Постанова

від 08.09.2006 по справі 11/161-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/161-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2006 р.                                                           Справа № 11/161-06  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Пушай В.І., судді Барбашової С.В. ,Плужник О.В.,

при секретарі Полтєвої І.О.

за участю представників сторін:

позивача – Ткач С.В.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2616Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 26.06.2006 р. по справі № 11/161-06

за позовом - ТОВ „Дак” м. Донецьк

до – ТОВ „Енергосоюз”, м. Харків

про стягнення 75220,52 грн.

                                                            встановила:

    У квітні 2006 р. позивач  звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 72524,22 грн. та 3% річних за користування і збереження чужими коштами в розмірі 2696,30 грн., з посиланням на ст. 536, ст.ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України.

   Рішенням господарського суду Харківської області від 26.06.2006 р. по справі № 11/161-06 (суддя –Черленяк М.І.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 60 000,00 грн. помилково перерахованих коштів, 12 524,22 грн. інфляційних, 2 696,30 грн. 3% річних, 752,21 грн.  держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з посиланням на правомірність та обґрунтованість позовних вимог .

  Відповідач з рішенням господарського суду  не погоджується, подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог, оскільки рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи . Відповідач вказує, що в матеріалах справи міститься платіжне доручення № 1761 від 18.08.04р. на суму 40 000,00 грн. та платіжне доручення №2122 від 30.09.04р. на суму 20 000,00 грн., які складені належним чином, містять всі необхідні реквізити, встановлені чинним законодавством, а тому можуть вважатися законною підставою для зарахування грошових коштів. З огляду на це, відповідач вважає, що не може вважатись помилковим зарахування відповідачем грошових коштів в розмірі 60 000, 00 грн., перерахованих позивачем платіжними дорученнями № 1761 та № 2122.

  Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

  Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення суду обґрунтованим, законним, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

  Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги  в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, судова колегія приходить до висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

 Відповідно до ст. 104 ГПК України підставою для скасування або зміни  рішення (ухвали) є невиконання або невірне застосування вимог, передбачених  зазначеною статтею. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Жодних обставин які б були підставою для скасування рішення місцевого господарського суду відповідач в своїй скарзі не зазначив (не обґрунтував), як не надав і відповідних доказів.

 Суд першої інстанції  правомірно встановив, що позивач перерахував грошові кошти на рахунки відповідача у розмірі 60 000,00 грн. двома платіжними дорученнями: 18 серпня 2004 року № 1761 - 40000,00 грн. та 30 вересня 2004 року № 2122 - 20000,00 грн. Факт перерахування підтверджується відповідними довідками та виписками із рахунків відповідача, наданих ВАТ "Мегабанк", в якому відкриті рахунки відповідача.

 Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем відсутні договірні  та інші зобов'язання у сумі 60000,00 грн.,  в зв'язку з чим посилання відповідача  на те, що грошові кошти перераховані позивачем правомірно, платіжні доручення складені належним чином безпідставне та необґрунтоване, отже, як вірно зазначив господарський суд, це дає підстави стверджувати, що грошові кошти перераховані помилково.

 Відповідно до п. 32 розділу ІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.03.01 р. № 135 (зі змінами), грошові кошти, помилково зараховані на рахунок неналежного одержувача, повинні повертатися їм у терміни, установлені чинним законодавством, за порушення яких неналежний одержувач несе відповідальність відповідно до діючого законодавства.

 Згідно із п. 6 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» від 16.03.95р. №227/95 з наступними змінами та доповненнями підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунок кошти.

 Як свідчать матеріали справи позивачем на адресу відповідача неодноразово направлялись акти бухгалтерських звірок та листи з вимогою повернути помилково перераховані кошти, які залишились без відповіді.

 Приймаючи рішення місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що згідно із ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

 Положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

  Як правомірно встановлено судом першої інстанції, для виникнення зобов'язання, передбаченого ст. 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Ним можуть бути будь-які юридичні факти, як встановлені, так і не встановлені законом.

  Тобто для визнання зобов'язання таким, що виникло внаслідок набуття, збереження майна без достатньої підстави, вирішальне значення має не характер поведінки набувача (правомірна чи неправомірна) і не юридичні факти, на підставі яких виникає це зобов'язання (правочини, події або вчинки), а відсутність встановлених законом або правочином підстав для набуття або збереження майна.

  Отже, суд правомірно визнав, що отримання відповідачем коштів в сумі 60 000,00 грн. є помилковим та безпідставним, в зв'язку з чим враховуючи вищевикладене вони підлягають поверненню.

  Таким чином, суд першої інстанції правомірно вважав вимоги позивача в частині стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів в сумі 60 000,00 грн., обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

  Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, що відповідачем не виконано, оскільки, як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано до суду  докази, підтверджуючи договірні та інші зобов'язання між сторонами на суму 60 000, 00 грн.

 Також, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 12524,22 грн. інфляційних та 2696,30 грн. 3% річних, з посиланням на їх обґрунтованість.

 Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України на суму безпідставного грошового отримання підлягають нарахуванню проценти за користування чужими коштами з того часу, коли набувач дізнався або міг дізнатися про безпідставність отримання або збереження грошових коштів. При цьому, проценти нараховуються відповідно до правил ст. 536 Цивільного кодексу України.

 Згідно зі ст. 536 ЦУ України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

 Отже, саме відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 В зв'язку з чим, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення 12524,22 грн. інфляційних та 2696,30 грн. річних.

 З огляду на вказане, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам, а мотиви відповідача, з яких вони оспорюються, не можуть бути підставою для його скасування,  керуючись ст.ст. 625, 1212, 1214 ЦК України, ст.ст.49, 99, 101-105 ГПК України, судова колегія, -

постановила:

   Рішення господарського суду Харківської області від 26.06.2006 р. по справі № 11/161-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

  Головуючий суддя                                                      Пушай В.І.                                                               

                                 судді                                                        Барбашова С.В.

                                                                                Плужник О.В.