Рішення

від 29.09.2008 по справі 5737/08

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 5737 Головуючий у 1 інстанції Безрученко Ю.О.

Категорія 52 Доповідач Лук'янова С. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

29 вересня 2008 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лоленко А.В. суддів Лук'янової С. В., Солодовник О.Ф.

при секретарі Сергієнко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „Амстор" на рішення Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області від 20 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „Амстор" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

встановив:

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про зміну рішення Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області від 20 червня 2008 року і ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення норм матеріального і процесуального права (а.с. 124-127 т.2).

Висновок суду про те, що позивачка - одинока мати не відповідає вимогам норм матеріального права, оскільки дітей вона народила у шлюбі, кожна дитина має батька. З другим чоловіком позивачка розірвала шлюб у 2002 році, але фактично шлюбні відносини не припинила. При оформленні на роботу позивачка вказала, що заміжня.

Вимоги ч.3 ст. 184 КЗпП України не поширюються на випадки звільнення одиноких матерів за ст. 41 КЗпП України (а.с. 124-127 т.2).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги; позивачка не визнала апеляційну скаргу і просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Рішенням Гірницького районного суду міста Макіївки від 20 червня 2008 року позов задоволений частково: позивачка поновлена на посаді начальника виробництва рибо-коптильного цеху; з відповідача на користь позивачки стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу - 15530 грн. 54 коп., у відшкодування моральної шкоди - 1000 грн.; на користь держави з відповідача стягнуто державне мито - 165 грн. 31 коп. В

частині поновлення позивачки на роботі рішення піддане негайному виконанню (а.с. 96-117Т.2).

Цим рішенням встановлено, що у відповідача відсутній профспілковий орган. Наказом відповідача від 14 листопада 2006 року затверджений порядок проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей.

З серпня 2005 року позивачка прийнята відповідачем на роботу на посаду інженера-технолога; 18 січня 2007 року - переведена на посаду начальника виробництва рибо-коптильного цеху; 19 липня 2007 року - звільнена з роботи у зв'язку із втратою довіри внаслідок протиправних дій при обслуговуванні товарно-матеріальних цінностей за п.2 ст. 41 КЗпП України а підставі акту службового розслідування від 18 липня 2007 року.

Позивачка є матір'ю ОСОБА_2, який ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Шлюби з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 позивачкою розірвані відповідно 4 листопада 1997 року та 22 жовтня 2002 року.

18 січня 2007 року позивачка ознайомлена з посадовою інструкцією начальника виробництва рибо-коптильного цеху.

З позивачкою 3 серпня 2005 року і 18 січня 2007 року укладені договори про повну матеріальну відповідальність, на підставі яких позивачка несе повну індивідуальну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності переданої їй оргтехніки та її використання в процесі виробництва за призначенням, справність всіх технічних характеристик і програмного забезпечення та дотримання правил експлуатації цієї оргтехніки. Договір від 18 січня 2007 року підтверджує, що позивачка прийняла на себе матеріальну відповідальність за всі передані їй під звіт відповідачем матеріальні цінності.

Між позивачкою і відповідачем 18 січня 2007 року укладений договір про повну колективну матеріальну відповідальність, за яким колектив (бригада) бере на себе колективну (бригадну) відповідальність за незабезпечення зберігання майна та інших цінностей, переданих для продажу товарів (продукції) та їх підготовкою до продажу.

Згідно акту службового розслідування від 18 липня 2007 року позивачкою, як особою, яка безпосередньо обслуговує матеріальні цінності, суттєво порушено порядок приймання цінностей і ведення обліку про їх рух; навмисно внесено до акту недостовірні відомості, що призвело до завищення норм витрат сировини для виробництва форелі і сьомги і вплинуло на формування неправильної собівартості іншої продукції власного виробництва.

Згідно звіряльній відомості за період з 12 по 18 липня 2007 року по рибо коптильному цеху встановлена недостача на 5064 грн. 26 коп.

Середньоденна заробітна плати позивачки за шість останніх повних місяців становить 70 грн. 93 коп.

З 2 січня по 31 березня 2008 року позивачка працювала в ТОВ „ДЕКІ" міста Макіївки і сума її доходу складає 450 грн.; за 3, 4 квартал 2007 року і 2 квартал 2008 року відомості про дохід позивачки відсутні.

Розмір компенсації за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2007 року по 20 червня 2008 року включно складає 15530 грн. 54 коп.

Суд прийшов до висновку, що позивачка відноситься до осіб, з якими укладаються письмові договори про повну матеріальну відповідальність, тобто посада позивачки відноситься до посад: завідуючи виробництвом, начальники цехів (дільниць) та їх заступники, старші адміністратори і адміністратори залів (метрдотелі) підприємств харчування.

Із пояснень позивачки встановлено, що мали місце і недостачі і надлишки при проведення інвентаризації через зміну калькуляції.

Суд прийшов о висновку, що відповідач довів наявність винних дій позивачки у створенні недостач і надлишків, і це є достатньою підставою для звільнення у зв'язку з втратою довіри.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позивачка - одинока мати, яка має дитину віком до 14 років, і у відповідності до вимог ст. 184 КЗпП України не може бути звільнена за підставами, передбаченими, ст. ст. 40, 41 КЗпП України з ініціативи власника (а.с. 96-117 т.2).

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частині стягнення середньої заробітної плати і судових витрат через наступне.

Відповідно вимогам п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір» я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Згідно п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про розгляд судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року №9 (з відповідними змінами) (далі

постанова) при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.2 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюється. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій, наступну поведінку працівника й інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Звільнення з підстав втрати довір'я (п.2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави доля втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині поновлення позивачки на роботі.

Суд першої інстанції прийшов до висновків, що позивачка відноситься до осіб, з якими укладаються письмові договори про повну матеріальну відповідальність, і що відповідач довів наявність винних дій позивачки у створенні недостач і надлишків, тобто у відповідача були передбачені законом підстави для втрати довір'я до позивачки. Ці висновки суду сторонами на оспорюються.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачка є одинокою матір'ю, яка має дитину віком до 14 років, і у відповідності до вимог ст. 184 КЗпП України не може бути звільнена за підставами, передбаченими ст. ст. 40, 41 КЗпП України з ініціативи власника (а.с. 96-117 т.2). Цей висновок суду відповідає вимогам норм матеріального права і доводи апеляційної скарги відповідача цей висновок суду не спростовують через наступне.

Згідно ст. 18-1 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми" право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновителі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено у встановленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини (ч.1); вдови та вдівці з дітьми, мати

(батько) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або державну соціальну допомогу (ч.2); якщо одинока мати, одинокий усиновитель (вдова, вдівець), мати (батько) у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті уклали шлюб, то за ними зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися або були усиновлені до шлюбу, за умови, якщо ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною) (ч.3); жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям не має; при реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається (ч.4).

Відповідно п.9 Постанови одинока мати - жінка, яка не перебуває в шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує й утримає дитину сама (ч.3 ст. 184 КЗпП).

Суд першої інстанції докази, надані сторонами, оцінив у їх сукупності і це дозволило суду зробити висновок про те, що позивачка на час звільнення була одинокою матір'ю. Допитаний в судовому засіданні апеляційного суду за клопотанням представника відповідача свідок ОСОБА_6 не спростовує зазначеного висновку суду першої інстанції.

Довід апеляційної скарги про те, що вимоги ч.3 ст. 184 КЗпП України не поширюються на випадки звільнення одиноких матерів за ст. 41 КЗпП України (а.с. 124-127 т.2) спростовується нормами матеріального права.

Стаття 41 КЗпП України передбачає додаткові підстави для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Частина 3 статті 184 КЗпП України забороняє звільнення з роботи з ініціативи власника одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Аналіз цих норм матеріального права дозволяє зробити єдиний висновок про неможливість звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як за підставами, передбаченими ст. .40 КЗпП України, так і за підставами, передбаченими ст. .41 КЗпП України, оскільки обидві статті передбачають підстави для звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно вимогам ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.; доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивачки на роботі. Надана представником відповідача в судове засідання апеляційного суду довідка про те, що станом на 1 серпня 2007 року штатний розклад відповідача переглянутий і змінений: посада начальника виробництва рибокоптильного цеху штатним розкладом з 1 серпня 2007 року не передбачена, не впливає на висновки суду першої

інстанції в частині поновлення позивачки на роботі, оскільки суд першої інстанції перевіряв законність звільнення позивачки станом на 19 липня 2007 року, а перегляд штатного розпису мав місце після звільнення позивачки з роботи; підприємство (відповідач) до теперішнього часу не ліквідоване.

Згідно п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права; норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосований закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 309 ЦПК України).

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із середньомісячного заробітку позивачки, визначеного за шість останніх повних місяці; роботи (а.с. 159 т.1). Але такий порядок визначення середньоденної заробітної плати позивачки для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не відповідає вимогам норм матеріального права через наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (з відповідними змінами і доповненнями) затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок), який застосовується для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (п. п.1 Порядку). Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п.5 Порядку). Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку). Враховуючи вимоги Порядку середній заробіток позивачки за час вимушеного прогулу підлягає визначенню наступним чином.

Позивачка звільнена з роботи 19 липня 2007 року; у червні 2007 року заробітна плата позивачки за 20 робочих днів склала 839 грн. 93 коп., у травні 2007 року відповідно за 19 робочих днів -1548 грн. 12 коп. (а.с. 159 т.1).

(1548 грн. 12 коп. + 839 грн. 93 коп.) : (19 робочих днів травня 2007 року + 20 робочих днів червня 2007 року) = 2888 грн. 5 коп. : 39 днів = 61 грн. 23 коп. -середньоденна заробітна плата позивачки до звільнення з роботи.

Згідно поясненням сторін до теперішнього часу позивачка не поновлена на роботі. Представник відповідача підтвердив довідку відповідача про те, що з травня 2007 року по теперішній час тарифні ставки і оклади на підприємстві на підвищувалися.

Відповідно вимогам ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням суду першої інстанції від 20 червня 2008 року позивачка поновлена на роботі, це рішення піддане негайному виконанню, але рішення в цій частині відновідачем не виконане до теперішнього часу; відсутня вина позивачки у розгляді справи про поновлення на роботі більше року. Згідно наданій відповідачем довідці за період з 20 липня 2007 року по 29 вересня 2008 року включно час вимушеного прогулу позивачки складає 301 робочий день.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зміні і з відповідача на користь позивачки підлягає стягнення за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2007 року по 29 вересня 2008 року включно 18430 грн. 23 коп. (середньоденна заробітна плата 61 грн. 23 коп. х 301 робочий день вимушеного прогулу).

У відповідності до вимог ст. . 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 192 грн. 80 коп. (судовий збір за матеріальний позов 184 грн. 30 коп. + судовий збір за позов про відшкодування моральної шкоди 8 грн. 50 коп.); також з відповідача підлягає стягненню 30 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у відповідності до вимог ч.3 ст. 81 ЦПК України, постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів від 21 грудня 2005 року №1258.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 , 309 ч.1 п.4, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „Амстор" задовольнити частково.

Рішення Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області від 20 червня 2008 року змінити в частині стягнення середньої заробітної плати і судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „Амстор" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2007 року по 29 вересня 2008 року включно в сумі 18430 грн. 23 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний будинок „Амстор" на користь держави судовий збір в сумі 192 грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок 31414537600004, код 22090100, отримувач місцевий бюджет Ворошиловського району міста Донецька, ОКПО 24164870, МФО 834016, банк УДК в Донецькій області і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. на розрахунковий рахунок 31216259700004, одержувач УДК у місті Донецьку; банк ГУ ДКУ у Донецькій області; МФО банку 834016 в УДК в Донецькій області; ОКПО 34686537.

В іншій частині рішення Гірницького районного суду міста Макіївки Донецької області від 20 червня 2008 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.