Рішення

від 25.03.2013 по справі 914/831/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.13 Справа№ 914/831/13-г

за позовом ТзОВ "БКС Логістик",

до відповідача ТзОВ "Явора Вуд",

про стягнення заборгованості

ціна позову: 30651,21грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача - Кудрявцев М.А.- директор;

від відповідача - не з'явився

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БКС Логістик» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Явора Вуд» про стягнення заборгованості.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 01.03.2013р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 15год. 00хв. 13.03.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 13.03.2013р.

Представнику Позивача оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі скеровані Відповідачу (підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмова заява представника), зазначалось, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник Відповідача в жодне з судових засідань не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином інформований про дату, час та місце проведення судового засідання, явка визнавалась обов'язковою; вимог ухвал господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі щодо подання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Конверт из ухвалами гсоподарського суду Львівської області по даній справі, скеровані відповідачу за зазначеною у позовній заяві адресою: 79069, м.Львів, вул.Шевченка, 317, повертались із зазначенням у поштовій довідці причин повернення: «за закінченням терміну зберігання». Наведена адреса є адресою місцезнаходження (юридичною) Відповідача згідно витягу з ЄДРПОУ серії АБ №970287. Відтак, з врахуванням вимог ч.1 ст.64 ГПК України, суд приходить до висновку, що ухвали суду по даній справі вручені Відповідачу належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

10.02.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «БКС Логістик» (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Явора Вуд» (Відповідач) було укладено договір транспортного експедирування у вигляді угоди- замовлення № 1 (Договір).

За умовами вищевказаного Договору Позивач зобов'язувався виконати міждержавне перевезення вантажу Відповідача за маршрутом м. Львів (Україна) - м. Барселона (Іспанія). З цією метою Позивачем був зафрахтований автомобіль польського перевізника Galaauto Sp. z.o.o. з номерними знаками LU6741S/LU9342P.

Вартість перевезення була встановлена у розмірі 2 600 EURO (у гривнях по курсу НБУ на дату розвантаження). Оплату наданих послуг Відповідач зобов'язувався провести протягом 20-и днів після розвантаження.

Приписами ч.12. ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом, який відображає шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Одним з таких документів є міжнародна автомобільна накладна (CMR).

Відповідно до міжнародної автомобільної накладної CMR №000151 від 16.02.2012р., яка була виписана на доставку заготовок з деревини згідно вищевказаного Договору, вантаж доставлено до місця призначення, що підтверджується відміткою вантажоотримувача у графі 24CMR з датою отримання - 29.02.2012р.

За надані послуги транспортного експедирування Відповідач повинен був провести до 20.03.2012р.

12.03.2013р. Позивачем на адресу Відповідача рекомендованим повідомленням направлено Акт про надання послуг від 29.02.2012р. № 120210-04-UАЕS та Рахунок на оплату наданих послуг № 120210-04- UАЕS від 29.02.2012р.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Крім того, статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність», відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них; якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ч.1 ст.929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Частиною 2 ст.929 Цивільного кодексу України визначено, що положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Відповідно до ч.1 ст.930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Згідно ч.1 ст.932 Цивільного кодексу України, експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Згідно ч.2 ст.908 Цивільного кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно ч.1 ст.918 Цивільного кодексу України, завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.919 Цивільного кодексу України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до ч.2 ст.918 Цивільного кодексу України, завантаження (вивантаження) вантажу, що здійснюється відправником (одержувачем) вантажу, має провадитися у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Наведені нормативні вимоги також зазначені в главі 32 Господарського кодексу України.

Глава 32 Господарського кодексу України (Правове регулювання перевезення вантажів), регулює як договір перевезення, так і договір транспортного експедирування. З чого можна робити висновок, що як і договір перевезення вантажів, так і договір транспортного експедирування є договорами у сфері перевезення вантажів.

А відповідно до ч.1 ст.306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно ст.920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що станом на час вирішення спору в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності боргу Відповідача перед Позивачем в розмірі 27937,80грн., чи здійснення повної або часткової оплати такого, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 27937,80грн. основного боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає, що перевіривши правильність розрахунків, 3% річних підлягать до задоволення, в частині ж стягнення інфляційних нарахувань слід відмовити, оскільки при розрахунку таких Позивачем допущшено арифметичні помилки та не враховано дефляційні процеси.

При цьому суд враховує, що згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

25.03.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 01.04.2013 року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4-7, 33, 34, 43, 85-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Явора Вуд" (79069, Львівська обл., м.Львів, Шевченківський р.-н, вул.Шевченка, 317, ідентифікаційний код 34668099) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БКС Логістик" (04060, м.Київ, вул.Ольжича, 29, офіс 209, івдентифікаційний код 37080123) 27937,80грн. основного боргу, 766,95грн. 3% річних, 1617,27грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.