Рішення

від 30.04.2013 по справі 2/0203/622/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/0203/622/2013 Головуючий у 1 інстанції - Католікян М.О.

Справа № 22-ц/774/4312/13 Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія -42

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2013 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев`янка О.Г.

при секретарі - Солод О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровської районної організації інвалідів міста Дніпропетровська, треті особи: комунальне підприємство Дніпропетровської міської ради «Жилсервіс-3», управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської міської ради про вселення, усунення перешкод у користуванні приміщенням, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

16 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до суду. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у лютому 2009 року йому було видано ордер на вселення у кімнату АДРЕСА_1 (гуртожиток). При спробі вселитися позивач дізнався про те, приміщення зайняте відповідачем. Викладені обставини стали причиною звернення до суду з позовом про його вселення у спірне приміщення, зобов'язавши відповідача не перешкоджати у цьому, усунення перешкод у користуванні спірним приміщенням шляхом зобов'язання відповідача звільнити його.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2013 року ухвалено: ОСОБА_1 у позові відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду і прийняти нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що спірне приміщення кімнати АДРЕСА_1 перебувало на балансі КВЖРЕП Кіровського району м. Дніпропетровська і має статус комунального. 11 квітня 1995 року між Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та відповідачем було укладено договір оренди № 109, за яким останньому на строк до 01.04.1996 року згідно з відповідним ордером було передане у строкове безоплатне користування спірне приміщення. 20 січня 1997 року між Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та відповідачем було укладено типовий договір оренди комунального майна № 312, за яким останньому на строк до 19.12.1997 року згідно з рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.12.1996 року № 1782 та відповідним ордером було передане у строкове безоплатне користування спірне приміщення. 19 грудня 1998 року між Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та відповідачем було укладено типовий договір оренди комунального майна № 457, за яким останньому на строк до 19.12.1999 року згідно з рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.12.1996 року № 1782 та відповідним ордером було передане у строкове безоплатне користування спірне приміщення. 08 листопада 2000 року між Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради та відповідачем було укладено типовий договір оренди комунального майна №221, за яким останньому на строк до 19.10.2002 року згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради від 19.10.2000 року № 2602 та відповідним ордером було передане у строкове безоплатне користування спірне приміщення. 14 липня 2006 року між Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради та відповідачем було укладено типовий договір, за яким останньому на строк до 08.07.2007 року згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради від 23.12.2005 року № 11/32 було передане у строкове безоплатне користування спірне приміщення. 24 лютого 2009 року позивачу із сім'єю на підставі розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 24.02.2009 року № 150 було видано ордер на житлову площу в гуртожитку № 18 на право зайняття спірного приміщення. Ордер було видано строком до 28.02.2010 року. 31 березня 2009 року у спірному приміщенні на підставі виданого ордеру було зареєстровано позивача та його сина. 15 листопада 2012 року у зв'язку із закінченням строку проживання позивач звернувся до Дніпропетровської міської ради із заявою про продовження строку зайняття спірного приміщення, яка дотепер не розглянута.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що питання передачі у тимчасове оплатне або безоплатне користування комунального нерухомого майна врегульоване Законом України від 10.04.1992 року № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон № 2269-ХІІ), який є за своєю правовою природою спеціальним нормативним актом, що регулює виключно правовідносини оренди державного або комунального майна. Відповідно до частин 1, 2 Закону № 2269-ХІІ термін договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. За договором від 14.07.2006 року, який за своєю суттю є договором оренди, власник приміщення передав відповідачу у строкове безоплатне користування спірне нежитлове приміщення. Протягом місяця після закінчення строку дії договору, тобто до 08.08.2007 року від сторін за договором жодних заяв з приводу припинення або зміни договору не надійшло, отже договір продовжив свою дію й надалі. З огляду на це видання Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради розпорядження від 24.02.2009 року № 150 та подальша видача позивачу ордеру були неправомірними, оскільки спірне приміщення було зайняте відповідачем на законних підставах. Крім того, згідно зі статтею 129 Житлового кодексу УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який і є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Між тим, як вбачається з матеріалів справи ордер, який було видано позивачу втратив чинність 28.02.2010 року, отже на час звернення до суду підстав вважати, що житлові права останнього були порушені не існувало. Відтак, суд вважає за необхідне заявлений позов залишити без задоволення.

Проте погодитись з висновком суду першої інстанції не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення у справі, а саме: не встановлені судом правовідносини, які виникли у сторін та не надано їм оцінку, чи є спір між сторонами та яким законом він регулюється; суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції у порушення вимог ст.215 ЦПК України не зазначено у рішенні суду мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, з яких бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти.

Суд першої інстанції вдався до мотивації правовідносин, які виникли між відповідачем та третіми особами, що не було предметом спору.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо права користування спірною житловою кімнатою у гуртожитку.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що будинок АДРЕСА_1 є комунальною власністю Дніпропетровської міської ради та знаходиться на балансі комунального підприємства Дніпропетровської міської ради «Жилсервіс-3» і за статусом є гуртожитком. Кімната № 114 у вказаному гуртожитку є житловим приміщенням, площею 18,7 кв.м. Згідно ордеру на житлову площу в гуртожитку № 18 виданого 24 лютого 2009 року позивачу ОСОБА_1 на підставі розпорядження Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 24.02.2009 року № 150 на право зайняття кімнати АДРЕСА_1 (а.с.4). 31 березня 2009 року у спірному жилому приміщенні на підставі виданого ордеру було зареєстровано позивача (а.с.34,5). Вказану спірну жилу кімнату займає відповідач - Кіровська районна організація інвалідів міста Дніпропетровська у зв'язку з чим у позивача є перешкоди у реалізації свого права на вселення у житлове приміщення на підставі ордеру на житлову площу в гуртожитку.

Судова колегія встановила, що починаючи з 11 квітня 1995 року по 14 липня 2006 року між Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та відповідачем було укладені договори оренди нежилих приміщень, площею 30,6 кв.м у будинку АДРЕСА_1 з метою використання під конторське приміщення (а.с. 54-55 № 109 від 18.04.1995 року), (а.с.51-52 № 132 від 20.01.1997 року), (а.с.49-50 за № 457 від 19.12.1998 року в якому площа нежитлового приміщення зазначена вже 36,0 кв.м і надалі в цьому розмірі в подальших договорах), (а.с. 45-48 № 221 від 08.11.2000 року), (а.с. 6-7 від 14.07.2006 року на підставі договору позички до 08.07.2007 року в якому площа нежитлового приміщення зазначена 36,3 кв.м) згідно з рішеннями виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та відповідними ордерами було передане у строкове безоплатне користування відповідачу нежитлове приміщення у вказаному будинку.

Однак, судом першої інстанції безпідставно було зазначено у рішенні суду про те, що відповідачу в оренду передано саме спірне приміщення, оскільки це не підтверджується матеріалами справи.

Ні в жодному зазначеному договорі, ані в рішеннях міської ради не зазначене конкретне приміщення, яке передавалось відповідачу в оренду.

Згідно інвентарних справ, оглянутих у судовому засіданні апеляційної судової інстанції, спірна кімната № 114 є жилою, а кімната № 115 в цьому ж будинку рахується нежитловим приміщенням, і саме це приміщення № 115 займав відповідач, що підтверджено у суді апеляційної інстанції представниками третіх осіб - власника і балансоутримувача будинку АДРЕСА_1. Відповідач самовільно перепланував нежитлове приміщення № 115, яке складалось з однієї кімнати та приєднався до жилої кімнати № 114, і таким чином, відповідач - Кіровська районна організація інвалідів міста Дніпропетровська на теперішній час займає під офіс дві кімнати № 114 та № 115, що не відповідає укладеним зазначеним договорам.

Судова колегія, аналізуючи докази у справі, дійшла висновку про те, що право позивача на житлову площу в спірній кімнаті № 114, яка йому надана на підставі ордеру на житлову площу в гуртожитку, та який не був визнаний недійсним в установленому законом порядку, є порушеними зі сторони відповідача.

Абзацом 7 ч. 1 ст. 3 Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Тобто право користування житлом пов'язано з моментом здійснення реєстрації за місцем проживання особи, про що робиться відповідний запис до будинкової книги. Зовнішнім проявом реалізації права користування квартирою, як місцем проживання, є реєстрація фізичної особи за адресою мешкання.

Право позивача користування жилою площею в спірній кімнаті гуртожитку не оспорювалось.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 з часу реєстрації місця проживання на підставі ордеру на житлову площу в гуртожитку набув право користування жилою площею в спірній кімнаті АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 127 Житлового кодексу України, п. 2 Примірного положення про гуртожитки (далі - Положення), затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року за N 208, жилі будинку реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті місцевої ради й призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Згідно зі ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Пунктом 17 Положення передбачено, що вселення громадянами, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, інших членів сім'ї, крім своїх неповнолітніх дітей, в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги є доведеними, права позивача на спірну жилу площу є порушеними і підлягають відновленню у судовому порядку у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це та з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені, то понесені судові витрати позивачем зі сплати судового збору у першій та апеляційній судовій інстанції у розмірі 160,95 гривень підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2013 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Кіровської районної організації інвалідів міста Дніпропетровська, треті особи: комунальне підприємство Дніпропетровської міської ради «Жилсервіс-3», управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської міської ради про вселення, усунення перешкод у користуванні приміщенням, зобов'язання вчинити дії.

Вселити ОСОБА_1 до житлового приміщення кімнати гуртожитку АДРЕСА_1.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні житловим приміщенням кімнатою гуртожитку шляхом зобов'язання Кіровську районну організацію інвалідів м. Дніпропетровська, код ЄДРПОУ 21910373 звільнити житлове приміщення кімнату гуртожитку АДРЕСА_1 та не перешкоджати ОСОБА_1 у праві проживання та користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з Кіровської районної організації інвалідів міста Дніпропетровська, код ЄДРПОУ 21910373 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 160,95 гривень (сто шістдесят гривень 95 копійок).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді