Постанова

від 12.10.2006 по справі ас-04/260-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АС-04/260-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2006 р.                                                                Справа № АС-04/260-06  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  , ,

при секретарі Сенчук І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Яценко О.П.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Куп'янської міської інфекційної станції, м. Куп'янськ, Харківської області (вх. № 2613 Х/3) на постанову господарського суду Харківської області від 06.06.06 р. по справі № АС-04/260-06

за позовом Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Харків

до Куп'янської міської інфекційної станції, м. Куп'янськ, Харківської області

про стягнення 2234,12 грн., -

встановила:

У травні 2006 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до  Куп'янської міської  інфекційної станції, м. Куп'янськ, Харківської області про стягнення штрафних санкцій у розмірі 2225,00 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році та пені в розмірі 9,12 грн. за прострочку платежу.   

Постановою господарського суду Харківської області від 06 червня 2006 року по справі № АС-04/260-06 (суддя Григоров А.М.) позовні вимоги задоволено.

Відповідач з даною постановою не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Харківської області від 06 червня 2006 року у даній справі скасувати,   посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Крім того, відповідач у своїй скарзі просить розглянути дану справу без участі його представника.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши уповноваженого представника позивача, який підтримав свою позицію у справі, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення,  виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що відповідно до статті 4 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ, з подальшими змінами та доповненнями (далі –Закон) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Статтею 19 Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Згідно зі статтею 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідним відділенням фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Відповідно до п.п. 3, 14 Положення про робоче місця інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 робоче місце інвалідів вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної  нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядоохоронпраці, громадських організацій, інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно  до п. 5 вищезгаданого Положення, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Тобто, на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Отже нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні конкретно визначений порядок працевлаштування інвалідів. В іншому випадку, як можуть центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення направляти інвалідів на підприємства, не знаючи, чи потрібні їм інваліди.

Крім того, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", як і інші нормативні акти із соціального захисту інвалідів, не містить положень які б звільняли підприємство від обов'язку створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. Більш того, статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на належні і здорові умови праці, а відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладається на підприємство у вигляді штрафних санкцій.

З огляду на наведені приписи чинного законодавства про порядок атестації та створення робочих місць інвалідів на підприємстві працевлаштування інвалідів може здійснюватись центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів лише за наявності отриманої від підприємства інформації про проведену в установленому порядку атестацію необхідної кількості робочих місць інвалідів на цьому підприємстві відповідно до вимог нормативу, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Так, наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.98 р. затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості, та передбачає у графі 4 (з графи 2) інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування громадян, котрі потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, зокрема інвалідів.

Як свідчать матеріали справи, позивачем до місцевого господарського суду надано копію листа №1199 від 06.05.06р. Куп'янського міськрайонного центру зайнятості, із якого вбачається, що у 2005 році підприємство відповідача до районного центру зайнятості з інформацією про наявність вільних місць для інвалідів  не зверталось, через що службою зайнятості на підприємство відповідача не було направлено жодного інваліда.

При цьому, згідно наданих суду документів, звіту підприємства відповідача (форма №10-ПІ поштова річна), середньооблікова чисельність штатних працівників у 2005 році на підприємстві відповідача становила 8 осіб, а з цього випливає, що  норматив числа робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” складає 1 робоче місце, однак відповідач взагалі не вказав таку чисельність інвалідів.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, чим порушив вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” і не перерахував встановлені ним штрафні санкції за нестворене робоче місце.

Таким чином, на думку суду першої інстанції, відповідач повинен сплатити позивачу штрафні санкції за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Розмір відрахувань визначається середньорічною заробітною платою на підприємстві за кожне робоче місце. Як вказує позивач, середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача на одного працівника у 2005 році становила 4450,00 грн., з урахуванням чого розмір штрафних санкцій за одне нестворене  робоче  місце для працевлаштування інвалідів у 2005 році складає 2225,00 грн.

Доказів сплати штрафних санкцій відповідач не надав, тому позовні вимоги позивача, на думку суду першої інстанції, є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Законодавством України встановлено рівні умови господарської діяльності для підприємств, які не звільняють їх від сплати штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у зв'язку з існуючими на підприємстві умовами праці, що не дозволяють працевлаштовувати інвалідів.

Відповідно до п. 8 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, які не мають змоги працювати на підприємстві (у тому числі на спеціалізованих), можуть займатися надомною формою праці відповідно до рекомендацій МСЕК та з урахуванням побутових умов.

Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів мають характер санкції за нестворення робочих місць і перерахування штрафних санкцій до Фонду не являється податковим платежем, так як вони не входять до переліку як державних так і місцевих податків (обов'язкових) платежів, які визначені Законом України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ зі змінами та доповненнями.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення. А згідно з ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На думку колегії суддів, позивач надав, а господарський суд Харківської  області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про те, що відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році та не здійснив  передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування компетентних органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Законом та Порядком сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2003 р. на відділення Фонду соціального захисту інвалідів покладено обов'язок здійснювати контроль за своєчасним та повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не дотримуються встановленого нормативу робочих місць.  

Згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій  до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. №1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.

Однак, відповідач до 15 квітня 2006 року сплату штрафних санкцій в розмірі 2225,00 грн. не провів, через що за прострочку платежу позивачем нарахована пеня в розмірі 9,12 грн., доказів сплати боргу суду не надав, а тому позовні вимоги правомірно визнані місцевим господарським судом  обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому колегія суддів також визначає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність прибутку у підприємства за звітний період, як на підставу від звільнення останнього від сплати штрафних санкцій за незайняті місця для працевлаштування інвалідів, слід вважати безпідставними, оскільки аналіз відповідних норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” дозволяє зробити висновок про те, що цей Закон не ставить в залежність обов'язок щодо сплати штрафних санкцій від наявності чи відсутності прибутку та вказує лише джерело сплати, а сплачені чи стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи надані послуги. Слід зазначити, що у разі відсутності прибутку, суми сплачених штрафних санкцій відносяться до збитків підприємства.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що господарський суд не взяв до уваги діючий наказ МОЗ СРСР №555 від 29.09.1989р., згідно з яким існують медичні протипоказання для працевлаштування інвалідів на підприємство відповідача, через що останній не має можливості інформувати компетентні органи про наявність вільних місць для працевлаштування  інвалідів.

Однак вказані посилання заявника апеляційної скарги колегія суддів вважає помилковими і безпідставними та не приймає їх до уваги, оскільки відповідач не надав належних доказів того, що відповідно до вимог чинного законодавства  він має пільги стосовно нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а Законом  України „Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні" від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ зі змінами та доповненнями не передбачена така підстава звільнення підприємства від сплати штрафних санкцій, яка б ставила в залежність обмеженість можливостей використання праці інваліда на підприємстві від його обов'язку створювати робочі місця та інформувати відповідні органи про їх наявність.  

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Куп'янської міської  інфекційної станції позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, постанова господарського суду Харківської області від 06.06.2006 р. по справі № АС-04/260-06 прийнята без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування постанови, не можуть бути підставою для її зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевказаним.

Керуючись статтями 86, 195, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, статтями 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Куп'янської міської  інфекційної станції, м. Куп'янськ, Харківської області залишити без задоволення.

Постанову господарського суду  Харківської області від 06.06.06р. по справі № АС-04/260-06 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                      

Суддя                                                                                 

Суддя