Постанова

від 04.04.2013 по справі 804/2265/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2013 р. Справа № 804/2265/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В. при секретаріЛегкій Ю.Г. за участю: представника позивача представника відповідача Вишневський В.І. Курпай Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Паритет-А" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного підприємства «Паритет-А» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000632202 від 27.12.2012 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного підприємства «Паритет-А» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Мілагро» та з ТОВ «Консент-2007» за період з 01.10.2011 по 30.11.2011 року, за результатами якої складено акт від 02.11.2012 року №4337/22-2/36295635. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0000632202 від 27.12.2012 року на суму 1730743,00 грн. та нараховано 432685,75 грн. штрафних санкцій. Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому винесене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Державна податкова інспекція у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби при прийнятті податкового повідомлення-рішення №0000632202 від 27.12.2012 року на суму 1730743,00 грн. та нараховано 432685,75 грн. штрафних санкцій діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив в задоволені позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного підприємства «Паритет-А» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Мілагро» та з ТОВ «Консент-2007» за період з 01.10.2011 по 30.11.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1730742,86 грн., у тому числі за жовтень 2011 року на суму 181077,39 грн., за листопад 2011 року на суму 170180,67 грн., за грудень 2011 року на суму 1378783,13 грн., за січень 2012 року на суму 701,67 грн.

Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нереальними, вони не створють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

За результатами перевірки складено Акт від 02.11.2012 року №4337/22-2/36295635 на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення №0000632202 від 27.12.2012 року на суму 1730743,00 грн. та нараховано 432685,75 грн. штрафних санкцій.

Згідно матеріалів справи взаємовідносини між позивачем (Покупець) та ТОВ «Консент-2007» (Продавець) відбувалися згідно договору поставки № 2011/3- 10 від 03.10.2011 року (далі-Договір).

Пунктом 2.5 розділу 2 Договору встановлено, що при передачі товару Постачальник зобов'язується передати Покупцю наступні документи: накладну на товар, підписану уповноваженою особою і скріплену печаткою Постачальника; документи, які підтверджують якість товару; податкову накладну підписану уповноваженою особою і скріплену печаткою Постачальника; інші документи на товар-згідно чинного законодавства України.

Відповідно до положень вищевказаного Договору позивач перерахував на поточний рахунок ТОВ «Консент-2007» з 03.10.2011 по 02.11.2011 року 100% передплату за договором у розмірі 10984800,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банку про їх проведення.

Згідно акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року, підписаного повноважними представниками сторін та завіреного печатками підприємств, Покупець сплатив, а Постачальник поставив товар на умовах Договору у розмірі 4650800,00 грн.

На підставі умов договору та отриманої передплати ТОВ «Консент-2007» було передано на користь позивача товар на загальну суму 4650800,00 грн. Факт поставки товару підтверджено видатковими накладними підписаними повноважними представниками сторін та завіреними печатками підприємств.

Також, ТОВ «Консент-2007» були виписані та передані позивачу податкові накладні №108, № 107 від 28.10.2011, №103, №100 від 27.10.2011, №84, №85 від 25.10.2011, №79, №78, №77, №76 від 24.10.2011, №67, №65 від 21.10.2011, №53, №52 від 17.10.2011, №44 від 13.10.2011, №37, №36 від 12.10.2011, №16, №15, №14, №13, №12 від 06.10.2012р. на загальну суму 4650800,00 грн.

Крім того, згідно договору про відповідальне зберігання №03/11-11 від 03.11.2011 року та акту прийому-передачі до договору відповідального зберігання №03/11-11 товар, а саме - цукор, передано на відповідальне зберігання.

Взаємовідносини між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Мілагро» (Постачальник) відбувалися згідно договору №29/10-01 від 29.10.2011 року (далі-Договір).

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві товар, визначений у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору».

Відповідно до положень вищевказаного Договору Постачальник відвантажив товар та виписав податкові та видаткові накладні, а Покупець прийняв та оплатив поставлений товар, що підтверджується платіжними дорученнями банку з відміткою про їх проведення.

За даним Договором Покупцем та Постачальником підписані всі необхідні документи, що підтверджують здійснення господарської операції, а саме: видаткова накладна, що підтверджує факт передачі-приймання товару та податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Перевезення товару здійснювалось згідно договору перевезення вантажу № 01/11-01 від 01.11.2011 року за яким ТОВ „Інфо-Тех-Монтаж"- Перевізник, ПП „Паритет-А" - Замовник.

Відповідно до п. 1.1 Договору Перевізник бере на себе зобов'язання доставляти та отримувати ввірений йому для перевезення вантаж транспортним засобом до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а також приймає на себе зобов'язання надавати експедиторські послуги, а Замовник зобов'язується своєчасно сплачувати Перевізнику.

Згідно з п. 2.4 Договору оформлена товарно-транспортна накладна, завірена Замовником, при пред'явленні водієм, який виконує обов'язки експедитора, є підставою для одержання ним вантажу для перевезення з матеріальною відповідальністю Перевізника.

Пунктом 4.4. Договору зазначено - розрахунки здійснюються в національній валюті України - гривня, в безготівковій формі, шляхом перерахування відповідної суми на розрахунковий рахунок Перевізника.

На перевезення товару Перевізником були виписані товаро-транспортні накладні, в яких зазначено пункт навантаження - м. Кременчук та пункт розвантаження товару - склад покупця, що знаходиться у Новомосковському районі, пгт. Губініха, який ПП „Паритет-А" орендує у ТОВ „Форта-ком" згідно договору суборенди від 03.10.2011 року № 01-05/12.

Розрахунки між підприємствами проведені у вексельній формі, про що свідчить складений та підписаний обома сторонами акт прийому-передачі векселя від 09 грудня 2011 року, згідно якого Позивач передав, а Перевізник прийняв вексель.

Крім того, згідно договору про відповідальне зберігання №28/11/11 від 28.11.2011 року та акту прийому-передачі до договору відповідального зберігання №28/11/11 товар передано на відповідальне зберігання.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для встановлення порушень з боку позивача стало те, що Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби при перевірці використано:

акт ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 06.04.2012 року №230/22-5/36865177 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Мілагро» (код ЄДРПОУ 36865177) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за листопад 2011 року»;

акт ДПІ у Кіровському районі М.Дніпропетровська від 07.02.2012 №246/2305/34823994 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Консент-2007» (код за ЄДРПОУ 34823994) з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Комтех-Обладнання» за жовтень 2011 року»;

акт ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 13.02.2012 №377/2305/34823994 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Консент - 2007» (код за ЄДРПОУ 34823994) з питань здійснення фінансово-господарських операцій та формування податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість за листопад 2011 року».

Зі змісту акту перевірки Приватного підприємства «Паритет-А» від 02.11.2012 року №4337/22-2/36295635 вбачається, що за результатами розгляду вказаних вище актів перевірки контрагентів позивача податковий орган прийшов до висновків щодо порушення підприємством ч1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст..228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту (договір, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні), а придбаний позивачем товар в подальшому був використаний у власній господарській діяльності, якою є, зокрема, виробництво чавуну, сталі та феросплавів. Складені контрагентом податкові накладні відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, що не заперечується матеріалами перевірки.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Отже, позивачем у повній мірі доведено використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а також реальна зміна його господарського стану в результаті проведення таких операцій.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові цього суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Крім того, відповідач не навів жодної норми закону з посиланням на чинне законодавство України, яка б передбачала наявність повноважень органів ДПС України на встановлення факту нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст.203, 215, 228, 662, 656 Цивільного Кодексу України в актах перевірок суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №000063202 від 27.12.2012 р.

Стягнути з Державного бюджету судові витрати на користь позивача в розмірі 2294грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 09 квітня 2013 року

Суддя О.В. Єфанова