Рішення

від 30.11.2006 по справі 3997-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

3997-2006

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321

РІШЕННЯ

Іменем України

30.11.2006Справа №2-17/3997-2006

За позовом Першого заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України  (99011, вул. Леніна 41, м. Севастополь)  в особі Міністерства оборони України  (Повітряно-флотський проспект 6, м. Київ)

        До  відповідачів  1. ТОВ “Триора”  (95000, вул. Пушкіна 11-А, м. Сімферополь – поштова адреса; м. Сімферополь, пров. Ладигіна 6 – юридична адреса)

                                       2. Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (94034, вул. Залізнична 5, м. Сімферополь – поштова адреса; юридична адреса: (95000, вул. Леніна 17, м. Сімферополь)

        За участю 3-х осіб   1. Севастопольської  КЕЧ морської  (99040, вул. Хрустальова 60, м. Севастополь)

         2. Військової  частини  А-0225 (командування ВМС України)  (м. Севастополь, вул. Соловйова 1)

       про визнання недійсним договору                

                                                                                               Суддя В.І. Гайворонський  

                                                          П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від  позивача – Залюбовський  Л.В., представник, дов. № 154/11/1-2548 від 12.12.2005 року

Від  відповідачів  -     1. не з'явився  2.  Депутатов  В.А., представник, дов. пост.

Від прокурора – Бучко Р.В., посвідчення № 284

Від 3-х осіб -   1. не з'явився  2. не з'явився

Сутність спору:  Згідно позовної заяви та уточнення до неї прокурор просить визнати недійсним договір № 3 від 3 лютого 2005 року про будівництво житла  для військовослужбовців Збройних Сил  України та членів їх сімей шляхом пайової участі  сторін, сторонами договору зазначені “Замовник” – Міністерство оборони України в особі начальника Кримського  Управління капітального будівництва  Міністерства оборони України, “Пайовик” – Товариство з обмеженою відповідальністю “Триора”,  з  моменту його укладання.

          Позов обґрунтовується тим, що  пунктом 3.1 Договору  передбачено, що після введення  житлового комплексу  в експлуатацію позивач  отримує 10 % від загальної площі квартир, а відповідачу  розподіляється 90 % загальної житлової  площі квартир  та 100 %  не житлових вбудованих приміщень соціально-побутового, офісного призначення, інженерні мережі загальною площею згідно проекту.

         Прокурор відмічає, що указаний  пункт договору не відповідає вимогам п. 3 Положення про інвестування  будівництва придбання житла для  військовослужбовців  Збройних Сил України та  членів їх сімей, яким  зазначено, що інвестор  може набути у власність  35 % від загальної площі побудованого  на інвестиційні кошти житла, а в окремих випадках можливо збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора до 50 %.

          Прокурор також відмічає, що  Замовником  не може бути надана в якості внеску  на спільну діяльність  земельна ділянка, тому що вона відноситься до земель оборони, які не передбачені для використання для житлової та громадської забудови згідно статті 4 Закону України “Про використання земель оборони”.

          У позивача також відсутній державний акт на постійне користування  вказаною земельною ділянкою згідно статті 125 ЗК України. Приступати до використання  земельної ділянки до одержання документу, що посвідчує право на неї – забороняється.

          Також при укладенні договору в порушення статті 24 Закону України “Про  плату за землю” не проведена грошова оцінка земельної ділянки.

          Також указується, що договір складений від імені  Міністерства оборони України. Однак, Кримське Управління  капітального будівництва Міністерства оборони України не мало повноважень на укладення договору від Міністерства оборони України.

          Також указується, що не визначені умови, передбачені ч. 2 ст. 1131  ЦК України – координація  спільних дій учасників або ведення  інших спільних справ, правовий статус виділеного для  спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій.

          Відповідач -  ТОВ “Триора”  відзив на позов не представив.

          Відповідач - Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України у відзиві від 07.02.2006 року позов не визнав, і указав, що договір відповідає  загальним підставам законодавства. Відповідач  відмічає, що не доведено, що земельна ділянка відноситься до  земель оборони. Також відмічає, що п. 3.1 договору не протиречить Указу Президента  України “Про інвестування будівництва і придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил  України і членів їх сімей”, оскільки не відноситься до указаних в ньому правовідносин.

          Указаний відповідач також відмічає, що недійсність  визначеної частини правочину не робить  недійсними інші частини та угоди в цілому.

          Відповідач також указує, що позивачем у подальшому договір був схвалений, тому що  був затверджений  директором Департаменту  капітального будівництва і Управління фондами  Міністерства оборони України, у якого були  повноваження на підписання договорів   від  імені  позивача.

          У відзиві від 19.04.2006 року  вказаний  відповідач позов визнав повністю.

          Третя особа - Севастопольська  КЕЧ морська  в поясненні указала, що  на неї покладається  обов'язок   здійснювати контроль за правильним  використанням  земельних ділянок, які знаходяться на обліку.  Згідно  інвентаризаційній відомості  земельна ділянка  значиться за нею. Дана особа також вказала, що по узгодженню будь-яких питань по спірному  договору вона участі не брала.

          Третя особа  - Військова  частина  А-0225 (командування ВМС України)  в поясненні вказує, що  позов обґрунтований, та підлягає задоволенню.

          Представник відповідача ТОВ “Тріора” в останні  два засідання суду не з'явився. Про слухання справи  повідомлений належним чином -  на указану ним самим поштову адресу  (т. 1 л.с. 45). Про причини неявки суд не повідомив.  Направлена  відповідачу рекомендована кореспонденція  до суду не повернена, що також свідчіть про її вручення адресату. Крім цього, про попереднє  засідання суду   представник даного відповідача  був повідомлений під підпис. (т. 2  л.с. 39).

          Суд вважає, що  справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

          По справі  проголошені вступна  та  резолютивна частини рішення.

          Розглянувши матеріали справи, суд –

                                                              ВСТАНОВИВ:

 Згідно договору № 3  про будівництво житла  для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової  участі сторін від 03.02.2005 року, сторонами в ньому значаться Міністерство  оборони України в особі начальника  Кримського Управління капітального будівництва  Міністерства оборони України Івіна Д.В., іменуємий “Заявник”, який діє на  підставі Положення та ТОВ “Тріора”, іменує- мий “Пайовик”.

 Згідно п. 2.1 Договору його предметом є будівництво у порядку пайової участі  сторонами “Об'єкту”  (комплексу житлових  будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, офісного призначення на земельній ділянці загальною площею 3,0 га на території військового містечка № Б-34 у Балаклаві Севастопольській зоні  Південного узбережжя Криму № 41 для забезпечення житлом військовослужбовців  Збройних Сил України  та членів їх сімей  у порядку пайової участі Сторін у будівництві.  

             Пунктом  3.1. договору передбачено, що після введення житлового комплексу  в експлуатацію Замовник отримує 10 відсотків  від загальної площі квартир  “Об'єкту”, а   Пайовику розподіляється 90 відсотків загальної  житлової площі  квартир, будівлі   “Об'єкту” та 100 %  не житлових  вбудованих   приміщень  соціально-побутового, офісного призначення, інженерні мережі загальною  площею згідно “Проекту”, які входять до складу “Об'єкту” і будуть побудовані  на “Ділянці”.

            Згідно п. 3.5 Договору  Замовник передає земельну ділянку  (або її відповідну частину) визначеному  Пайовиком  Генпідряднику під забудову “Об'єкту” (або відповідної його складової частини) після оформлення  Замовником  землевпорядної документації та документації на право користування  земельною ділянкою, цільовим призначенням  якої є будівництво “Об'єкту”  (його складової частини) у строки, що додатково визначаються Пайовиком.

            Згідно  п. 4.2  “г”  Договору Пайовик приймає на себе обов'язок  у повному обсязі фінансувати  проектування та будівництво “Об'єкту”, а також всі інші  витрати, пов'язані з будівництвом, введенням в експлуатацію  і передачею “Об'єкту” експлуатаційним організаціям, а також витрати згідно з п.п. “г” п. 4.2  цього Договору, на визначених у ньому умовах;

            Суд вважає, що позов підлягає задоволенню, при цьому виходить з наступних підстав:

            Відповідно до ст. 180  Господарського Кодексу України  та ст. 638 ЦК України   договір вважається укладеним, якщо  між сторонами у передбачених законом  порядку та формі  досягнуто згоди  щодо  усіх  його істотних умов. Істотними є  умови, визнані такими за законом чи необхідні для  договорів даного виду.

            Цей договір за своєю  правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору про сумісну діяльність та інвестиційного договору, які регулюються главою 77 Цивільного Кодексу України та Законом “Про інвестиційну діяльність”.

            Ч. 2 ст. 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право  укладати договір, в якому визначені елементи  різних договорів (змішаний договір). Однак, в цій же нормі указується, що до відносин сторін у змішаному договорі  застосовуються  у відповідних частинах  положення  актів цивільного законодавства про договори, елементи  яких містяться  у змішаному договорі, якщо  інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

           Згідно ч. 1 статті 1130 ЦК України  за договором про  спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти   без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить Закону.

            Згідно ч. 1 статті 1133 ЦК України вкладом учасника вважається  все те, що він вносить у  спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також  ділова репутація та ділові зв'язки.

            Таким чином,  предмет договору та обов'язки сторін, указані  в  п. 3.5 та п. 4.2. “г”  дозволяють зробити висновок, що  спірний договір  включає елементи договору про спільну діяльність.

            Частиною 2 ст. 1131 Цивільного Кодексу України передбачені умови договору про спільну діяльність, зокрема: координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий  статус  виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь в результатах спільних дій та інші умови  визначаються за  домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види  спільної діяльності.

           Проте, зазначені умови у вказаному договорі не визначені.

           Згідно ч. 1  ст. 203 ЦК України  зміст правочину не може суперечити  актам   цивільного законодавства, а також  моральним засадам суспільства.

           Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України  підставою недійсності правочину є недодержання в момент  вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені  ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України.

           Таким чином, недотримання  у спірному договорі вимог ч. 2 ст. 1131 ЦК України є підставою  недійсності указаного договору.

           При цьому суд вважає необхідним відмітити, що згідно ст. 16  ЦК України  порушене право підлягає  захисту  не любим засобом, а тільки засобом, указаним в ст. 16 ЦК України, в також засобом, указаним  в договорі або встановленим Законом.

           П. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачений спосіб захисту порушеного права шляхом  визнання угоди  недійсною.

           Діючим законодавством  не передбачений засіб захисту порушеного права шляхом визнання угоди  неукладеною.

           Згідно ст. 204 ЦК України угода є правомірною, якщо її недійсність прямо не встановлена Законом, або якщо вона не визнана судом недійсною.

           Таким чином, у данному випадку договір підлягає  визнанню недійсним.

           Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України “Про інвестиційну діяльність”  інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти  підприємницької та інших видів діяльності, в результаті  якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

          Згідно  зі  ст. 2  Закону України  “Про інвестиційну діяльність” інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

          Відповідно до ст. 9 цього  Закону укладення договорів, вибір  партнерів, визначення  зобов'язань, будь-яких  інших умов господарських взаємовідносин є виключною компетенцією суб'єктів  інвестиційної діяльності, але тільки у випадку, якщо вони не суперечать  законодавству України.

          Таким чином, вказаний договір, який передбачає згідно п. 4.2 , що  ТОВ “Тріора” здійснює весь комплекс  заходів, необхідних для проектування  та здійснення  будівництва, отримання дозволів і узгоджень з державними органами технічного, будівельного нагляду, проведення за рахунок власних коштів повного фінансування будівництва та здачу об'єкта в експлуатацію, відноситься  до договорів інвестиційної діяльності.

          За таких умов, сторони спірного договору відповідно до вимог ст. 5 Закону України “Про інвестиційну діяльність” є суб'єктами інвестиційної діяльності.

          Пунктом 4.2 договору зазначено, що  ТОВ “Тріора” здійснює в повному обсязі фінансування всіх стадій будівництва, тобто фактично ТОВ “Тріора”  є інвестором.

          Між тим, Указом Президента України “Про інвестування будівництва та  придбання житла для військовослужбовців Збройних сил України та членів їх  сімей” від 01.07.1993 року № 240/93 введено в дію  відповідне Положення, яким запроваджено спеціальний механізм  здійснення такого будівництва. Цей Указ є актом цивільного законодавства України, регулює питання визначення зобов'язань у договорах за якими здійснюється  інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей, визначає частки житла, які  передаються після закінчення будівництва інвестору та Міністерству оборони України.

         Відповідно до п.6 зазначеного Указу кошти інвесторів використовуються виключно на спорудження жилих будинків і внутрішньо квартальних інженерних комунікацій до них.

         Комплексною програмою забезпечення житлом військовослужбовців та  членів їх сімей, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від  29.11.1999 року № 2166 передбачено, що для її фінансового забезпечення  передбачено залучення, у т. ч.  інвестицій, згідно з Указом Президента України “Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних  Сил України та членів їх сімей” від 01.07.1993 року № 240/93. У додатку № 1 до цієї Комплексної програми “Обсяги фінансування та будівництва (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України” зазначено, що розрахунок надходження активів на її виконання у т.ч. за рахунок інвестицій, відповідно до Указу Президента України № 240/93.

          Згідно із п. 1 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, джерелами інвестування  є кошти українських  та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені в будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження  інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного  призначення, пайові внески інвесторів в будівництво разом з житлом споруд соціально - побутового, торгівельного, та інше.

         Пунктом  3 цього Положення зазначено, що інвестор може набути у власність  35 % від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла. Цим же пунктом Положення передбачено, що в окремих випадках можливо збільшувати  частку житла, яка передається у власність  інвестора  до 50 відсотків.

         Відповідно до п. 5  Положення житло, побудоване за рахунок  інвестицій, крім житла, переданого інвесторам відповідно до пункту 3 цього  Положення, становить загальнодержавну власність і перебуває у веденні  Міністерства  оборони України.

         Таким чином, як вбачається  із п. 3.1. Договору, в порушення вимог п. 3 указаного Положення, при загальній житловій площі усього житлового комплексу  за адресою Військове містечко Б-34, Балаклава, Севастопольська зона Південного узбережжя Криму № 41 після введення об'єкту  в експлуатацію  Міністерство оборони України  планує  розподілити 10 відсотків від загальної житлової площі “Об'єкту”.

        Тобто недоотримання Замовником відсоткового співвідношення згідно п. 3 зазначеного Положення при майбутньому  розподілі квартир призведе до  зменшення загальнодержавної частки житла, чим може  бути спричинено шкоду економічним інтересам держави, а також суперечити моральним засадам суспільства і протиречить  указаним актам цивільного законодавства, що також згідно ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для  визнання спірного договору недійсними.

      При цьому суд вважає необхідним  відмітити, що відношення, які  регулюються п. 3.1 Договору в частині розміру  площ, получаємих сторонами, має безпосереднє відношення  до предмету спірного договору,  так як є  результатом  поставленної мети у сумісній діяльності.

     У зв'язку з викладеним, суд вважає, що  у даному випадку договір підлягає визнанню недійсним  з указаних підстав повністю.

      Згідно статті 217 ЦК України  недійсність окремої частини угоди  не тягне недійсності  інших її частин, і угоди в цілому, якщо можна  припустити, що угода була б здійснена  і без включення до неї недійсної частини.

      Однак, вищезазначені обставини не дають суду підстав зробити таке припущення.

      Крім цього,  Замовником не може бути надана  як внесок  у спільну діяльність земельна  ділянка, оскільки відповідно до  ст. 125  Земельного Кодексу України  право  постійного користування  земельною ділянкою виникає після одержання користувачем документу, що  посвідчує це право, яким є державний акт. Приступати до використання земельної ділянки до одержання документу, що посвідчує право на неї, та його  державної реєстрації  -   забороняється.

    Згідно  ст. 126 ЗК України  право власності на земельну ділянку і право постійного користування  земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.    

    Однак вказаних документів зацікавлені сторони не представили.

    Згідно статті 129 Конституції України сторона вільна  в наданні суду доказів та в доказуванні  перед судом їх упередженості, а також  закріплений принцип диспозитивності сторін та їх рівенства перед Законом та судом.

     Згідно   ст. 8  Конституції  України   вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

    Про необхідність дотримання принципу диспозитивності  сторін також указується в постанові  Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові  Пленуму  Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування  норм Конституції України при здійсненні  правосуддя” вказується, що  суди вправі  застосовувати безпосередньо  норми Конституції як норми прямої  дії.

    Таким чином, суд вправі розглядати спір по тим матеріалам, які надані зацікавленими сторонами.

    Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до матеріалів справи після прийняття рішення.

    Більш того, відповідно до акту прийому (передачі)  будівель, споруд і території військових містечок від 13 грудня 2004 року військове містечко № Б-34 прийнято на облік Севастопольською КЕЧ (морською) ВМС України.

      Крім того, ст. 77 Земельного Кодексу України та ст. 1 Закону України  “Про використання земель оборони” передбачено, що землями оборони  визначаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових  частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України.

      Стаття 4  зазначеного вище  Закону визначає  вичерпний перелік використання земель оборони в господарський цілях. Надання земель оборони для житлової та громадської забудови цією нормою не передбачено.

     Згідно інформації Севастопольського  міського Головного Управління земельних ресурсів, земельна ділянка військового містечка  Б-34 відноситься до категорії земель оборони.

      Укладенням Договору  сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки з земель оборони  на землі житлової та громадської забудови. Це суперечить вимогам  ч.2 ст. 20 Земельного Кодексу України, якої встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають  рішення  про надання цих земель у користування. Наслідками порушення  порядку зміни  цільового призначення земель, відповідно до п. “б” ст. 21 зазначеного Кодексу, є визнання  недійсними щодо земельних ділянок.

      Більш того, якщо земельна ділянка не відноситься до земель оборони, відповідно Замовник  не вправі нею розпоряджатися.

      При укладанні договору, всупереч ст. 24  Закону України  “Про плату за землю”, грошова оцінка земельної ділянки не проведена, що у випадку передачі  землі Замовником  Пайовику може призвести до ухилення останнього від сплати земельного податку, передбаченого вимогами ст. 2  цього Закону.

       У всякому випадку  зацікавлені сторони  відповідних доказів суду не представлено.

      Крім того, зазначений договір укладений від імені  Міністерства оборони України начальником  Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України, яке згідно  свідоцтва про державну реєстрацію є юридичною особою.

      Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин  вважається  здійсненим у письмовій формі, якщо він підписаний  стороною (сторонами). Правочин, укладений юридичною особою підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, Законом  або іншими актами цивільного законодавства, і завіряється печаткою.

     Однак, документів, указаних в даній нормі,  зацікавленою стороною не представлено, а також доказів того, що  договір затверджений уповноваженою особою. Згідно Розпорядження  Міністерства оборони України № 6828/з від 02.10.2004 року скасовані всі довіреності на  право укладання договорів  до 01.10.2004 року та термін дії яких не  закінчився.

      Оскільки відповідні докази не  представлені зацікавленими сторонами до прийняття рішення, немає підстав  для їх залучення після прийняття рішення .

     При цьому суд вважає необхідним відмітити, що  згідно ст. 80 ЦК України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, і може бути позивачем та відповідачем у суді.

     Таким чином,  юридична особа має  правоздатність і дієздатність.

     Дієздатність може бути обмеженою  згідно Глави 4 ЦК України  стосовно фізичної особи.

     Таким чином у данному випадку договір підлягає визнанню недійсним не по ч. 2 ст. 203 ЦК України, а  по ч. 1 ст. 203 ЦК України.

     Таким чином, вищевикладені обставини є підставами  для визнання спірного договору недійсним, як протирічащого  актам цивільного законодавства, а також  моральним засадам суспільства.

      При цьому необхідно відмітити, що існують декілька підстав, кожна із яких є  самостійною підставою для  визнання спірного договору недійсним згідно ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.      

     Згідно  ч. 1 ст. 236 ЦК України   правочин, визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його вчинення.

      Судові витрати згідно ч. 5 статті 49 ГПК України підлягають відшкодуванню відповідачами в рівних  частинах.

      На підставі викладеного, а також керуючись  ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -  

                                                           ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір № 3  від 03 лютого 2005 року про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, сторонами договору зазначені “Замовник” – Міністерство оборони України в особі начальника Кримського  Управління капітального будівництва  Міністерства оборони України, “Пайовик” – Товариство з обмеженою відповідальністю “Триора”, з моменту його укладення.

Стягнути з відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю “Триора” (м. Сімферополь, пров. Ладигіна 6 – юридична адреса; м. Сімферополь, вул. Пушкіна 11-А- поштова адреса; р/р № 26007000131155 в АКБ “Чорноморський банк  розвитку та реконструкції” м. Сімферополь, МФО 384577, ЄДРПОУ 33064803)  судові витрати: 42,5 грн. державного мита в дохід Державного бюджету України.

Стягнути з відповідача  Кримського Управління капітального будівництва  Міністерства оборони України (95043, вул. Залізнична 5, м. Сімферополь – поштова адреса;  (юридична адреса: м. Сімферополь, вул. Леніна 17), р/р № 2600101006088 АТ Кредит Банк “Україна” м. Сімферополь, МФО 324913, ЄДРПОУ 24980207) судові витрати: 42,5 грн. державного мита в дохід Державного бюджету України.

         Стягнути з відповідача  Товариства з обмеженою відповідальністю “Триора” (м. Сімферополь, пров. Ладигіна 6 – юридична адреса; м. Сімферополь, вул. Пушкіна 11-А- поштова адреса;, р/р № 26007000131155 в АКБ “Чорноморський банк  розвитку та реконструкції” м. Сімферополь, МФО 384577, ЄДРПОУ 33064803)  на користь Державного підприємства  «Судовий інформаційний центр», м. Київ, пр. Перемоги 44  (п/р 26002014180001 у ВАТ «Банк Універсальний», м. Львів, МФО 325707, ОКПО 30045370) 59,00 грн. витрат за послуги по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

        Стягнути з відповідача  Кримського Управління капітального будівництва  Міністерства оборони України (95043, вул. Залізнична 5, м. Сімферополь – поштова адреса; (юридична адреса: м. Сімферополь, вул. Леніна 17), р/р № 2600101006088 АТ Кредит Банк “Україна” м. Сімферополь, МФО 324913, ЄДРПОУ 24980207) на користь Державного підприємства  «Судовий інформаційний центр», м. Київ, пр. Перемоги 44  (п/р 26002014180001 у ВАТ «Банк Універсальний», м. Львів, МФО 325707, ОКПО 30045370) 59,00 грн. витрат за послуги по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

Видати накази після вступу рішення до законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.