Постанова

від 23.11.2006 по справі 16539-2006а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

16539-2006А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 411

ПОСТАНОВА

Іменем України

23.11.2006Справа №2-9/16539-2006А

За позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціальногозахисту інвалідів, м. Сімферополь (95017, м. Сімферополь, пр. Кірова, 51-52/10а)

До відповідача комунального підприємства по управлінню житлово- комунального господарства «Салгір», Красногвардійського району ( 97055, Красногвардійський район, с. Амурське, вул.. Амурська, 33)  

Про стягнення  1950 грн.

                                                                                                Суддя Пєтухова Н.С.

При секретарі Смирнової М.Ю.

                                  ПРЕДСТАВНИКИ:

Від   позивача –  Ковалевська Є.В.- представник, дов. пост. №04-4/12 від 21.04.2006 р.

Від відповідача – Абдурафієва Е.Р.- представник, дов. пост. №2 від 06.11.2006 р.

Сутність спору:

            Кримське Республіканське  відділення Фонду України соціального захисту  інвалідів звернулося з позовом  до відповідача про стягнення 1950грн. за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в 2005році, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов'язаний був створити в 2005 році 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, фактично  не працевлаштовано  жодного інваліда, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві штрафні санкції.

              У відповідності дог ст.. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оголошує перерву, у зв'язку з необхідністю одержання нових доказів   до 23.11.2006 р. до 14:30 годин.

               23.11.2006 р. судове засідання було продовжено у присутності представника

              Згідно з п. 6 Закону України “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України” № 2953-ІV від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р., до початку  діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р. (1798-12), вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

         Відповідно інформаційному листу Вищого господарського суду України від 07.02.2006 року № 01-8/301 Фонд соціального захисту інвалідів та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з підприємствами (об'єднаннями), установами  та організаціями при застосуванні штрафних санкцій реалізують владні управлінські функції, у зв'язку з чим суд вважає необхідним розглядати цей спір за правилами КАС України.    

                    Розглянувши матеріали справи,  заслухавши представника відповідача, дослідивши обставини справи, суд -

в с т а н о в и в:

         Комунальне підприємство по управлінню житлово -  комунальним господарством «Салгір» порушив порядок  надання  звітів: у порушення ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні» у звіті  не визначена  сума штрафних санкцій  за нестворені робочі місця для інвалідів.

        Згідно   звіту  ф. 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів кількість працюючих на підприємстві у 2005 році складала 10 особи, норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності тих, що працюють, що складає 1 особа.( ст. 19 Закону).

          Таким чином КП У Алуштинського виробничого управління житлово-комунального господарства «Салгір»  зобов'язане було створити в 2005 році  1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, фактично не працевлаштовано інваліда, в зв'язку з чим відповідач  повинен сплатити  штрафні санкції у розмірі  середньої  річної заробітної плати у відповідній організації, що складає 1950 грн. за нестворені для інваліду робочого місця.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Згідно ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти на підставах, у межах повноважень і способом,   передбаченим Конституцією й законами України.

Відповідно до п.п.1 й 2 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.02р. Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного керування, що діє в складі Мінпраці й  підкоряється йому.

Фонд у своїй діяльності  керується Конституцією й законами України, актами  Президента України й Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці та цим Положенням.

У чинність п.3  цього Положення одним із завдань Фонду є здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності й господарювання нормативів робочих місць для забезпечення  працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні обґрунтовується  на принципах, згідно яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У чинність  ч.1 ст.68 Конституції України кожний зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України й законів України.

           Згідно ст.19 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» для  підприємств (об'єднань),  установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4%  від загальної чисельності тих, що працюють, а якщо  працює від 8 до 25 чоловік - в кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачене  законом.

          Відповідно до п. 1, 3, 5, 14 Положення «Про робочі місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України № 314  робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої  площі  на  підприємстві  (об'єднанні),  в  установі та організації незалежно від форм власності  та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче  місце  інваліда  вважається  створеним,  якщо воно відповідає  встановленим  вимогам  робочого  місця  для  інвалідів відповідної    нозології,    атестоване    спеціальною    комісією підприємства     за    участю    представників    МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці,   громадських   організацій   інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють  заходи  щодо  створення  робочих місць  для  інвалідів,  включають  їх  до  колективного  договору, інформують центри зайнятості,  місцеві органи соціального  захисту населення  та  відділення  Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування  )  робочих  місць  для  працевлаштування інвалідів. Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до  1  лютого  року,  що настає за  звітним,  подають відділенням Фонду  соціального  захисту  інвалідів  відомості  про середню  річну  заробітну плату на підприємстві,  середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; визначають види виробництв,  цехи та  дільниці,  де  доцільно використовувати працю інвалідів; інформують державну службу  зайнятості  та  місцеві органи соціального  захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів    умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.  

          Вищевказана норма Постанови Кабінету Міністру № 314  встановлює, що робоче місце для інваліда вважається створеним  з моменту працевлаштування на ньому інваліда.

          Відповідно ч. 1 ст. 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів є обов'язковими до виконання.

          Таким чином, підприємству необхідно не тільки спрямовувати у відповідні фонди інформацію про наявність вільних місць для  працевлаштування інвалідів, атестувати робоче місце спеціальною комісією, виконати інші вимоги, викладені в Постанові Кабінету Міністрів України № 314,  але і працевлаштувати на ньому інваліда, інакше місце вважається нествореним.

          Як вбачається з матеріалів справи відповідач не виконав встановлений Законом норматив працевлаштування інвалідів на 2005р. в кількості 1 особи. Фактично на підприємстві відповідача в 2005р. інвалід не  працевлаштован.  

Згідно ст.20 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» підприємства (об'єднання), установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч.1 ст.19 цього Закону, щорічно  сплачують відповідним відділенням  Фонду України соціального захисту інвалідів  штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (у об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

          Відповідачем не створене робоче місце для інваліда, отже, вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно  ч.3,4 ст.20 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» сплату штрафних санкцій  підприємства (об'єднання), установи, організації здійснюють згідно закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і  зборів (обов'язкових платежів).  У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути стягнуті шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи, організації в установленому порядку.

Тобто чинним законодавством не  передбачено звільнення від сплати штрафних санкцій у разі наявності або відсутності прибутку відповідних суб'єктів господарювання, тому  відповідач зобов'язаний перерахувати  суму несплачених  штрафних санкцій  у розмірі 1950 грн. А посилання в законі на податок на прибуток тільки вказує джерело виплати цих  коштів.  

Крім того, зі змісту статей 19 й 20  Закону вбачається, що штраф має компенсаційну форму за невиконання нормативу, оскільки  згідно з ч.6 ст.20 Закону суми штрафних санкцій використовуються Фондом для фінансування соціальних витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів, видачу підприємствам цільових кредитів на створення робочих місць для інвалідів, надання фінансової допомоги на здійснення заходів по соціальній, трудовій, фізкультурно-оздоровчій і професійній реабілітації інвалідів і т.п., і у суб'єкта підприємницької діяльності є альтернативний обов'язок - або  виконання нормативу шляхом працевлаштування інвалідів або  оплата штрафних санкцій. Це опосередковано підтверджується формою звітності № 10-ПІ, відповідно якої підприємство самостійно визначає собі  суму коштів, що підлягає сплаті за невиконання нормативу.

Посилання відповідача на те, що він є платником єдиного податку й не повинен сплачувати штрафна санкції за не створення робочих місць для інвалідів не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідно до п.6 Указу Президента України № 727/98 від 03.07.1998 р. суб'єкти малого підприємництва звільняються від сплати внесків  у Фонду країни соціального захисту інвалідів, на штрафні санкції дія Указу не поширюється.

У зв'язку з тим, що Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» не передбачає сплату внесків у Фонд, то вони, отже, не входять до складу єдиного податку й не втримуються держказначейством для перерахування у Фонд, відповідно до вищевказаного Закону джерелом фінансування соціальної захищеності інвалідів є надходження від сплати підприємствами штрафів за невиконання нормативів про працевлаштування інвалідів, а не внески.    

Також необхідно відзначити, що згідно п. 20 ст. 12  Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285  надходження у Фонд України соціального захисту інвалідів є джерелами формування спеціального фонду Держбюджету України на 2005р. Аналогічне положення зазначене в п.п. 1 п.1 ст.29 Бюджетного кодексу України, яким визначено, що до складу доходів Державного бюджету України включаються доходи, що надходять відповідно до Закону України «Про основи  соціального захисту інвалідів».    

         Передбачаючи доходну частину Державного бюджету України  законодавець встановив, що кошти, отримані  відповідно ст. 12 Закону України № 2285 спрямовуються на програми по соціальному захисту інвалідів ( п.п.16,27 ст. 45 Закону)

          Відповідно ст. 46 Конституції України  громадяни мають право  на  соціальний  захист,  що включає право на забезпечення їх  у  разі  повної,  часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,  безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у  старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.

         Це  право   гарантується    загальнообов'язковим    державним соціальним страхуванням за  рахунок  страхових  внесків  громадян, підприємств, установ і організацій, а  також  бюджетних  та  інших джерел  соціального  забезпечення;  створенням  мережі  державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

          Пенсії,  інші  види  соціальних  виплат  та  допомоги,  що  є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

          Таким чином Конституцією  України гарантовано право соціально незахищених громадян, в тому числі інвалідів, на відповідний рівень життя, фінансування якого здійснюється за рахунок  як  держави, так і підприємств, організацій, що повинні сплачувати штрафні санкції за невиконання нормативу  згідно із ст. 19,20 Закону України № 875.

          Оскільки держава гарантує соціальний захист інвалідів, вона здійснює  виконання цієї програми двома засобами: перший- шляхом зобов'язання підприємства створити для інваліда робоче місце (тобто забезпечити його роботою) з  витікаючими   наслідками ( одержання зарплати, лікарняних, відпускних, матеріальної допомоги, пенсійне забезпечення, страхування та інш.) та другий- шляхом фінансування витрат бюджету  на соціальне забезпечення інвалідів, що не працюють.

        При таких обставинах, враховуючи положення Конституції України,  Бюджетного кодексу України, Законів України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» та «Про Державний бюджет України на 2005 рік», суд  вважає, що підприємства, організації зобов'язані створити робоче місце для інваліда, тобто виконати норматив, або перерахувати до Державного бюджету відповідну суму штрафних санкцій, за рахунок яких держава в особі відповідних уповноважених органів влади забезпечує соціальну підтримку інвалідів, в т.ч. і тих, що не працюють  ( перша група інвалідності, пенсіонери-інваліди, діти-інваліди та інші).

Таким чином,  позовні вимоги підлягають задоволенню у сумі  1950 грн.

Постанова складена у повному обсязі  23.11.2006 року.

          З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 150, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

                                            П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити.

  2. Стягнути з  комунального підприємства по управлінню житлово – комунальним господарством «Салгір», 97055, Красногвардійський район, с. Амурське, вул.. Амурська, 33,( р/р 26000773165001 Філія КРУ ЗАТ КБ «Приватбанк» м. Сімферополь, МФО  384436, ЗКПО 32192199) на користь  Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (АР Крим, 97017, м. Сімферополь,  пр.Кирова,51-52/10а, Реквізити: Одержувач: Держбюджет Красногвардійського району; 50070000, Банк одержувача: Управління Держказначейства в АРК м. Сімферополь, МФО 824026, ЗКПО 24040636, р/р 31210230600130, Призначення платежу: *; ЄДРПОУ платника; 50070000; 0,1; 4% за не зайняті інвалідами робочі місця) штрафні  санкції за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в 2005 році в сумі 1950 грн.

          У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України  до Севастопольського апеляційного господарського суду.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Петухова Н.С.