Рішення

від 22.04.2013 по справі 905/1252/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.04.2013р. Справа № 905/1252/13-г

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Осадчої А.М.,

за участю секретаря

судового засідання Мітронової А.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юркомцентр» м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Композиційні матеріали» м.Донецьк

про стягнення 160 321,31грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Подорога Д.В. - директор підприємства згідно з витягом з ЄДРПОУ від 30.01.2012р.,

від відповідача: Чернякевич В.М. - директор підприємства на підставі наказу №1 від 01.11.2007р.

СУТЬ СПРАВИ:

19.02.2013року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юркомцентр» м.Київ (далі - ТОВ «Юркомцентр») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Композиційні матеріали» м.Донецьк (далі - ТОВ «НВО «Композиційні матеріали») з вимогами про стягнення 160 321,31грн., у тому числі: заборгованості в сумі 84354,09грн., пені в сумі 73 388,06грн., 3%річних в сумі 2579,16грн., мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі укладеного договору №12 від 03.07.2007року позивачем виконані роботи, що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), однак у порушення вимог договору відповідач оплату виконаних робіт не здійснив, заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи і отримання готової продукції становить 84 354,09грн., що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою від 22.02.2013року господарським судом Донецької області позовна заява ТОВ «Юркомцентр» прийнята до розгляду, порушено провадження у справі №905/1252/13-г.

Ухвалою від 21.03.2013року строк розгляду справи продовжено.

На підтвердження зазначених у позові обставин позивач надав суду належним чином засвідчені копії: договору №12 від 03.07.2007року, додатку №1 до нього, додаткових угод №№1-5 до договору, видаткової накладної №РН-0000013від 24.01.2012р., акту №ОУ-000001 здачі-прийняття робіт (надання послуг), акту звірки взаємних розрахунків станом на 17.01.2013р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 526, 549, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 193, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтями 1, 12-15, 22, 44,54-57 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

За супровідним листом від 05.03.2013р. позивач надав суду копії правовстановлюючих документів підприємства, видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт, довідки банку про надходження грошових коштів за період з 01.11.2007р. по 27.02.2012р., довідки банку про рух грошових коштів за період з 28.02.2012р. по 26.02.2013р.

У письмових пояснення від 20.03.2013р. позивач зазначив, що підставою виникнення у відповідача обов'язку сплати грошових коштів за сировину є договір №12 від 03.07.2007р., оскільки під час дії договору позивач виготовляв продукцію з власних матеріалів, про що між сторонами була досягнута усна домовленість; сировина передавалась на переробку шляхом підписання відповідних накладних, вартість сировини погоджувалась із відповідачем, що підтверджується складеними сторонами актами про використані матеріали. У актах зроблено посилання, що сировина використана для виготовлення продукції за договором №12 від 03.07.2007р. Також, пояснив, що в актах вказано, що вартість сировини виконавця зазначається в рахунках та сплачується замовником.

Для залучення до матеріалів справи позивачем додані копії актів про використання матеріалів від 24.01.2012р., 11.11.2011р., 07.11.2011р., 30.09.2011р., 31.05.2011р.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях від 22.04.2013р. позовні вимоги визнав частково, посилаючись на невірний розрахунок пені, який здійснений позивачем із застосуванням розміру пені, що встановлений договором - 0,5% від несплаченої суми за кожний день прострочення. Вважає, що пеня має бути розрахована за період з 28.02.2012р. по 28.08.2012р. із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ. Згідно з контррозрахунком відповідача розмір пені становить 6326,76грн. Враховуючи зазначене, просить суд позовні вимоги задовольнити частково, а саме, основний борг в сумі 84354,09грн., пеню в сумі 6326,76грн. та 3% річних в сумі 2579,16грн.

У поясненнях до позовної заяви, які отримані судом 22.04.2013року, відповідач стверджує, що сторони у справі досягли усної домовленості відносно того, що у разі якщо для виготовлення замовленої партії продукції буде бракувати сировини відповідача, позивач виготовлює продукцію з належної йому сировини з наступною компенсацією у грошовій формі вартості використаної сировини відповідачем згідно умов договору, внаслідок вказаного сторонами підписана видаткова накладна №РН-0000013 від 24.01.2012р.

У судовому засіданні 22.04.2013року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, в обґрунтування яких посилався на обставини викладені у позовній заяві.

Представник ТОВ «НВО «Композиційні матеріали» у судовому засіданні 22.04.2013року позовні вимоги визнав частково з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Відповідно до положень статті 81 1 ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи. З клопотаннями щодо фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів позивач до суду не звертався.

Вислухавши пояснення представників сторін, які з'явилися у судове засідання, дослідивши представлені сторонами в порядку статті 43 ГПК України докази, вивчивши матеріали справи, суд у межах заявлених позовних вимог встановив наступне.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

03.07.2007року року між ТОВ «Юркомцентр» (Виконавець) та ТОВ «НВО «Композиційні матеріали» (Замовник) укладено договір №12, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати у відповідності з умовами даного договору роботи з переробки давальної сировини у готову продукцію, а Замовник зобов'язується прийняти готову продукцію та сплатити вартість послуг її переробки (арк. справи 11-14).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін з прикладання печаток підприємств, без складання протоколу розбіжностей.

У п.6.1 договору сторони передбачили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2007року.

Відповідно до додаткової угоди №5 від 01.01.2012року строк дії спірного договору продовжено до 31.12.2012року.

У пункті 4.1 договору сторони встановили, що ціна переробки сировини, яка поставляється за договором за одну тону готової продукції, згідно з видатковими нормами та технологічним регламентом обумовлюється сторонами у додатках до договору.

Так, у матеріалах справи міститься копія додатку №1 до договору, відповідно до якого вартість переробки складає 750,00грн. у т.ч. ПДВ, сума послуг з переробки 300т. складає 225000,00грн. Строк поставки вересень-грудень. Додаток до договору підписаний представниками сторін договору, підписи яких скріплені печатками підприємств.

04.01.2008року сторонами договору укладена додаткова угода №1, якою внесені зміни до додатку №1 до договору №12 від 03.07.2007р. стосовно ціни переробки продукту КСЖ 3003, яка з урахуванням внесених змін складає 850грн. за 1т. у т.ч. ПДВ.

Відповідно до додаткової угоди №3 до договору ціна переробки продукту КСЖ 3003 складає 950,00грн. за 1т. у т.ч. ПДВ.

Сторони домовились, що виготовлення продукції провадиться з давальної сировини Замовника у кількості та якістю, що визначена додатками (п.2.1 договору).

Однак у подальшому сторони досягли усної домовленості, що на підставі укладеного договору №12 від 03.07.2007р., у разі якщо для виготовлення замовленої партії продукції буде бракувати сировини відповідача, позивач виготовлює продукцію з належної йому сировини з наступною компенсацією у грошовій формі вартості використаної сировини відповідачем згідно умов договору. Зокрема, сировина на переробку передавалась шляхом підписання сторонами видаткових накладних з зазначенням вартості такої сировини, що підлягає оплаті відповідачем, та після її використання підписувався акт про використання матеріалів. У письмових поясненнях, які містяться у матеріалах справи, сторони підтвердили факт наявності відповідної усної домовленості між сторонами та зазначили, що правовідносини щодо виготовлення продукції з сировини позивача також виникли на підставі договору №12 від 03.07.2007р. та на них розповсюджуються всі його умови.

Згідно з п.п.3.2-3.3 договору сторони обумовили, що результатом виконаних робіт за договором є готова продукція, право власності на яку належить Замовнику. Витрати сировини для виробництва партії готової продукції відображаються в акті витраченого сировини, що надається виконавцем та підписується сторонами.

Здавання-приймання готової продукції здійснюється сторонами протягом 3-х днів з моменту повідомлення Замовника про виконання замовлення з переробки давальницької сировини на складі Виконавця, про що складається акт (п.3.6 договору).

Відповідно до актів здачі-приймання робіт та видаткових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем за спірним договором виконано робіт та передано готової продукції на загальну суму 1802733,86грн., яка сплачена відповідачем не в повному обсязі.

Як вбачається з позовної заяви, заборгованість відповідача перед позивачем на суму 84 354,09грн. виникла за актом здачі приймання-робіт від 24.01.2012р. та видатковою накладною №РН-0000013 від 24.01.2012р.

Так, відповідно до акту №ОУ-0000001 здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) сторони засвідчили, що Виконавцем проведені роботи за договором №12 від 03.07.2007р., а саме виготовлення смоли марки СФЖ-3014 на суму 13422,61грн. у т.ч. ПДВ.

Акт підписано уповноваженими представниками сторін за відсутності заперечень стосовно обсягу виконаних робіт або їх якості, скріплено печатками підприємств.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виявлення відповідачем недоліків у виконанні робіт. Безпосередньо в тексті акту зазначено, що сторони одна до одної претензії не мають.

Акт здачі-прийняття робіт містить посилання на спірний договір, що беззаперечно свідчить про те, що роботи зазначені в ньому виконані на підставі договору №12 від 03.07.2007р.

Виходячи з викладеного, підписаний сторонами акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) є належним та допустимим доказом факту виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №12 від 03.07.2007р.

Крім того, 24.01.2012року відповідно до договору №12 від 03.07.2007р. сторонами підписаний Акт про використання матеріалів та інвентаризацію залишків на складі, в якому зазначені найменування сировини, яку витрачено на виготовлення готової продукції, її кількість та вартість, що становить 89 783,50грн. При цьому, в акті наявна примітка, про те, що вартість сировини Виконавця, яка зазначається в рахунках та накладних, сплачується замовником.

Акт підписано уповноваженим представникам сторін з прикладанням печаток підприємств.

Водночас, в матеріалах справи міститься видаткова накладна №РН-0000013 від 24.01.2012р., згідно з якою вартість використаних матеріалів та сировини складає 89 783,50грн. Видаткова накладна містить посилання на спірний договір, підписана представниками сторін, підписи скріплені печатками підприємств.

Згідно зі ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 4.3 договору оплата послуг з переробки сировини здійснюється шляхом переводу грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту передачі готової продукції.

З огляду на те, що акт здачі-прийняття робіт підписаний сторонами 24.01.2012року, відповідач мав здійснити оплату вартості наданих послуг та сировини до 27.01.2012року включно.

Оскільки, продукція виготовлялась виконавцем із власної сировини, яку Замовник зобов'язався сплатити Виконавцю, про що зазначено в Акті про використання матеріалів та інвентаризацію залишків на складі, який підписаний сторонами відповідно до договору №12 від 03.07.2007р., суд вважає, що оплачувати вартість використаної сировини відповідач мав у строки встановлені спірним договором.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач оплату вартості наданих послуг та сировини здійснив не в повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 84 354,09грн.

17.01.2013року сторонами проведена звірка взаємних розрахунків та складений відповідний акт звірки, в якому відображені суми вартості виконаних позивачем робіт, вартість використаних матеріалів та оплати, здійснені відповідачем, у тому числі, вартість робіт виконаних за актом та видатковою накладною 24.01.2012р. Згідно з даним актом звірки остання оплата була проведена відповідачем 27.02.2012року, заборгованість відповідача перед позивачем складає 84 354,09грн.

Здійснені відповідачем оплати за період з 01.11.2007року по 27.02.2012року підтверджуються довідкою банку від 27.02.2013року.

Доказів оплати заборгованості в сумі 84 354,09грн. відповідач суду не надав, водночас, факт наявності заборгованості перед позивачем у вказаному розмірі відповідачем визнається.

Договір, як визначено в статті 629 ЦК України, є обов'язковим до виконання сторонами.

У статті 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 7.3 договору відповідач мав оплати всю вартість наданих позивачем послуг та використаної сировини у строк до 27.01.2012року включно, проте, у встановлений в договорі строк відповідач оплату вартості виконаних робіт на суму 84 354,09грн. не здійснив.

На час звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем складає 84 354,09грн., факт наявності заборгованості відповідачем визнається.

Матеріалами справи доведено факт виконання позивачем своїх зобов'язань у відповідності до умов договору №12 від 03.07.2007р., строк виконання зобов'язання відповідача на момент звернення з позовом настав, тому відповідач зобов'язаний здійснити оплату вартості виконаних робіт на суму 84 354,09грн., тоді як, матеріали справи не містять доказів у підтвердження оплати відповідачем суми заборгованості в сумі 84 354,09грн. Відповідно ТОВ «НВО «Композиційні матеріали» в односторонньому порядку порушено взяті на себе зобов'язання за спірним договором в частині оплати вартості виконаних підрядних робіт у встановленому договором порядку.

Відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України у разі визнання позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову.

Враховуючи, що дії відповідача з визнання позову не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 84 354,09грн. підлягають задоволенню, оскільки є законними і обґрунтованими, заснованими на діючому законодавстві, умовах договору та підтверджуються наданими до позову документами.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 73 388,06грн., 3%річних в сумі 2579,16грн. у зв'язку з чим, суд зазначає наступне.

Зі змісту статті 625 ЦК України випливає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само 3% річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності та незалежно від вини відповідача, оскільки неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від його виконання.

Як вбачається з розрахунку 3%річних, що міститься в матеріалах справи, період, який визначив позивач з 27.01.2012року по 01.02.2013року.

Проте, перевіривши зазначений розрахунок, суд встановив, що позивачем невірно визначений період нарахування 3%річних, зокрема, початок періоду, оскільки, як встановлено судом, кінцевим строком оплати є 27.01.2012року, отже, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання починається з 28.01.2013року, тому саме з цієї дати можливе нарахування 3%річних.

Здійснивши перерахунок сум 3%річних за період з 28.01.2013року до 01.02.2013року на заборгованість в сумі 84 354,09грн., суд дійшов висновку, що розмір річних який є арифметично вірним складає 2565грн.80коп.

За таких обставин, не зважаючи на визнання відповідачем позовних вимог в повному обсязі в цій частині, суд вважає, що вимоги про стягнення 3%річних підлягають задоволенню частково у розмірі 2565грн.80коп., оскільки у даному випадку вірним та законодавчо обґрунтованим є саме такий розмір 3%річних. В решті позовних вимог щодо стягнення 3%річних слід відмовити, оскільки вони заявлені безпідставно.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки, так і відшкодування збитків.

Частиною 1 ст. 216 та частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України)передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Зокрема, у частині 1 статті 230 ГК України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у пункті 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відносно порядку та періоду нарахування пені, який визначений у заяві про зменшення позовних вимог, суд вбачає наступне.

Як встановлено судом, сторонами договору у п.6.3 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати виготовленої готової продукції Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,5% за кожен день прострочення від суми платежу.

Одночасно, згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно ст. 1 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. (ст. 3 вказаного Закону).

Виходячи з вказаних вище приписів законодавства, позивач неправомірно, здійснюючи розрахунок суми пені, застосував розмір пені, що був встановлений умовами договору, а не подвійну облікову ставку НБУ України, оскільки розмір пені розрахований позивачем перевищує розмір пені, за цей же період розрахованої від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України

Така ж правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 24.10.2011року у справі №25/187.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Як встановлено вище, прострочення виконання грошового зобов'язання виникло з 28.01.2012року, таким чином право на нарахування пені виникло у позивача також з 28.01.2012року та припинилось 28.08.2012року.

Здійснивши перерахунок пені за період з 05.02.2012року по 27.07.2012року, що визначений позивачем самостійно у розрахунку суми пені, на суму заборгованості 84 354,09грн., застосовуючи подвійну облікову ставку Національного банку України суд приходить до висновку, що обґрунтованим є розмір пені 6069грн.58коп.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 6069грн.58коп. є правомірними та обґрунтованими, в іншій частині у задоволенні даних вимог слід відмовити, оскільки правові підстави для нарахування пені відсутні.

Як встановлено ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

У відповідності до ст. 257 , 258 ЦК України , загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені становить 1 рік. (пункт 2 статті 258 Цивільного кодексу України ).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ч.1 Цивільного кодексу України ).

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється за кожним днем, за яким нараховується пеня , окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або мав дізнатись про порушення свого права.

Дана правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 17.02.2010року.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Юркомцентр» звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою 14.02.2013року, що виходить з штампу ДП «Укрпошта» на поштовому конверті.

Таким чином, позивачем пропущений строк позовної давності стосовно вимог щодо стягнення пені за період з 05.02.2012року по 13.02.2012року.

Відповідно до ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідач не звертався до суду з заявами про застосування строку позовної давності до даних вимог, суд не має законних підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

У відповідності до ст.49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Внаслідок того, що позовні вимоги задоволені частково, відповідно судові витрати пов'язані з оплатою судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі1859грн.79коп., в решті покладаються на позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 254, 256-258, 261,267, 509, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 901, 903Цивільного кодексу України; ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юркомцентр» м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Композиційні матеріали» м.Донецьк про стягнення 160 321,31грн., у тому числі: заборгованості в сумі 84354,09грн., пені в сумі 73 388,06грн., 3%річних в сумі 2579,16грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Композиційні матеріали» (83003, м.Донецьк, пр.Ілліча, буд.93а, ідентифікаційний код 34335843) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юркомцентр» (04070, м.Київ,вул.Почайнинська,буд.23а,оф.42, ідентифікаційний код 32250229) заборгованість в сумі 84354,09грн., пеню в сумі 6069грн.58коп., 3%річних в сумі 2565грн.80коп., витрати по оплаті судового збору в сумі 1859грн.79коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 22.04.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 29.04.2013року.

Суддя А.М. Осадча