Постанова

від 24.04.2013 по справі 814/1715/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

24 квітня 2013 року Справа № 814/1715/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Агро", (вул. Чехова, 3, м. Нова Одеса, Новоодеський район, Миколаївська область, 56602)

доВознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, (вул. Леніна, 179, м. Нова Одеса, Новоодеський район, Миколаївська область,56600)

проскасування податкового повідомлення - рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз-Агро» (далі по тексту - ТОВ «Союз-Агро», підприємство, позивач) відповідно до уточнених позовних вимог звернулося до суду з позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач ДПІ, контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення за №0000172201 від 09.04.2013 року (далі по тексту - рішення), посилаючись на незаконність оспорюваного рішення, яке базується на невмотивованих висновках контролюючого органу про те, що ПДВ від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва, вирощеної на земельних ділянках, договори оренди на які не зареєстровані належним чином не підлягає включенню до спеціальної декларації з ПДВ.

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначивши про законність оспорюваного рішення, прийнятого ДПІ на основі обставин, встановлених актом перевірки від 28.12.2012 №2640/22-0121/32200618.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що позивач зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість №200105017 НБ №099574 (далі по тексту - свідоцтва №200105017)). Станом на 07.02.2012 року в користуванні позивача перебувало 824,326 га земель (категорія земель - сільськогосподарські землі). На вказаних землях ТОВ «Союз-Агро» відповідно до свідоцтва №200105017 здійснювалась діяльність: вирощування зернових та технічних культур (КВЕД 01.11); овочівництво, декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників (КВЕД 01.13). Питома вага сільськогосподарських товарів і послуг протягом дванадцяти послідовних звітних періодів (у тому числі і в періоді що перевірявся), складала у 2011 р. - 99,8%, що підтверджується актом перевірки.

В період з 13.12.2012 року по 19.12.2012 року ДПІ проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Союз-Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.10.2012 року (Акт від 28.12.2012 року №2640/22-0121/3220061).

За результатами перевірки контролюючим органом встановлено порушення підприємством: п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст.187, п. 209.1, п. 209.6 ст. 209 ПК України в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 106190,19 грн.; п. 209.2, п. 209.6 ст. 209 ПК України, що спричинило порушення вимог п. 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум ПДВ на спеціальних рахунках, відкритих у банках в результаті чого завищено суму ПДВ, що перераховується сільгосппідприємством з поточного рахунку на спеціальний рахунок в розмірі 115690,19грн..

Із акта перевірки слідує, що підставою для визначення Позивачу оспорюваних сум ПДВ стало неправомірне, на думку Відповідача, відображення Позивачем податкових зобов'язань з цього податку у спеціальних деклараціях. На обґрунтування своєї позиції Відповідач послався на те, що Позивачем у перевіряємий період порушено вимоги законодавства щодо реєстрації договорів оренди землі, а отже що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, що вирощена Позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, а відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках. З висновку податкового органу слідує, що 106,5909 га земельної площі не оформлені належним чином (договори оренди земельних ділянок не зареєстровані у встановленому законом порядку).

За наслідками перевірки та розгляду скарги Позивача до ДПС у Миколаївській області контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000172201 від 09.04.2013 року, яким підприємству визначено податкове зобов'язання за платежем з податку на подану вартість в сумі 132737,74грн. (106190,19грн. - за основним платежем, 26547,55грн. - штрафні санкції).

Приписами п. 209.1 ст.209 ПКУ визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування. Пункт 209.6 цієї статті зазначає, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п.209.2 ст.209 ПКУ згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.187.1. ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Визначення сільськогосподарських товарів наведено в п.209.7 ст.209 ПКУ. Так, сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Приписами п.302.1. ст.302 ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Згідно п. 209.11 ст. 209 ПК України, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то:

а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;

б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею;

в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Системний аналіз вищезазначених норм податкового законодавства вказує на те, що законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткування лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Відповідачем (арк. 21 акта перевірки) підтверджено, що ТОВ «Союз - Агро» дотримано вимоги ст. 209 ПК України і підприємство мало право застосовувати спеціальний режим оподаткування ПДВ за період з 01.01.12 по 30.10.12 року.

Невчасна реалізація приписів законодавства щодо державної реєстрації договорів оренди землі не може вважатися підставою для не віднесення виробленої (вирощеної) підприємством сільгосппродукції до продукції власного виробництва.

Вищенаведене вказує на невмотивованість висновків контролюючого органу щодо неправомірності віднесення сільгосппродукції, вирощеної та реалізованої позивачем, до продукції власного виробництва в контекстів вимог ст.209 ПКУ.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що контролюючим органом в даному випадку безпідставно застосовано положення цивільного законодавства до податкових правовідносин, оскільки статтею 1 ЦК України визначено, що цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин. Отже, сторони повинні керуватись поняттям оренди, яке визначено п.п.14.1.97. ст.14 ПКУ, - лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. З точки зору податкового законодавства під поняттям "оренди" розуміється "дія з надання основних фондів у користування за плату та на визначений строк, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства", що узгоджується з приписами ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», якою визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Податковим законодавством для цілей оподаткування не встановлено обов'язковість формального оформлення договорів оренди. Підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції. Фактичне користування суб'єктом господарювання земельними ділянками, вирощування на них сільгосппродукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією яка визначена Кодексом як "оренда" незалежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Отже, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції (реального користування земельними ділянками).

Позивачем були надані відповідні документи на підтвердження легітимності користування земельними ділянками. Отже, врожай вирощений з посівів на цих ділянках є власністю підприємства та, відповідно, продукцією власного виробництва. Натомість, ДПІ не надано фактичних даних, які б вказували б на самовільне захоплення позивачем будь-яких земельних ділянок або вилучення у нього земельних ділянок у якості застосування адміністративних санкцій за порушення земельного законодавства.

Недотримання правил реєстрації угод (при встановлені волевиявлення учасників угод на реєстрацію договорів) може бути підґрунтям цивільно-правової відповідальності для сторін по угоді, але не може бути в даному випадку підставою для застосування податкових санкцій, в тому числі в виді визначення податкових зобов'язань.

До того ж, відповідачем в основу розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених сільськогосподарських товарів покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до кількості земельних ділянок, договори по яких не пройшли державну реєстрацію. Однак, такий підхід не ґрунтується на приписах законодавства, оскільки ст.209 ПКУ визначають питому вагу сільгоспвиробництва як вартість поставлених сільськогосподарських товарів, що має становити не менше 75% загальної кількості поставлених товарів, а не як кількість орендованої землі, яка пройшла етап державної реєстрації по відношенню до загальної кількості орендованих земельних ділянок.

Пунктом 1.7. Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України №837 від 17.12.2010р. "Про затвердження Розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва", яким встановлено методику складання розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий рік, визначено, що при складанні розрахунку питомої ваги сільгосппродукції необхідно керуватися даними бухгалтерського обліку. В той же час, в акті перевірки не наведено фактів невірного складання розрахунку позивачем з посиланням на первинні документи бухгалтерського обліку, чи на інші документи, які б свідчили про постачання позивачем сільгосппродукції не власного виробництва, або іншої продукції чи послуг що привело до неправильного розрахунку частки - питомої ваги, хоча для здійснення донарахування податкових зобов'язань в зв'язку з порушенням питомої ваги, акт повинен містити докази, з посиланням на первинні документи про постачання підприємством несільськогосподарських товарів, або сільськогосподарських товарів не власного виробництва, питома вага яких перевищувала 25%. Таких доказів акт не містить, а відповідачем зазначених доказів суду не надано, натомість із акта перевірки слідує, що фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб перевіркою не встановлено, а сільськогосподарська продукція про яку йдеться у акті перевірки є продукцією власного виробництва позивача.

Отже, судження контролюючого органу щодо неправомірності (без реєстрації договорів) використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної продукції, що повинна враховуватись при визначення питомої ваги в загальному товаровиробництві, а донарахування контролюючим органом податку на додану вартість в даному випадку є безпідставним.

Слід також зазначити, що розрахунок завищення податкових зобов'язань в скорочених деклараціях з ПДВ на підставі структури площі збирання не ґрунтується на фактичних обставинах.

Під час розрахунку податкових зобов'язань податковим інспектором не взято до уваги, що земельна ділянка, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради загальною площею 28,84 га у 2012 році була оброблена під пар. Зазначене підтверджується відповідними довідками, виданими головою Михайлівської сільради.

Визначення податкового зобов'язання з ПДВ за лютий 2012 року в сумі 45319,95грн. також є неправомірним. Реалізація в лютому 2012 року залишків соняшника врожаю 2011 року не свідчить про те, що ця продукція зібрана з земельних ділянок на які відсутні договори оренди. Крім того, слід зазначити що відповідно довідки Михайлівської сільради від 18.02.2013 року ТОВ «Союз - Агро» не сіяло соняшник в 2011 році.

Протягом 2012 року ТОВ «Союз - Агро» використовувало земельні ділянки (проектні дороги та лісополоси) загальною площею 26,9809 га (суборендодавець Михайлівський ДНЗ, Троїцький ДНЗ). При цьому, актом перевірки (стор. 8 акта перевірки) підтверджується, що ТОВ «Союз-Агро» використовувало зазначені земельні ділянки без договору, оскільки останній знаходився в стані оформлення. Згідно інформації, наданої податковій Михайлівською та Троїцькою сільрадами, проектна документація і відповідно договір суборенди між дошкільними навчальними закладами та ТОВ «Союз -Агро» виготовляється коштом ТОВ «Союз - Агро». Зазначене також підтверджується листами Михайлівського ДНЗ, Троїцького ДНЗ.

Щодо використання у 2012 році земельних ділянок, загальною площею 45,22 га на підставі договорів оренди з особами, які померли протягом 2010 - 2011 років, суд зазначає наступне. Відповідно до умов договорів оренди землі, що були укладені з особами, які померли, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; придбання орендарем земельної ділянки у власність; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках

державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства).

Правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм, передбачено загальними положеннями про найм Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 770 ЦКУ у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання передбачено статтею 32 Закону України «Про оренду землі». Відповідно до частини четвертої зазначеної статті перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до умов договорів оренди, укладених ТОВ «Союз - Агро» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Таким чином, смерть фізичної особи-наймодавця не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов'язки за договором оренди.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що встановлена у законодавчих нормах вимога щодо виробництва сільськогосподарських товарів на власних або орендованих основних фондах передбачає фактичне використання платником таких фондів для виготовлення сільськогосподарської продукції та має на меті виключити з кола суб'єктів вказаного режиму оподаткування осіб, які не є безпосередніми виробниками сільгосппродукції. Однак наведене положення ПК України не дає підстави для висновку про запровадження законодавцем такої додаткової умови перебування на спеціальному режимі, як дотримання платником порядку оформлення права користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового. Отже, податковими органами не може бути прийнято рішення про скасування реєстрації платника фіксованого сільськогосподарського податку з тих підстав, що платником не дотримано вимог щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які використовуються для вирощування сільськогосподарської продукції рослинництва. Так само сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

Крім того, зазначена позиція викладена в інформаційному листі ВАС України від 28.12.12 №2614/12/13-12.

Таким чином, відповідач - суб'єкт владних повноважень при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, без врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158 - 163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (Новоодеське відділення) від 09.04.2013року № 0000172201.

Стягнути судові витрати в сумі 1327 гривень 38 копійок з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Агро" (код ЄДРПОУ 32200618).

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний