Ухвала

від 18.04.2013 по справі 2а-483/10/1070 (2а-5714/09/1070)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2013 року м. Київ К-41775/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010

у справі № 2а-483/10/1070 (2а-5714/09/1070)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макарівське хлібоприймальне підприємство»

до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Макарівське хлібоприймальне підприємство» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Макарівське хлібоприймальне підприємство») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Макарівському районі Київської області) про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2009 №0000042300/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2010, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем була проведена невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2005 по 19.03.2008, за результатами якої складено акт перевірки від 06.02.2009 №23/15/23-0/3164820.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог норм пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 785583,34 грн., в тому числі за грудень 2005 року в сумі 785583,34 грн.

На підставі висновку акта перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення від 12.02.2009 №0000042300/0, згідно з яким сума податкового зобов'язання складає 1178375,01 грн., з яких 785583,34 грн. - основний платіж та 392791,67 - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами встановлено, що ТОВ «Макарівське хлібоприймальне підприємство» уклало підрядні договори №11-03 від 03.11.2005 з ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії» та №08/02/1 від 02.08.2005 - з ТОВ «НВП «Граніт Плюс». Фактичне виконання підрядних робіт за вказаними договорами підтверджується актами виконаних робіт. На підтвердження фінансово-господарських зобов'язань ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії» було виписано позивачу податкову накладну №02/12-03 від 02.12.2005 на загальну суму 3218500,00 грн. в тому числі ПДВ - 536416,67 грн.; а ТОВ «НВП «Граніт Плюс» - податкову накладну №0000021 від 02.12.2005 на загальну суму 1495000,00 грн. в тому числі ПДВ - 249166,67 грн. Вказана сума ПДВ включена позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2005 року.

Суди дійшов правильного висновку, що дії позивача щодо включення до складу податкового кредиту за грудень 2005 року суми ПДВ у розмірі 785583,34 грн. на підставі податкових накладних у повній мірі відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» .

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 вказаного Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями .

Як зазначалось вище, позивачем було надано відповідачу на підтвердження податкового кредиту в сумі 785583,34 грн. відповідні накладні.

Відповідач вважає, що відносини позивача із ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії» та ТОВ «НВП «Граніт Плюс» спрямовані на отримання податкової вимоги та мають ознаки фіктивності, оскільки ці товариства визнані банкрутами (ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії»визнане банкрутом ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.07.2008, а ТОВ «НВП «Граніт Плюс» - постановою Господарського суду Київської області від 26.04.2007), а також відповідно до матеріалів перевірки Служби безпеки України в Київській області. Дані доводи суди вірно не взяли до уваги, виходячи з наступного.

Матеріали проведеної перевірки Служби безпеки України в Київській області не є загальновідомими обставинами.

Визнання у судовому порядку банкрутами ТОВ «Будівельна компанія «Нові обрії»та ТОВ «НВП «Граніт Плюс» теж не є доказом неправомірності відносин з ТОВ «Макарівське хлібоприймальне підприємство», оскільки судові рішення щодо банкрутства прийняті після припинення господарських відносин з позивачем.

Продаж майнового комплексу «Комбікормовий завод» та вищевказані податкові накладні у розумінні ч. 1 ст. 202 ЦК України є правочином.

Правочин є недійсним в силу вимог закону та не потребує визнання його таким в судовому порядку у відповідності до ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України , якщо в момент вчинення такого правочину не було дотримано вимог, встановлених ч. ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України .

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним у зв'язку із відсутністю необхідного обсягу цивільної дієздатності особи на вчинення правочину - лише в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується із судами, що відповідач не надав доказів того, що податкові накладні №02/12-03 від 02.12.2005 та №0000021 від 02.12.2005 є нечинними чи визнані недійсними в судовому порядку.

Доводи відповідача, що на підставі договору купівлі-продажу від 09.12.2005 ТОВ «Макарівське хлібоприймальне підприємство» продало майновий комплекс «Комбікормовий завод» ТОВ «НІКО ІНВЕСТ» по ціні вище за звичайну спростовуються наступним.

Питання визначення рівня звичайної ціни регулюються п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» . Згідно пп. 1.20.1 цього пункту звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. При цьому справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ідентичними є товари, що мають однакові характерні для них основні ознаки. А однорідними є товари, які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними.

Для визначення звичайної ціни платником податків використовується інформація про укладені на момент продажу товарів (робіт, послуг) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами). Зокрема, враховуються такі умови договорів, що впливають на ціну, як кількість (об'єм) товарів (обсяг товарній партії); строки виконання зобов'язань; умови платежів, звичайних для такої операції; інші об'єктивні умови, які можуть вплинути на ціну. При визначенні звичайної ціни також ураховуються знижки або надбавки.

Отже, відповідачем не надано доказів того, що ТОВ «Макарівське хлібоприймальне підприємство» продало майновий комплекс «Комбікормовий завод» ТОВ «НІКО ІНВЕСТ» по ціні вище за звичайну, тому колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)А.О. Рибченко (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно Помічник суддіО.Я. Меньшикова