Рішення

від 29.04.2013 по справі 922/1299/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2013 р.Справа № 922/1299/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погореловой О.В

при секретарі судового засідання Кролівець М.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Взлет Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", м. Богодухів про стягнення 40 385,43 грн. за участю представників сторін:

позивача - Літвінов М.І.

відповідача - не з"явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 40385,43 грн. заборгованості, з яких: 37000,00 грн. основний борг, 236,16 грн. інфляційні, 524,88 грн. 3% річних, 2624,39 грн. пеня, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки № 1610-01, укладеного між сторонами 16.10.2012 року.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

16.10.2012 року між сторонами був укладений договір поставки № 1610-01.

Відповідно до п. 1.1. Договору Позивач зобов'язався поставити та передати у власність Відповідача Товар, а Відповідач зобов'язався прийняти Товар та оплатити його на умовах Договору.

Згідно з Видаткової накладною № 38 від 07.11.2012 року Позивач відвантажив Товар, а на підставі Довіреності № 2875 від 01.11.2012 року Відповідач прийняв Товар.

Позивач свої договірні зобов'язання виконав, здійснив поставку Товару на суму 116 000,00 грн., в тому числі ПДВ 19 333,33 грн. що підтверджується Видатковою накладною № 38 від 07 листопада 2012 року та Довіреністю на отримання ТМЦ № 2875 від 07 листопада 2012 року. Судом в судовому засіданні був досліджений оригінал видаткової накладної № 38 від 07.11.2012 року та оригінал довіреності на отримання товару, належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи.

Відповідач свої договірні зобов'язання порушив, оскільки оплату за Товар здійснив з порушенням умов Договору.

Так, відповідно до п. 6.3. Договору: "оплата за цим Договором передбачає передоплату Покупця у розмірі 20 (двадцять) % від суми рахунку на оплату Постачальника. Решта суми у розмірі 80 (вісімдесяти відсотків) від суми рахунку передбачає сплату Покупця за Товар Постачальнику протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів".

Але Відповідач порушив договірні зобов'язання, оплату за отриманий Товар здійснив із порушенням порядку та строків, встановлених п. 6.3. Договору.

Так, з 21.11.2012 р. по 06.12.2012р. з боку Відповідача прострочено оплату на 99000,00 грн., з 07.12.2012р. по 28.01.2013р. оплату прострочено на 69000.00 грн., з 29.01.2013р. по 03.02.2013р. оплату прострочено на 49000.00 грн., з 04.02.2013р. по 26.02.2013р. прострочено оплату на 37000,00 грн.

Позивач звертався до Відповідача із претензією щодо погашення заборгованості, але вимоги в повному обсязі задоволені не були у зв'язку із чим Позивач на підставі ст. 1 ГПК України вимушений звернутись до господарського суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.4 договору, за несвоєчасну або неповну оплату вартості товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НЬБУ від суми прострочення платежу за кожний день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов'язання з оплати. Сторони домовились про те, що строк позовної давності щодо нарахування та стягнення пені збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7.3договору).

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, та суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені у розмірі 2624,39 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 524,88 грн. три відсотки річних та 236,16 грн. інфляційних.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 37000,00 грн. основного боргу, 2624,39 грн. пені, 236,16 грн. збитків від інфляції, 524,88 грн. три відсотки річних обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, визнані відповідачем, та є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 179, 181 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод" (62103, Харківська область, Богодухівський район, м. Богодухів, пров. Харківський, 6, код ЄДР 36537542, п/р 26003060712525 ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк" м. Харків, МФО 351533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Взлет Україна" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 71, код ЄДР 37119773, р/р 26003280805200 в АТ "УкрСиббанк" МФО 351005) - 37000,00 грн. основного боргу, 2624,39 грн. пені, 236,16 грн. збитків від інфляції, 524,88 грн. три відсотки річних та 1720,50 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29 квітня 2013 року.

Суддя Погорелова О.В.