Ухвала від 23.04.2013 по справі 2а-8540/11/2670

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8540/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

23 квітня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство «Фортуна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2011 року по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова до Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство «Фортуна» про стягнення заборгованості у розмірі 60 238,04 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року позивач - Державна податкова інспекція у Комінтернівському районі міста Харкова звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство «Фортуна», в якому просив стягнути з відповідача суму податкового боргу по узгодженому податковому зобов'язанню із земельного податку в розмірі 60 238,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що за відповідачем рахується заборгованість по сплаті земельного податку у розмірі 60 238,04 грн., яка останнім у визначений законом порядку погашена не була.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2011 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Відкрите акціонерне товариство «АТП «Фортуна» (далі - ВАТ «АТП «Фортуна», код за ЄДРПОУ 05514181) зареєстроване Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.07.2011 р. та довідкою про взяття на облік платника податків форми 4-ОПП № 44096/10/29-218 від 26.02.2007 р.

Як платника земельного податку відповідача було взято на облік Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі м. Харкова за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно з даними облікової картки платника податків, станом на день розгляду справи за відповідачем обліковується заборгованість по сплаті земельному податку у розмірі 60 238,04 грн.

З наявних в справі доказів вбачається, що податкова заборгованість у ВАТ «АТП «Фортуна» виникла на підставі:

- самостійно поданого податкового розрахунку по земельному податку № 2202 від 29.01.2010 року за 2010 рік, в якому відповідачем самостійно визначено суму податкового зобов'язання по сплаті земелньому податку у розмірі 171 075,40 грн. (по 14 256,20 грн. за кожен місяць);

- самостійно поданого уточнюючого розрахунку по земельному податку № 25560 від 28.05.2009 року за 2010 рік, в якому відповідачем самостійно збільшено суму податкового зобов'язання по сплаті земельному податку на 3 694,01 грн.;

- самостійно поданого розрахунку по земельному податку № 1846 від 31.01.2011 року за 2011 рік, в якому відповідачем самостійно визначено суму податкового зобов'язання по сплаті земельного податку в розмірі 176 593,94 грн. (по 14 716,16 грн. за кожен місяць).

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виконано обов'язку по сплаті земельного податку в сумі 60 238,04 грн., а тому вказана заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з даними висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, визначаються Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-XII.

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону, під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Згідно ст. 4, п. 2.3. ст. 9 Закону України „Про систему оподаткування", суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів), сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

Положенням статті 11 Закону України „Про систему оподаткування", передбачено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів та додержання законів про оподаткування несуть платники податків відповідно до законів України.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, визначаються Законом України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 року № 2535-XII (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI) на підставі Податкового кодексу).

Статтею 2 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. При цьому законодавчо встановлено, що не можливо одночасно сплачувати з однієї і тієї ж земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні, земельний податок та орендну плату, оскільки і земельний податок і орендна плата за своєю суттю є платою за землю, яка надається у користування за різними підставами (постійне користування на підставі державного акту або на підставі договору оренди).

Згідно частини 1 статті 14 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно із ст. 15 Закону України "Про плату за землю" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про плату за землю» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є користувачем земельної ділянки, а відтак являється платником земельного податку. У обліковій картці платника податку заборгованість з цього виду платежів становить 60 238,04 грн. Враховуючи, що користування в Україні землею є платним, відповідач, фактично користуючись землею, не мав права не сплачувати податок на землю.

Отже, висновки суду першої інстанції в цій частині колегія суддів знаходить правильними.

Що стосується правомірності вимог про стягнення з відповідача податкового боргу по узгодженому податковому зобов'язанню із земельного податку, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові зобов'язання по сплаті за землю за 2010 рік виникли у період чинності Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вiд 21.12.2000 р. № 2181-III (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI) (далі - Закон № 2181), а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування норм вказаного Закону при вирішенні даної справи в цій частині спірних правовідносин.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Відповідно до п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181-III (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені ст. 5 вказаного Закону, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Податковий борг може бути примусово стягнений шляхом звернення стягнення на активи платника податків за рішенням суду (п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181-ІІІ).

Як вбачається з матеріалів справи, ВАТ «Автотранспортне підприємство «Фортуна» у звітних розрахунках податкових зобов'язань по земельному податку за листопад та грудень 2010 року визначило власні податкові зобов'язання по земельному податку, з яких за відповідачем обліковується податкова заборгованість за 2010 рік у розмірі 29 432,32 грн. Дана обставина підтверджується наявними в справі копіями податкового розрахунку земельного податку № 2202 від 29.01.2010 року та уточнюючого розрахунку № 25560 від 28.05.2010 року (а.с. 16-19).

Таким чином, виходячи з положень п. 5.1 статті 5 Закону № 2181-ІІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податкові зобов'язання по податку за землю є узгодженими з дня подання відповідних податкових розрахунків. При цьому, податкові зобов'язання, самостійно визначені в податкових розрахунках, оскарженню в адміністративному або судовому порядку не підлягають (п. 5.1. Закону № 2181).

Відповідно до п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Оскільки вищевказані суми податкових зобов'язань відповідачем у встановлений законом строк сплачені не були, то виходячи з положень пп. 5.4.1. Закону № 2181-ІІІ, ці суми податкових зобов'язань набули статусу податкового боргу, який підлягає стягненню в судовому порядку.

Що стосується податкового зобов'язання по податку зі плати за землю за січень-березень 2011 року, то дане податкове зобов'язання виникло саму у період, коли набув чинності Податковий кодекс України, а відтак правовідносини в цій частині повинні регулюватися нормами вказаного Кодексу.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Відповідно до п. 286.1. ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 286.2 ст. 286 ПК України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з п. 287.3 ст. 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до п. 57.3 ст. 57 та п. 58 ст. 58 ПК України податкові зобов'язання, які виникли на підставі податкових декларацій по податку на додану вартість, по податку на доходи фізичних осіб та з плати за землю, які були подані у 2011, 2012 роках, вважаються узгодженими, у день подання вказаних декларацій.

Згідно положень п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3-54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Разом з тим, п визначенням «податкового боргу» в контексті підпункту 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України слід розуміти суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеню, нараховану на суму такого грошового зобов'язання.

У зв'язку з цим, грошові зобов'язання по платі за землю за січень-лютий 2011 року, які були самостійно узгоджені відповідачем та не були ним погашені протягом граничного строку згідно вимог пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визнаються податковим боргом.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, у зв'язку із порушенням строків сплати узгоджених податкових зобов'язань, відповідачу було нараховано пеню у розмірі 109,92 грн. При цьому,ним було частково погашено податкове зобов'язання по платі за землю за 2011 рік у розмірі 13 444 грн. 68 коп. за рахунок існуючої на той час переплати.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу відповідача податковим органом направлялися податкові вимоги про сплату податкового боргу в порядку, визначеному Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме, податкова вимога № 1/1413 від 31.12.2010 року, яка була вручена уповноваженому представнику відповідача 04.02.2011 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Однак, після проведених податковим органом заходів сума податкового боргу відповідачем у визначеному законом порядку та строк сплачена не була.

Відповідно до п. 20.1.8 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

За таких обставин заявлені позивачем вимоги колегія суддів знаходить обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство «Фортуна» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.