Рішення

від 13.05.2013 по справі 901/1021/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.05.2013Справа № 901/1021/13 За позовом Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Елкор», м. Сімферополь,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське виробниче підприємство «Агротехнологія», смт. Первомайське,

про розірвання договору та стягнення 10000,00грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

Від позивача - Волкова М.І., представник, довіреність №б/н від 01.02.2013.

Від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство «Науково-виробнича фірма «Елкор» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське виробниче підприємство «Агротехнологія» з вимогами про розірвання договору купівлі - продажу від 19.08.2010, укладеного між Науково-виробничою фірмою «Елкор» та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарським виробничим підприємством «Агротехнологія» та вимогами про стягнення з відповідача грошових коштів, сплачених відповідно до договору купівлі-продажу від 19.08.2010 в розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу від 19.08.2010, укладеного між Приватним підприємством «Науково-виробнича фірма «Елкор» та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське виробниче підприємство «Агротехнологія». Так, позивач у позовній заяві зазначає, що 03.09.2010 та 09.09.2010 позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача 100000,00 грн. Відповідно до накладної №127 від 03.09.2010 відповідачем було надано товару на суму 79 520,00 грн. Також, відповідачем 09.11.2011 було повернено позивачу 10 480,00 грн. за непоставлений товар. Враховуючи наведене позивач вказує, що у Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське виробниче підприємство «Агротехнологія» перед Приватним підприємством «Науково-виробнича фірма «Елкор» утворилась заборгованість у розмірі 10 000,00 грн. Зазначене й стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Позивач у судовому засіданні 13.05.2013 підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні. Позивачем заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи копій документів, а саме витягу з ЄДРПОУ та пояснення у справі.

Дані копії документів, оригінали яких оглянуті судом у судовому засіданні, долучені в матеріали справи.

Відповідач у судове засідання явку свого представника жодного разу не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином: рекомендованою кореспонденцією. Ухвала суду про порушення провадження у справі, надіслана на адресу відповідача, останнім одержана, про що свідчить поштове повідомлення про вручення, яке було повернено до суду із зазначенням про отримання поштового відправлення 29.03.2013. таким чином відповідач повідомлений про розгляд справи належним чином. Будь-яких письмових пояснень, клопотань, заяв чи відзиву на адресу суду від відповідача, на час розгляду справи, не надходило.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.

Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представника відповідача та при неподанні відзиву на позов відповідачем, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують обставини справи і його неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Розгляд справи відкладався відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представши позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Зобов'язання згідно із статтями 11, 509 Цивільного кодексу України, статтею 174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

19.08.2010 між Науково-виробничою фірмою «Елкор» в подальшому Приватне підприємство «Науково-виробнича фірма «Елкор» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське виробниче підприємство «Агротехнологія» (продавець) укладено договір купівлі-продажу (далі договір а.с. 8).

Предметом даного договору є те, що продавець зобов'язується передати у власність покупця плоди коріандру врожаю 2010 року (далі товар) у кількості 30 тон, а покупець прийняти і оплатити (п.1 договору).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу статей 173, 174, частини 1 статті 175 Господарського кодексу України.

Згідно п. 3 договору, ціна товару складає 3500,00грн. за одну тону.

Пунктом 4 договору визначено, що поставка товару зі складу продавця (смт. Первомайське) здійснюється силами покупця (самовивіз) частинами і оформляється накладними.

При цьому, згідно з п. 5 договору, передача товару здійснюється продавцем до 31.08.2010. Прийомка по якості і кількості - відбувається на місці.

Оплата здійснюється до 05.09.2010 на підставі наданого продавцем рахунку (п. 6 договору).

Відповідно до п. 11 договору, цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Сторонами під час розгляду справи суду не надано доказів розірвання чи визнання даного договору недійсним у встановленому законом порядку.

Як свідчать матеріали справи, відповідач 18.08.2010 року виставив позивачеві до сплати рахунок №39 на суму 105000,00грн. (а.с. 9).

Позивач по рахунку №39 перерахував 03.09.2010 на рахунок відповідача 50000,00грн. та 09.09.2010 перерахував відповідачеві 50000,00грн., що підтверджується банківськими витягами (а.с. 10-11).

Відповідач виконав взяті на себе договірні зобов'язання щодо поставки товару частково, а саме 03.09.2010 за накладною №127 відпустив позивачеві товар на загальну суму 79520,00грн. (а.с. 12).

Факт одержання товару підтверджується підписами повноважних представників позивача у накладній, та не заперечується останнім.

Претензією вих. №60 від 24.09.2010 позивач просив відповідача повернути зайво перераховані грошові кошти в сумі 20480,00грн. (а.с. 34).

09.11.2010 відповідач - ТОВ Сільськогосподарське виробниче підприємство «Агротехнологія» повернуло позивачеві - ПП «Науково-виробнича фірма «Елкор» грошових коштів на суму 10480,00грн. з призначенням платежу: «повернення зайво сплачених коштів за рахунком 39 від 18.08.2010», що підтверджується банківським витягом та не заперечується позивачем (а.с. 13).

Таким чином, як стверджує позивач, у зв'язку з не поставкою товару на суму 10000,00грн. та неповерненням цієї суми позивачеві, за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем у сумі 10000,00грн.

Претензією вих. №25 від 04.04.2012 позивач просив відповідача погасити прострочену заборгованість в сумі 10000,00грн. (а.с. 35).

Проте вимоги претензій залишені відповідачем без розгляду та задоволення, грошові кошти позивачеві не повернуті, тому позивач звернувся з позовом до суду про розірвання договору купівлі продажу від 19.08.2010, укладеного між сторонами у справі, та стягнення з відповідача в примусовому порядку 10000,00грн., визначаючи їх як збитки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалось вище, та підтверджено матеріалами справи, за умовами договору, відповідач у строк до 31.08.2010 мав поставити відповідачеві товар на загальну суму 105000,00грн. Тобто строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем щодо поставки товару сплив 31.08.2010. При цьому позивачем перераховано на рахунок відповідача 100000,00грн. Проте відповідач поставив позивачеві товару на суму 79520,00грн. та повернув коштів на суму 10480,00грн. В результаті, у зв'язку з не поставкою товару на суму 10000,00грн. та неповерненням цієї суми позивачеві, за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем у сумі 10000,00грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Виходячи зі змісту статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений належними та допустимими доказами суду факт поставки товару на суму 10000,00грн. та не надано належних доказів повернення грошових коштів в сумі 10000,00грн.., отже відповідач не спростував шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості.

Проте, заявляючи позов, позивач вважає заявлені до стягнення кошти збитками в розумінні частини 5 статті 653 ЦК України. Таке твердження позивача є хибним з огляду на те, що норми цієї статті регулюють правові наслідки зміни або розірвання договору.

Разом з тим, частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому, цивільно-правова деліктна відповідальність настає за наявності складу правопорушення, яка включає такі елементи як протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) особи, шкідливий результат такої поведінки (шкода), причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою та вина особи, яка заподіяла шкоду.

Для деліктного зобов'язання наявність усіх чотирьох складових складу правопорушення є обов'язковою.

Жодних доказів на підтвердження наявності саме збитків у розумінні вищенаведених норм законодавства суду позивачем не надано.

Проте, дослідивши матеріали справи, з урахуванням встановлення судом факту невиконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару на суму 10000,00грн., суд зазначає, що до правовідносини сторін у справі повинні застосовуватися норми глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову передбачене статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Підстава позову не залежить від норм матеріального права, які підлягають застосуванню судом при вирішенні конкретного спору.

Відтак зміна предмету позову означає зміну вимоги, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується ця вимога.

При цьому, не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, зміна посилання на норми права, посилання суду в рішенні на інші, ніж зазначено позивачем, норми права. Водночас, і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Аналогічна позиція викладена у п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18.

Стаття 6 Закону України «Про статус суддів» відносить до обов'язків суддів при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ.

Частиною 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що звернення до господарського суду зазначених у цій нормі юридичних осіб і громадян здійснюється за захистом їх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

З урахуванням наведеного господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Наведена позиція викладена у п. 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» від 29.06.2010 №01-08/369.

Матеріали справи свідчать, що за умовами договору, відповідач у строк до 31.08.2010 мав поставити відповідачеві товар на загальну суму 105000,00грн. Тобто строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем щодо поставки товару сплив 31.08.2010. При цьому позивачем перераховано на рахунок відповідача 100000,00грн. Проте відповідач поставив позивачеві товару на суму 79520,00грн. та повернув коштів на суму 10480,00грн. В результаті, у зв'язку з не поставкою товару на суму 10000,00грн. та неповерненням цієї суми позивачеві, за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем у сумі 10000,00грн. Доказів виконання своїх обов'язків за договором відповідачем суду не надано. На час розгляду справи перераховані позивачем кошти в сумі 10000,00грн відповідачем повернуті не були, доказів протилежного суду не надано.

Отже позивач має право на повернення грошових коштів в сумі 10000,00грн. в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач зобов'язаний повернути позивачеві грошові кошти у розмірі 10000,00 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення грошових коштів, сплачених відповідно до договору купівлі-продажу від 19.08.2010 в розмірі 10 000,00 грн. з відповідача в примусовому порядку підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, згідно норм цивільного законодавства України, підставою для зміни або розірвання договору є істотне порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом. «Істотність порушення договору» є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки «істотності» у порушенні договору.

Так позивач, укладаючи договір з відповідачем, розраховував на одержання у встановлені договором строки товар - плоди коріандру врожаю 2010 року, що є предметом даного договору, тому невиконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором позбавило позивача того результату, на який він розраховував.

Тому вимоги позивача про розірвання договору купівлі-продажу від 19.08.2010, укладеного між Приватним підприємством «Науково-виробнича фірма «Елкор» та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське виробниче підприємство «Агротехнологія» обґрунтовані та підлягають задоволенню.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 15.05.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір купівлі-продажу від 19.08.2010, укладений між Приватним підприємством «Науково-виробнича фірма «Елкор» (вул. Маяковського, 5, кв. 8, м. Сімферополь, 95011, АР Крим, ЄДРПОУ 19003656) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське виробниче підприємство «Агротехнологія» (вул. Молодіжна, 8, смт. Первомайське, АР Крим, 96300, ЄДРПОУ 31338472).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське виробниче підприємство «Агротехнологія» (вул. Молодіжна, 8, смт. Первомайське, АР Крим, 96300, ЄДРПОУ 31338472) на користь Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Елкор» (вул. Маяковського, 5, кв. 8, м. Сімферополь, 95011, АР Крим, ЄДРПОУ 19003656) грошові кошти в сумі 10000,00грн., сплачені по договору від 19.08.2010, 2867,50грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі