко Є.С.) прибув у судове засідання суду апеляційної інстанції та надав заперечення на апеляційну скаргу від 19.12.06, яким вважає, що постанова господарського суду Луганської області є законною та обґрунтованою, а доводи скарги –безпідставними.    

          Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

          Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до ст. 19 Закону України „Про внесення  змін до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.01 № 2606 - III  (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання,  встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік - у кількості одного робочого місця.

          Згідно з п. 14 Положення про  робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

          Пункт 2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою  Кабінету Міністрів України від  28.12.01 № 1767, передбачає, що підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду  та погоджується з Держкомстатом.

          Згідно з п. 3.3.3. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за номером 287/823 (далі за текстом - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку  року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

          Як вбачається з копії звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми № 10-ПІ (поштова-річна) за 2004 рік        (а. с. 11) та з розрахунку суми позову позивача (а. с. 12), середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 37 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –100,5 тис. грн., на підприємстві відповідача замість 1 інваліда (за розрахунком суми позову позивача) фактично не працювало жодного інваліда у спірний період, що є порушенням ст. 19 вищевказаного Закону.

          Стаття 20 Закону встановлює, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом,  передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньоїрічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

          З урахуванням викладеного, позивач нарахував штрафні санкцій за порушення відповідачем нормативу робочих місць у 2004 році, розмір штрафу склав за розрахунком позивача 2716 грн. 22 коп.

          Пункт 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів від  28.12.01 № 1767, передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

         У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходи щодо їх стягнення у судовому порядку (п. 11 вказаного Порядку).

       Зазначені штрафні санкції відповідачем взагалі не сплачені, будь –які докази їх сплати у матеріалах справи відсутні.  

     Щодо здійснення відповідачем необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, судова колегія Луганського апеляційного господарського суду на підставі наявних матеріалів встановила, що відповідачем не виконувались вимоги діючого законодавства стосовно даного питання.

      Так, Положенням про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів передбачено, що підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

       З наявних у матеріалах справи листів Луганського міського центру зайнятості від 14.06.06 № 1/07-2708 та Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної у м. Луганську ради від 23.08.06 № 09/1779 вбачається, що у 2004 році підприємство не надавало звіти за формою № 3-ПН з інформацією про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів (а. с. 6, 8). У матеріалах справи є також довідки позивача від 30.08.06 №№ 03-01/3970, 03-01/3969, з яких вбачається, що відповідач у спірний період не інформував позивача про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів та про проведення атестації цих місць. Відповідачем не доведено суду, що ним розроблялись заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів та вносились до колективного договору.

     З викладеного вбачається, що вищезгадані органи не направляли на підприємство відповідача інвалідів для їх працевлаштування з тих причин, що відповідач взагалі не надавав їм інформації стосовно створення (пристосування) відповідних робочих місць.  

      Крім того, відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові заходи безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

      Згідно з пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів “робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. У пункті 14 цього Положення визначено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. А в пункті 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83, визначено, що “медико  - соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів Управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в м. Києві та м. Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда".

      У частині першій статті 17 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

         Відповідно до ст. 4 Закону України „Про охорону праці” державна політика в галузі охорони праці базується на таких принципах як пріоритет життя і здоров'я працівників; повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

          Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно –правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.

          Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, який був зроблений на підставі аналізу ч. 1 ст. 18, ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та п. 1, п. 3, п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів стосовно того, що обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштовувати.

      З огляду на викладені приписи нормативних актів, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатись органи працевлаштування, визначені у частині першій статті 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.    

     Але відповідач не прийняв передбачених законодавством України про соціальний захист інвалідів заходів та не створив необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів.

          Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році є обґрунтованими.

          Висновок суду першої інстанції про те, що у позивача відсутнє право для стягнення штрафних санкцій у зв'язку з пропуском строку, встановленого ст. 250 Господарського кодексу України, відповідає нормам матеріального права з наступного.  

          Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним (п. 4 Порядку № 1767).

          У даному випадку зазначені санкції повинні бути сплачені не пізніше 15 квітня 2005 року, оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у даній справі є 2004 рік.

          Стаття 250 Господарського кодексу України, який набрав чинність з   01 січня 2004 року, передбачає, що адміністративно –господарські санкції можуть бути застосовані до  суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом  встановлених законодавчими актами правил здійснення  господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. На час виникнення спірних правовідносин сторін та на час пред'явлення позову до суду першої інстанції таких випадків законодавство не передбачало.

          Звіт відповідача форми № 10-ПІ за 2004 рік отриманий позивачем згідно його резолюції 12.04.05 (а. с. 11), а позивач з позовними вимогами звернувся до суду 31.08.06 (відповідно до відмітки канцелярії суду), тобто шість місяців з дня виявлення порушення сплинули 18.10.05. Датою виявлення порушення слід вважати 18.04.05, оскільки 16.04.05 та 17.04.05 були вихідними днями.

          Доводи заявника апеляційної скарги, зміст яких розглядався у судовому засіданні, відхиляються судовою колегією у зв'язку з їх безпідставністю.   

          На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неможливість задоволення позовних вимог, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову, яка оскаржується, - без змін.

          Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати Декретом Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

          Таким чином, судова колегія Луганського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд Луганської області правильно встановив обставини справи та прийняв постанову від 30.10.06 у справі № 7/426ад з додержанням норм матеріального та процесуального права.

          Згідно зі ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали та повідомлено представника відповідача про те, що повний текст ухвали суду апеляційної інстанції буде виготовлено протягом п'ятиденного строку з дня закінчення розгляду справи.

          Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 254, п. 21, п. 6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів

У Х В А Л И В :

          1.          Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ від 22.11.06 № 03-01/6067 на постанову господарського суду Луганської області від 30.10.06 у справі № 7/426ад залишити без задоволення.  

          2.          Постанову господарського суду Луганської області від 30.10.06 у справі № 7/426ад залишити без змін.

          Ухвалу Луганського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя                                                             І.В.  Семендяєва

Суддя                                                                                К.І. Бойченко  

Суддя                                                                                 О.Є. Медуниця