Постанова

від 09.04.2013 по справі 801/1843/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ   вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013          ПОСТАНОВА Іменем України 09 квітня 2013 р. (16:30)  Справа №801/1843/13-а    Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростиль-НТ 777"  до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.02.13р. №0001991502  та №0001141501. Сторони явку представників не забезпечили. До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов  Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростиль-НТ 777" (далі – позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі – відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.02.13р. №0001991502  та №0001141501. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені відповідачем внаслідок встановлення ним нікчемності правочинів укладених між позивачем та його контрагентами - ПП «Укрторгпартнер» та ПП «Команд», як наслідок, неправомірного формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток. Таки висновки були включені відповідачем до акту перевірки безпідставно, оскільки зроблені з формальних підстав, без фактичного з'ясування питань придбання позивачем у контрагентів товарів (робіт, послуг) та використання їх в господарській діяльності, таки висновки не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та є необґрунтованими. Позивач вказує, що операції з вказаними контрагентами, за результатом яких сформовані валові витрати та податковий кредит з ПДВ не є нікчемними, фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту з ПДВ. У письмових запереченнях на позов, що надійшли до суду 28 березня 2013р., відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на правомірність висновків Акту перевірки та обґрунтоване прийняття спірних податкових повідомлень-рішень (а.с.76-77). У судове засідання, що відбулося 09.04.13р., сторони явку представників не забезпечили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач надіслав клопотання про розгляд справи у відсутність представника, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -                                                                  ВСТАНОВИВ: Посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростиль-НТ 777" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Укрторгпартнер», ПП «Команд» за період з 01.04.2010р. по 31.03.2010р. За результатами перевірки складений акт перевірки від 22.01.2013 №344/15.2/34581720 (далі-Акт) (а.с.21-42). У висновках Акту перевірки встановлено, що позивачем були допущені порушення, зокрема, встановлено ознаки нікчемності правочинів укладених між позивачем та ПП «Укрторгпартнер», ПП «Команд», що привело до порушень: 1) п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим позивачу донараховано податку на прибуток у розмірі 25726,00грн., у т.ч.: - за 2 квартал 2010р. – 881,00грн., - за 3 квартал 2010р. – 5931,00 грн., - за 4 квартал 2010р. – 18914,00грн. 2) п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1, п.п.7,4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», та п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198,6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано ПДВ усього на суму 20581,00грн. у т.ч: - за червень 2010р. – 705,00 грн., - за липень 2010р. – 4398,00 грн., - за серпень 2010р. – 347,00грн., - за грудень 2010р.- 15131,00грн. На підставі зазначеного Акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.02.13р. №0001991502, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 25726,25грн. (за основним платежем – 20581,00грн., за штрафними  (фінансовими) санкціями – 5145,25грн.) та №0001141501, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 25726грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 6431,50грн. (а.с.58-61). Суд звертає увагу на те, що у податковому повідомленні – рішенні №0001141501 невірно зазначено дату Акту перевірки – 21.01.2013р. замість 22.01.2013р. та невірно визначено загальну суму, вказано – «дві тисячі сто вісімдесят дев'ять грн. 25 коп.» замість – «тридцять  дві тисячі сто п'ятдесят сім грн. 50коп.». З Акту перевірки вбачається, що відповідачем встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу матеріальних витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість, у зв'язку із відсутністю фактичного постачання позивачу товарів, робіт (послуг) контрагентами: ПП «Укрторгпартнер», ПП «Команд» та відсутністю реального виконання господарських операцій. Відповідач, в якості обґрунтування таких доводів, в акті перевірки посилається на те, що підрозділами Державної податкової служби по контрагентам - постачальникам позивача були складені акти про неможливість проведення зустрічних перевірок з питань правомірності проведення господарських операцій з контрагентами для встановлення реальності взаємовідносин. Виходячи з вищевикладеного відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції відповідача з зазначеними контрагентами є нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України та виключено витрати позивача, понесені на оплату товарів та послуг за зазначеними господарськими операціями зі складу валових витрат та податкового кредиту. При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат позивача по взаємовідносинах з контрагентами ПП «Укрторгпартнер» та ПП «Команд» суд вказує на наступне. Судом з'ясовано, що позивачем у період червень-серпень 2010р. було придбано у ПП «Укрторгпартнер» будівельні матеріали (вікна, двері) на загальну суму 30619 грн. Передача товару за вищенаведеною угодою підтверджується: видатковою накладною №367 від 07.06.2010р. на суму  4230,00грн. та податковою накладною №367 від 30.06.2010р. на суму 4230,00грн., у т.ч. ПДВ 705,00 грн.; видатковою накладною №501 від 04.08.2010р. на суму 26389,00 грн. та податковою накладною №460 від 23.07.2010р. на суму 26389,00 грн., у т.ч. ПДВ 4398,17грн. (а.с.84-87). Сплата за отриманий товар здійснена позивачем платіжними дорученнями від 23.07.2010р. №156 та від 30.06.2010р. № 132 на загальну суму 30619 грн., про що також зазначено у Акті (а.с.82-83). Судом встановлено, що позивачем у ПП «Команд» було придбано будівельні матеріали на загальну суму 92864,18 грн., що підтверджується: видатковою накладною №474 від 31.08.2010р. на суму 2079,00грн. та податковою накладною №463 від 27.08.2010р. на суму 2079,00грн., у т.ч. ПДВ 346,50 грн.; видатковою накладною №1976 від 21.12.2010р. на суму 42897,98 грн. та податковою накладною №1976 від 20.12.2010р. на суму 42897,98 грн., у т.ч. ПДВ 7149,66грн.; видатковою накладною №1975 від 21.12.2010р. на суму 47887,20 грн. та податковою накладною №1975 від 20.12.2010р. на суму 47887,20 грн., у т.ч. ПДВ 7981,20грн.  (а.с.88-93). Отриманий товар сплачено платіжними дорученнями від 27.08.10р. №225, від 20.12.10р. №360 та №359, на загальну суму 92864,18 грн., про що також зазначено у Акті (а.с.79-80). Матеріалами справи підтверджено, що усі будівельні матеріали, які було придбано у ПП «Укрторгпартнер» та ПП «Команд», було використано позивачем у його господарській діяльності (а.с.100-175). Під час судового розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може віднести до валових витрат та включати до податкового кредиту відповідні суми. Документи створені у ході виконання укладених договорів між позивачем та вказаними контрагентами, в силу норм  Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Документи, що залучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами. Крім того, відповідачем у акті перевірки зроблена перевірка перелічених первинних документів без посилання на невідповідність цих документів вимогам діючого законодавства. З урахуванням викладеного слід зазначити, що посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на акти про неможливість проведення зустрічної звірки, є безпідставними, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В той же час, Акти про неможливість проведення зустрічних перевірок, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення. Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції. Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, які були також досліджені відповідачем при перевірці, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. Суд також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених договорів між позивачем та контрагентами на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України. Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його  недійсність  прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний  правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України). Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. В даному ж випадку, як слідує з акту перевірки, висновки працівників контролюючого органу про фіктивність договорів з ПП «Укрторгпартнер» та ПП «Команд» ґрунтувались тільки на Актах про неможливість проведення зустрічних перевірок цих контрагентів, а не вироку суду, що набрав законної сили. Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати: по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку"; по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині; по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака — специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком". Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства". Судом з'ясовано, що договори укладені між позивачем та контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів (послуг) покупцю і отримання за це коштів продавцем. Таким чином, зміст правочинів з ПП «Укрторгпартнер» та ПП «Команд» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, угоди укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів. Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку,  не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено. Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими. Що стосується висновків податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ всього на суму 20581,00грн., що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на цю суму, та завищення валових витрат підприємства на суму 102905грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 25726,00грн., суд зазначає наступне. Відповідно до п 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань. Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення. У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період. Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг. Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності. Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі. Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати. Згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: - або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; - або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Пунктом 138.1.1 ст. 138 ПКУ, передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн. Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та ПП «Укрторгпартнер», ПП «Команд» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток підприємств за спірний період. Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який втратив чинність, але діяв під час виникнення спірних відносин, далі Закон №168), поставка товарів  (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим   нарахуванням податку на додану вартість. В силу вимог п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника  податку  на  податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів   (робіт, послуг), дата виписки  відповідного  рахунку  (товарного  чека) - в  разі розрахунків використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата  отримання  податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду  визначається виходячи  із  договірної  (контрактної) вартості товарів (послуг), але  не  вище  рівня  звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків,  нарахованих  (сплачених)  платником податку за ставкою, встановленою  пунктом  6.1  статті  6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом  такого  звітного  періоду  у  зв'язку  з: - придбанням або виготовленням  товарів  (у  тому числі при їх імпорті) та  послуг  з  метою  їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних   фондів (основних  засобів,  у  тому  числі інших необоротних матеріальних активів  та  незавершених  капітальних  інвестицій в   необоротні капітальні активи),  у тому  числі  при  їх  імпорті,  з  метою подальшого використання  у  виробництві  та/або  поставці  товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах  господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4.5 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту с суми  сплаченого  (нарахованого)  податку  у  зв'язку з придбанням товарів   (послуг),  не  підтверджені  податковими  накладними чи митними   деклараціями  (іншими  подібними  документами  згідно   з підпунктом  7.2.6  цього  пункту). Пунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити реквізити, що наведені у цій статті, зазначені окремими рядками. Як зазначено у п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Аналогічні норми викладені у Податковому кодексі України. Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. В силу п. 201.10  ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних. ПП «Укрторгпартнер» та ПП «Команд» на момент укладення з позивачем договорів і виписки податкових накладних були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість. Перевіряючи податкові накладні, виписані ПП «Укрторгпартнер» та ПП «Команд» судом встановлено, що вони відповідають вимогам ч.2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України. Враховуючи дотримання норм чинного законодавства під час оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів позивачем та його контрагентами, суд вважає протиправним визначення податковим органом позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 25726,25грн. Крім того, з позову вбачається, що позивачем повідомлення про проведення перевірки від 16.01.2013р. вих. №47/10/15-2 та копія наказу ДПІ від 16.01.2013р. №117 були отримані тільки 26.01.2013р., тобто вже після закінчення перевірки та складання Акту перевірки. Доказів своєчасного повідомлення позивача про початок проведення перевірки, тобто у строк встановлений ПК України, відповідачем, у порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, суду не надано. Таким чином суд прийшов до висновку про порушення відповідачем порядку проведення перевірки, що виразилося у невиконанні вимог ст.ст.78,79 ПК України щодо своєчасного повідомлення про проведення перевірки, що в свою чергу позбавляло відповідача права починати цю перевірку. Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень. Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів (послуг) від зазначених вище контрагентів, не проведення платежів з ними (в тому числі оплату ПДВ), не використання товарів (послуг) в господарській діяльності платника податків.   З урахуванням викладено, позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню. Враховуючи викладене, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.02.13р. №0001991502  та №0001141501. Під час судового засідання, яке відбулось 09.04.2013 р., оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 12.04.2013 р. З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 94,160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -                                                          ПОСТАНОВИВ: 1.  Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. 2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 08.02.13р., прийняті відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростиль-НТ 777"  :  - №0001991502, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 25726,25грн. (за основним платежем – 20581,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 5145,25грн.); - №0001141501, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 25726грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 6431,50грн. 3. Стягнути судовий збір в розмірі 257,26грн. із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростиль-НТ 777" . Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.    Суддя                        Гаманко Є.О.