Постанова

від 26.04.2013 по справі 810/1670/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2013 року місто Київ № 810/1670/13-а

10.43

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: - Сухаревський В.М., відповідача: - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» доБориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Бориспільський автозавод», звернувся до суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 26.11.2012 року № 0037552210 прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню.

В призначений день та час до суду з'явився представник позивача. представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в наданих суду запереченнях 24.04.2013 року адміністративний позов не визнав, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Приватне акціонерне товариство «Бориспільський автозавод» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 31936646.

З матеріалів справи встановлено, що 06.11.2012 року Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 06.11.2012 року № 481/22-1/31936646 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Бориспільський автозавод» (код за ЄДРПОУ: 31936646) по взаємовідносинах з ТОВ «НВП Спецсервіс» (код за ЄДРПОУ: 36126994) за період з 01.07.2009 року по 31.07.2012 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ в сумі 5 930, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 06.11.2012 року № 481/22-1/31936646, Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 року № 0037552210 на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 5 930, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1, 00 гривень.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС від 26.11.2012 року № 0037552210, Рішенням ДПС у Київській області про результати розгляду скарги від 01.02.2013 року № 243/10/10-206/822 та Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 05.03.2013 року № 3425/6/10-2115 - залишено без змін.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «НВП Спецсервіс» (код за ЄДРПОУ: 36126994) судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Так, між позивачем (замовник) та ТОВ «НВП Спецсервіс» (виконавець) був укладений договір на виготовлення проектної документації від 03.09.2010 року. Згідно з предметом даного договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується розробити проектну документацію стадії «РП» системи засобів пожежної безпеки та погодити її в установленому порядку з органами пожежного нагляду для об'єкту: «технологічне переоснащення в корпусі № 2» за адресою: місто Чернігів, проспект Миру, 312.

Виконання вищевказаних послуг підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) - проектної роботи стадії «РП» системи засобів пожежної безпеки та робочим проектом, яким підтверджено факт встановлення автоматичної пожежної сигналізації та системи оповіщення людей про пожежу.

З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ «Чернігівавтодеталь» (орендодавець) та позивачем (орендар) був укладений договір № 7 від 23.06.2008 року, згідно умов якого, орендодавець зобов'язується передати орендарю, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування (оренду) приміщення, а саме: частину виробничого корпусу № 2, літ. 6-2 за інвентаризаційною справою, а також місце для розміщення компресора, що належить орендодавцю на праві приватної власності і знаходиться за адресою: місто Чернігів, проспект Миру, 312, корпус 2.

Виконання умов вищевказаного договору підтверджується актом прийому-передачі об'єкту, що орендується від червня місяця 2008 року.

Саме на вказаному орендованому об'єкті були проведені роботи ТОВ «НВП Спецсервіс».

Також господарські взаємовідносини позивача з його контрагентом ТОВ «НВП Спецсервіс» (код за ЄДРПОУ: 36126994) підтверджуються договором на виготовлення проектної документації від 03.09.2010 року, кошторисом, актом здачі-приймання робіт, платіжними дорученнями, податковими накладними тощо.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту у лютому 2011 року у сумі 5 930, 00 гривень та відображені у Додатку № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з ПДВ за лютий 2011 року.

Відповідач в Акті перевірки зазначив, що згідно наданого позивачем пояснення від 30.10.2012 року № 16 та оборотно-сальдових відомостей, вартість отриманих від ТОВ «НВП Спецсервіс» послуг не була віднесена позивачем до складу валових витрат у загальній сумі 29 650, 00 гривень.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «НВП Спецсервіс» проводились у безготівковій формі та проведені в повному обсязі.

Відповідачем під час перевірки було встановлено, що відповідно до Акта про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «НВП Спецсервіс» від 05.09.2012 року № 216/22-02/36126994 ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС, від ВПМ ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС службовою запискою від 03.08.2012 року № 330/7/09-02 надійшла постанова про призначення перевірки з питань складання акта нікчемності правочину від 03.08.2012 року, відповідно до якого встановлено скоєння фіктивних підприємництво, зокрема і ТОВ «НВП Спецсервіс», з метою прикриття незаконної діяльності, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «НВП Спецсервіс».

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «НВП Спецсервіс» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість. Надані суду рішення Господарського суду Київської області про порушення провадження у справі про банкрутство та про затвердження звіту ліквідатора датовані пізніше, ніж взаємовідносини позивача та ТОВ «НВП Спецсервіс».

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «НВП Спецсервіс», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагентів.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «НВП Спецсервіс» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме, договором на виготовлення проектної документації від 03.09.2010 року, кошторисом, актом здачі-приймання робіт, платіжними дорученнями, податковими накладними тощо.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, суд виходить з наступних положень нормативно-правових актів.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «НВП Спецсервіс».

Вирішуючи питання про реальність отримання послуг від ТОВ «НВП Спецсервіс» з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так, з наданого робочого проекту про встановлення автоматичної пожежної сигналізації та системи оповіщення людей про пожежу вбачається, що вказані роботи були виконані, що також підтверджується позитивним експертним висновком Управління наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС України в Чернігівській області від 27.09.2010 року.

Посилання представника відповідача у судовому засіданні на той факт, що договір та робочий проект підписані директором ТОВ «НВП Спецсервіс» ОСОБА_2, а податкові накладні підписані іншою особою - ОСОБА_3, не можуть вважатися єдиним та беззаперечним доказом відсутності факту виконання робіт.

Тим більше, на такі розбіжності не було вказано під час проведення перевірки, а з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.09.2010 року вбачається, що саме ОСОБА_3 був керівником ТОВ «НВП Спецсервіс».

У суду відсутні будь-які докази вважати, що ОСОБА_3 не був тією особою, яка відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» уповноважена на підписання первинних бухгалтерських документів, яка надають право на формування податкового кредиту.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «НВП Спецсервіс», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача є необґрунтованими.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки доводів не надав. Натомість позивач скористався своїм правом та надав суду всі належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 26.11.2012 року № 0037552210.

3. Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Бориспільський автозавод» понесені ним судові витрати в сумі 114 (сто чотирнадцять) гривень 70 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29 квітня 2013 р.