Постанова

від 15.04.2013 по справі 827/339/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 квітня 2013 року місто Севастополь 16 год. 51 хв. Справа №827/339/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді - Водяхіна С.А.,

секретар - Авчиян К.Е.,

за участю сторін:

представника позивача - Приватного підприємства «Агрофірма Еффєктор» - Кулагіна Олександра Андрійовича, довіреність від 25 лютого 2013 року б/н;

представника відповідача - Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби - Рогів Надії Михайлівни, довіреність від 02 квітня 2013 року № 18/9/10-025, посвідчення від 21 грудня 2011 року № 107209;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Агрофірма Еффєктор» до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Приватне підприємство «Агрофірма Еффєктор» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 січня 2013 року № 0000510222 про донарахування податку на прибуток у розмірі 30 262 грн. 05 коп. та № 0000520222 про донарахування податку на додану вартість у розмірі 26 314 грн. 85 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 грн. 00 коп.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 01 лютого 2013 року відкрито провадження у адміністративній справі № 827/339/13-а, справу призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, укладена між сторонами угода є дійсною якщо її недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочину повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Отже, оскільки укладена між позивачем та контрагентом угода з придбання пестицидів не віднесена до категорії нікчемних правочинів, рішення суду про визнання угоди недійсною відсутнє, придбання товару підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які були надані відповідачу для перевірки, тому висновки податкового органу про нікчемність правочину не підтверджуються матеріалами справи, у зв'язку з чим збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість також не засновано на нормах законодавства.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодився у повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що позивачем сума валових витрат та податкового кредиту не підтверджена належним чином оформленими первинними документами у розумінні податкового законодавства, оскільки матеріалами перевірки не підтверджено фактичне здійснення господарської операції саме з цим контрагентом, що зазначений у видаткових та податкових накладних, - Приватним підприємством «Комманд». У зв'язку зі зазначеним вважає, що операція з придбання пестицидів не могла бути фактично виконана, що свідчить про укладення договорів постачання та складання первинних документів про їх виконання без мети реального настання передбачених наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим такі дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, тобто спричинили завищення валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість. У задоволенні позову просив відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Агрофірма Еффєктор» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством «Комманд» за червень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 28 грудня 2012 року № 1773/22-212/33163813/67, у якому зафіксовані, зокрема, порушення позивачем частини п'ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України у частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених Приватним підприємством «Агрофірма Еффєктор» при придбанні товарів; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 30 262 грн. 05 коп., у тому числі за 2 квартал 2011 року на суму 30 262 грн. 05 коп.; пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 98 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 26 314 грн. 85 коп., у тому числі за червень 2011 року - 26 314 грн. 85 коп.

Висновки про порушення позивачем вимог цивільного та податкового законодавства зроблені посадовими особами відповідача з урахуванням отриманого акту від 06 квітня 2012 року № 32/22/37081766 про неможливість проведення зустрічної перевірки Приватного підприємства «Комманд» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року, складеного працівниками Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва.

У вказаному акті зазначено про неможливість проведення перевірки Приватного підприємства «Комманд» у зв'язку з відсутністю зазначеного суб'єкту господарювання за податковою адресою.

Відповідно до висновків даного акту проведеною звіркою встановлено порушення підприємством частини першої статті 203, статей 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України у частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання до реальних вигодонабувачів. Також звіркою не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

Отже, Державна податкова інспекція у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби дійшла до висновку, що правочини між позивачем та Приватним підприємством «Комманд» відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю (нікчемністю).

18 січня 2013 року Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби були прийняти податкові повідомлення-рішення № 0000510222 про донарахування позивачу податку на прибуток у розмірі 30 262 грн. 05 коп. та № 0000520222 про донарахування податку на додану вартість у сумі 26 314 грн. 85 коп. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Об'єктом оподаткування податком на прибуток, відповідно до пункту 134.1.1 статті 134 Податкового кодексу України, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, що визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу.

До складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, як зазначено у статті 138 Податкового кодексу України, включаються суми нарахованих податків та зборів, встановлених Податковим кодексом України, а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами (підпункт 138.10.4 пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України).

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Статтею 139 Податкового кодексу України встановлений перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.

Відповідно до підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 кодексу до складу валових витрат не включаються витрати, які не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Також, згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктами 14.1.179, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пункт 188.1 статті 188 Податкового кодексу України встановлює, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (абз. а п.198.1 ст.198 Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має обов'язкові реквізити. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п.201.8). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (201.10).

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пункт 201.11 статті 201 Податкового кодексу України визначає, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому, з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що визначальною ознакою віднесення витрат до валових є пов'язаність їх з господарською діяльністю та підтвердження належним чином оформленими первинними документами. При цьому законодавець встановлює вичерпний перелік витрат, які не відносять до валових. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту платника податків є факт придбання товарів з метою їх використання в господарської діяльності та підтвердження податковими накладними, що виписані платником податку на додану вартість.

У ході розгляду справи судом встановлено, що основними видами діяльності Приватного підприємства «Агрофірма «Еффєктор» є оптова торгівля хімічними продуктами, виробництво пестицидів та іншої агрохімічної продукції, неспеціалізована оптова торгівля, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

Позивач має ліцензію серії АВ № 368181 на здійснення господарської діяльності - оптову торгівлю пестицидами, видану 09 січня 2008 року, строком дії до 20 квітня 2012 року.

14 червня 2011 року між позивачем та Приватним підприємством «Комманд» було укладено договір поставки товару № 06/2011/244, відповідно до умов якого постачальник (Приватне підприємство «Комманд») зобов'язується поставити покупцю (Приватному підприємству «Агрофірма «Еффєктор»), а покупець - прийняти та оплатити пестицид «Толендо» у кількості 212 літрів, вартістю 744 грн. 76 коп. за 1 літр.

Загальна сума договору склала 157 889 грн. 12 коп., у тому числі податок на додану вартість 26 314 грн. 85 коп.

Відповідно до умов договору поставка товару здійснюється постачальником на умовах DDP (Инкотермс 2000): товар повинен бути поставлений силами постачальника на склад покупця.

За фактом поставки товару Приватним підприємством «Комманд» складено видаткову накладну від 20 червня 2011 року № 1282 на суму 157 889 грн. 12 коп., рахунок-фактуру від 14 червня 2011 року № 1054 та податкові накладні від 14 червня 2011 року № 98 на суму 120 000 грн. 00 коп. та від 16 червня 2011 року № 113 на суму 37 889 грн. 12 коп.

Грошові кошти за придбаний товар були перераховані позивачем контрагенту у безготівкової формі 14 червня 2011 року у сумі 120 000 грн. 00 коп. та 16 червня 2011 року у сумі 37 889 грн. 12 коп., що підтверджується випискою з особового рахунку Приватного підприємства «Агрофірма «Еффєктор».

Факт використання придбаних пестицидів у господарської діяльності підтверджується договором поставки товарів від 01 березня 2011 року № 1/2011, укладеним між позивачем та ДП «Таврія-2» ВАТ «АПФ Таврія», на виконання умов якого 20 червня 2011 року Приватним підприємством «Агрофірма «Еффєктор» постановлено ДП «Таврія-2» ВАТ «АПФ «Таврія» пестицид «Толендо» у кількості 212 літрів на загальну суму 166 199 грн. 52 коп., що підтверджується накладною № 3 від 20 червня 2011 року, довіреністю від 20 червня 2011 року № 129 на отримання товару та оборотно-сальдовими відомостями за рахунком 63.1.1.

Крім того, судом встановлено, що як на час здійснення господарських операцій, так і на час розгляду справи, Приватне підприємство «Агрофірма «Еффєктор» включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та має свідоцтво про реєстрацію в якості платника податку на додану вартість.

Приватне підприємство «Комманд» має ліцензую серії АВ № 564149 на здійснення оптової торгівлі пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин), видану Міністерство аграрної політики України 20 вересня 2010 року з необмеженим строк дії.

Як вбачається зі змісту акту про неможливість проведення зустрічної звірки Приватного підприємства «Комманд», вказане підприємство на час здійснення господарських операцій не було виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було зареєстровано платником податку на додану вартість.

До того ж, у вказаних актах зазначено, що відповідно до поданих Приватним підприємством «Комманд» податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01 травня 2010 року по 31 березня 2012 року, додатків № 5 до даних декларацій за відповідні періоди, проведеним аналізом АРМу «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів», встановлено, що покупцем зазначеного підприємства було, у тому числі, Приватне підприємство «Агрофірма «Еффєктор».

Доказів того, що придбані у Приватного підприємства «Комманд» товари не були використані в господарської діяльності Приватного підприємства «Агрофірма «Еффєктор» відповідачем до суду не надано.

Отже, зазначені обставини підтверджують факт відвантаження та отримання позивачем товару, свідчать про виникнення змін в структурі активів (майновому стані) та зобов'язань, як продавців товарів, так й покупця, тобто підтверджують реальність господарської операцій.

При цьому, суд зазначає, що несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат .

Платник податку на прибуток та податку на додану вартість не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Така правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до частини другої статті 228 зазначеного Кодексу, є нікчемним.

До того ж, 01 січня 2011 року частину другу статті 228 Цивільного кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до якої у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року (зміна редакції статті 228 Цивільного кодексу України), правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, не є у розумінні Цивільного кодексу України нікчемним правочином, тобто є оспорюваним правочином. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції суду.

Отже, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, як вбачається з акту перевірки Приватного підприємства «Агрофірма «Еффєктор» від 28 грудня 2012 року № 1773/22-212/331638813/67, податковий орган робить висновок про відсутність у позивача при укладені договору наміру створення правових наслідків, тобто про фіктивність даної угоди.

Таким чином, відповідач ототожнює два різних поняття: нікчемність та фіктивність правочину.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, є фіктивним.

Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних.

Частиною другою зазначеної статті Цивільного кодексу України визнання таких угод недійсними віднесено виключно до прерогативи суду.

Разом з цим, Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби рішень судів про визнання угод, укладених позивачем з контрагентом, недійсними за фактом їх фіктивності, не надано.

Крім того, відповідачем не наведено жодного доводу та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, непов'язаність витрат, понесених на придбання комплектуючих деталей, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Щодо посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту, на акти про неможливість проведення зустрічних звірок Приватного підприємства «Комманд», суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 № 1232 затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, пункти 6, 7 якого встановлюють, що у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, необхідної для проведення зустрічної звірки, та її документального підтвердження (протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження суб'єкту господарювання запиту) орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України та статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» з метою впровадження єдиного порядку направлення та обліку запитів на проведення зустрічних звірок, оформлення, накопичення та реалізації їх матеріалів органами державної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 № 236 затверджені Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, пункт 4.4 яких визначає, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України. При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу ДПС забезпечує проведення такої звірки.

Згідно з пунктом 7.1 Методичних рекомендації результати лише проведеної зустрічної звірки суб'єкта господарювання підлягають врахуванню в результатах перевірки платника податків органом Державної податкової служби - ініціатором та долучаються до матеріалів такої перевірки.

Отже, лише результати проведеної зустрічної звірки, в ході якої співставляються данні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків, якими є довідка, можуть бути використані податковим органом при перевірці інших платників податків.

Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби довідки про проведення зустрічної звірки Приватного підприємства «Комманд» суду не надано.

Також судом не приймаються до уваги посилання відповідача на матеріали кримінальної справи, порушеної у відношенні осіб за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, що знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду. Так, відповідно до частини 2 статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

На час розгляду справи відповідачем суду не наданий вирок суду по зазначеної кримінальної справі, отже обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході судового розгляду доводи представника відповідача щодо правомірності дій Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя державної податкової служби та допущення Приватним підприємством «Агрофірма «Еффєктор» порушень податкового законодавства не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С ТА Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби від 18 січня 2013 року № 0000510222 про донарахування Приватному підприємству «Агрофірма «Еффєктор» грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 30 262 грн. 05 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби від 18 січня 2013 року № 0000520222 про донарахування Приватному підприємству «Агрофірма «Еффєктор» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26 314 грн. 85 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Агрофірма «Еффєктор» судовий збір у розмірі 565 грн. 78 коп.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено 22 квітня 2013 року.

Суддя (підпис) С.А. Водяхін

З оригіналом згідно

Суддя С.А. Водяхін