Рішення

від 29.04.2013 по справі 903/350/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 квітня 2013 р. Справа № 903/350/13

за позовом Приватного підприємства "ІСІС ПЛЮС", м. Луцьк

до відповідача: Приватного підприємства "ЦИКАС ПЛЮС", м. Луцьк

про визнання договору поставки № 01-П від 09.01.2013 року нікчемним

Суддя Кравчук А.М.

Представники:

від позивача: н/з

від відповідача: Чернота В.Л., доручення №03-Юр від 27.03.2013 року

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено. На підставі ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Суть спору: позивач - ПП "ІСІС ПЛЮС" звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання нікчемним договору поставки № 01-П від 09.01.2013 року, укладеного між позивачем та відповідачем - ПП "ЦИКАС ПЛЮС".

В підтвердження позовних вимог позивач зазначає, що договір не відповідає вимогам закону, порушує законні права та охоронювані законом інтереси, при укладенні договору сторони помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, що дає право визнати його нікчемним.

Позивач в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання № 013 від 29.04.2013 року про розгляд справи за відсутності його представника, позовні вимоги підтримав.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 07-ю від 26.04.2013 року та представник в судовому засіданні позов заперечують оскільки, акти цивільного законодавства та договір поставки не вимагають передачі документів на товар, що підтверджують його якість, твердження позивача про помилку при укладенні спірного договору не відповідає дійсності, так як договором обумовлено всі істотні умови, в т.ч. і щодо якості товару (розділ 3 договору), відсутність у погодженому сторонами предметі договору умов про якість не тягне за собою непогодження предмету договору, оскільки вимоги щодо якості товару, робіт та послуг діють і у випадку відсутності такої умови у змісті договору. Просять у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

9 січня 2013 року між ПП "ІСІС ПЛЮС" та ПП "ЦИКАС ПЛЮС" укладений договір поставки № 01-П (далі договір, а.с. 9-12).

Відповідно до ч. ч.2, 3 ст. 180 ГК України, ст. 638 ЦК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 180 ГК України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 ГК України, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Виходячи із змісту п. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 4 ст. 180 ГК України, відсутність у погодженому сторонами предметі договору умов про якість не тягне за собою можливість констатувати відсутність згоди у відношенні предмету договору.

Вимоги щодо якості товарів (продукції), робіт та послуг діють і у випадку коли умова про якість не охоплена предметом договору та/або відсутня у змісті договору. ЦК України не передбачає вимоги, що предмет цивільно-правового договору обов'язково має охоплювати умови про якість. Водночас не охоплення предметом договору вимог про якість не означає, що вимоги про якість щодо визначених предметом договору товарів (продукції), робіт та послуг не діють взагалі. Вимоги про якість мають відповідати нормативно-технічним актам. Відсутність посилання на названі акти не означає, що сторони не погодили предмет договору. Умова про якість, у будь-якому випадку має охоплюватися предметом договору, навіть у тих випадках коли якість товару визначається у момент коли сторони вже знаходяться у договірних відносинах. Законодавець допускає випадки коли якість товару визначається у момент коли сторони вже знаходяться у договірних відносинах. Наприклад: відповідно до п. 2 ст. 673 ЦК України, у разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Умова якості, незалежно від того коли вона погоджується (в момент укладення договору чи в період його виконання) завжди охоплюється предметом договору.

Частиною 8 ст. 181 ГК України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

При укладенні договору поставки №01-П від 09.01.2013 року сторони погодили всі істотні умови договору згідно чинного законодавства, зокрема, згідно з п. п. 1.1, 2.4, 3.2, 4.1, 4.2, 8.1, 8.2 договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставляти та передавати у власність замовнику будівельні матеріали (товар), а замовник зобов'язується приймати й оплачувати товар. Постачальник повинен передати замовнику разом із товаром видаткові накладні на його отримання, в яких зазначені найменування, кількість і вартість товару та податкові накладні. У випадку наявності в замовника претензій щодо якості товару, недоліки усуваються постачальником (в т.ч. шляхом повернення коштів) після одержання відповідного висновку експертних установ Міністерства юстиції України. Загальна сума договору складається із сум специфікацій на кожну окрему поставку та підтверджується видатковими накладними відповідно до яких здійснено поставку товару. Ціна товару визначається у специфікації і зміні не підлягає. Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, а в частині зобов'язань до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Строк дії договору закінчується 30.01.2015 року.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 117 068,40 грн., що стверджується видатковими накладними №РН -0000020, №РН -0000021 від 31.01.2013 року та товарно-транспортими накладними №2 та 3 від 31.01.2013 року (а.с.14-17), про що зазначає сам позивач, тобто договір прийнятий сторонами до виконання.

07.02.2013 року позивач звернувся до відповідача з проханням надати документи, що підтверджують якість поставленого товару, на що відповідач листом №07 від 15.02.2013 року повідомив, що умовами договору поставки № 01-П від 09.01.2013 року не передбачено надання документів щодо якості товару, в разі наявності претензій щодо якості товару недоліки усуваються після одержання відповідного висновку експертних установ (а.с. 20-21).

Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови, причому навіть і тоді, коли суд не визнає його недійсним. Однак це не означає, що потреби в необхідності визнання нікчемного правочину недійсним може й не виникнути. Така потреба може виникнути, якщо сторони виконали певні умови нікчемного правочину, якщо він нотаріально посвідчений, якщо він порушує права третіх осіб, якщо він зареєстрований у державних органах тощо.

Нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо).

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Позивач зазначає, що при укладенні договору поставки сторони помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, що дає право визнати його нікчемним (ст.229 ЦК України). Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Оскільки в цьому випадку волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру, такий правочин визнається недійсним. Помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Позивачем не зазначено, щодо яких саме істотних умов та обставин мала місце помилка, не наведено обставин за яких наслідки помилки не можливо було б усунути.

Також позивач посилається на положення ст. 662 ЦК України згідно якої продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Проте, якщо продавець не передає покупцеві документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, настають наслідки, передбачені ст. 666 ЦК. Зокрема, покупець має право встановити розумний строк для їх передання, а у випадку, якщо документи не передані у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Враховуючи вищенаведене, а також положення статей 203, 215, 216, 228, 229, 638, 662 ЦК України суд дійшов висновку про відсутність в договорі поставки ознак нікчемності: порушення публічного порядку, моральних засад суспільства, відсутність спрямованості на реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочинами, противність інтересам держави та суспільства, а також ознак порушення ст.203 ЦК України.

Судом враховано, що визначальною умовою встановлення нікчемності правочину є його укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, що підписувала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Згідно ст. ст. 33, 34, 43 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що оскаржуваний позивачем договір належним чином підписаний обома сторонами, має двосторонній зобов'язувальний характер, його умови не суперечать вимогам чинного законодавства та цілям господарської діяльності позивача та відповідача, сторони при укладенні спірного договору погодили всі передбачені законом істотні умови договору, прийняли його до виконання, відсутність умови щодо якості товару не може виступати підставою для визнання договору нікчемним, даний договір не порушує публічний порядок, його нікчемність прямо не встановлена законом, а також те, що позивачем не зазначено, щодо яких обставин мала місце помилка, не доведено та не обґрунтовано правових підстав для визнання договору поставки нікчемним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав щодо визнання цього договору нікчемним.

Позивачем не доведено, що спірний договір суперечить вимогам цивільного законодавства та укладений із суттєвим їх порушенням, обставини, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки не доведені належними та допустимими доказами, а тому суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року №01-06/1625/2011 року "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" згідно з частиною першою статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на позивача.

Зайво сплачені 1 194 грн. 37 коп. судових витрат підлягають поверненню позивачу згідно ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Господарський суд, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, -

в и р і ш и в:

1. У позові приватного підприємства "ІСІС ПЛЮС" до приватного підприємства "ЦИКАС ПЛЮС" про визнання договору поставки № 01-П від 09.01.2013 року нікчемним відмовити.

2. Управлінню державної казначейської служби України у місті Луцьку повернути з державного бюджету Приватному підприємству "ІСІС ПЛЮС" (юридична адреса: м.Луцьк, пр. Соборності, 14 (фактична адреса: м.Луцьк, вул.Ківерцівська, 9-Б, корпус, 1), код 35751004)

- 1 194 грн. 37 коп. (одну тисячу сто дев'яносто чотири грн. 37 коп.) судового збору, сплаченого квитанцією №185 від 12.03.2013 року (оригінал квитанції знаходиться у справі № 903/350/13).

3. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою господарського суду Волинської області.

Повний текс рішення складено 30.04.2013 року.

Суддя А. М. Кравчук