Рішення

від 23.04.2013 по справі 905/1707/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.04.2013р. Справа № 905/1707/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслайнс», м.Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Костянтинівський завод металургійного обладнання», м. Донецьк

Ціна позову 271328,74 грн.

Суддя Говорун О.В.

Представники:

від позивача - Добряк С.М., довіреність б/н від 15.03.2013;

від відповідача - Калашніков А.Б., довіреність № 159 від 25.03.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транслайнс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Костянтинівський завод металургійного обладнання» (далі - відповідач) про стягнення 271328,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 16.02.2007 був укладений договір №16/02/TL на транспортне - експедиційне обслуговування (далі - договір). Позивачем відповідачу були надані послуги за вказаним договором, але відповідач з позивачем не розрахувався в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 271328,74 грн., в т.ч. сума основного боргу в розмірі 255214,88грн., пеня в розмірі 9960,59 грн., 3% відсотків річних в розмірі 6153,27 грн.

Відповідач визнав позов частково, надав відзив, зазначивши, що позивачем не доведений факт надання послуг перевезення за актами здачі-прийняття послуг №196-197 від 30.06.2011, №№306-313 від 31.08.2011, №314 від 07.08.2012, оскільки позивач не надав товарно-транспортні накладні, підтверджуючи ці перевезення. Також відповідач заперечував і проти стягнення штрафних санкцій.

В судовому засіданні 10.04.2013 оголошувалась перерва до 23.04.2013.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

20.06.2011, 15.08.2011, 06.08.2012 та 28.09.2012 між позивачем та відповідачем були погоджені транспортні заявки, відповідно до яких позивач зобов'язався організувати перевезення за визначеними у заявках маршрутах, а відповідач зобов'язався сплатити надані позивачем послуги (а.с.20-23).

На виконання зазначених транспортних заявок позивачем були надані відповідачу послуги, що підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг), рахунками - фактури, міжнародними товарно-транспортними накладними (а.с.24-46, 71-81).

Згідно актам здачі - прийняття робіт (надання послуг), яки підписані обома сторонами, роботи (послуги) виконані в повному обсязі, якісно та відповідають вимогам замовника.

Відповідач отримані послуги оплатив частково.

Позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія №207/13В від 12.02.2013 з проханням сплатити суму боргу (а.с.49).

Відповідач відповідь на претензію не надав.

На час прийняття рішення у справі заборгованість у сумі 255214,88 грн. відповідачем не сплачена.

Транспортною заявкою від 20.06.2011 встановлений строк оплати протягом 14-ти робочих днів від дати вивантаження автомобіля у пункті призначення.

Згідно транспортної заявки від 06.08.2011 строк оплати становить 10 робочих днів від дати вивантаження автомобіля у пункті призначення.

Дата надання послуг зазначена в актах надання послуг.

Відповідно до транспортної заявки від 28.09.2012 строк оплати по факту вивантаження автомобіля у пункті призначення.

Факт вивантаження та його дата підтверджується відомостями зазначеними у графі 24 міжнародної товарно-транспортної накладної.

Згідно ч.1 ст. 929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доводи відповідача стосовно того, що позивачем не доведений факт надання послуг перевезення за актами здачі-прийняття послуг №196-197 від 30.06.2011, №№306-313 від 31.08.2011, №314 від 07.08.2012, оскільки позивачем не надано товарно-транспортних накладних, суд до уваги не приймає, у зв'язку з тим, що сторонами у погоджених заявках не зазначалось про наявність товарно-транспортних накладних для здійснення оплати за послуги. Крім того, сторонами були підписані акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), відповідно до яких роботи (послуги) виконані в повному обсязі, якісно та відповідають вимогам замовника. Сторони претензій та зауважень під час підписанні актів не мали.

В порушення вказаних вимог закону та договору, відповідач надані позивачем послуги в розмірі 255214,88 грн. не оплатив. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 №543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог, в частині стягнення з відповідача пені, оскільки у зазначених вище заявках сторони не погодили розмір пені за прострочення платежу.

Посилання позивача на п. 5.4. договору № 16/02/ТL на транспортно-експедиційне обслуговування від 16.02.2007, укладеного сторонами по справі, як на обґрунтування нарахування позивачем пені, судом не приймається, оскільки відповідно до п.2.1. договору позивач організовує перевезення вантажів на підставі письмових заявок, які подаються відповідачем по формі, встановленою в Додатку №1 до цього договору. Ухвалою господарського суду від 26.03.2013, позивача було зобов'язано надати додаток №1 до договору, однак вимоги суду виконані не були. В погоджених сторонами заявках та підписаних актах надання послуг відсутні посилання на договір.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку позивача 3% річних на суму простроченої заборгованості в розмірі 7392,60грн. за період з 19.07.2011 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 10197,20грн. за період з 20.07.2011 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 7787,76грн. за період з 09.09.2011 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 9221,88грн. за період з 10.09.2011 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 9563,76грн. за період з 13.09.2011 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 9756,16грн. за період з 13.09.2011 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 9452,76грн. за період з 14.09.2011 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 12815,32грн. за період з 15.09.2011 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 5610,68грн. за період з 16.09.2011 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 9267,76грн. за період з 17.09.2011 по 10.03.2013, суд дійшов висновку, що вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 364,57грн., 502,04грн., 350,77 грн., 414,61грн., 427,62грн., 421,88грн., 570,90грн., 249,48грн., 411,34грн. відповідно.

Здійснивши перевірку розрахунку позивача 3% річних на суму простроченої заборгованості в розмірі 10000грн. за період з 22.08.2012 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 19101грн. за період з 13.10.2012 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 19101грн. за період з 13.10.2012 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 19178грн. за період з 16.10.2012 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 19178грн. за період з 16.10.2012 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 19400грн. за період з 19.10.2012 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 19397грн. за період з 20.10.2012 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 19397грн. за період з 20.10.2012 по 10.03.2013, на суму простроченої заборгованості в розмірі 19397грн. за період з 20.10.2012 по 10.03.2013, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню повністю.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Костянтинівський завод металургійного обладнання» (83017, м. Донецьк, вул. Рилєєва, 39, код ЄДРПОУ 25599771) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транслайнс» (83086, м. Донецьк, вул. Постишева, 11/3, код ЄДРПОУ 33671362) 255214 грн. 88 коп. боргу, 6136 грн. 42 коп. 3% річних та 5227 грн. 03 коп. витрат з оплати судового збору.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 26 квітня 2013 року.

Суддя О.В. Говорун