Ухвала

від 24.04.2013 по справі 6/435/08

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2013 р. м. Київ К-26824/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Лосєва А.М., Степашка О.І.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві на постанову Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2008 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2010 у справі №6/435/08 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Суднобудівний завод «Лиман» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві про скасування податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2008, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2010, позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Суднобудівний завод «Лиман» (далі-ВАТ «Суднобудівний завод «Лиман», позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві (далі-СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві, відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві №00002936/0 від 12.03.2008, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 66105,04грн.

При цьому, суди виходили з того, що чинне законодавство України не ставить право платника на одержання бюджетного відшкодування у залежність від факту сплати постачальниками по ланцюгу відповідної суми податку на додану вартість до бюджету.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 21.07.2010 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 13.08.2010 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2008 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2010, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, зокрема, п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.10 п.п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон України №168/97-ВР).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №146/36/01373890 від 12.03.2008, складеного за результатом невиїзної документальної перевірки ВАТ «Суднобудівний завод «Лиман» фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з ПП. «Рума Юг», ПП «Нортон-НК», ПП ОСОБА_1, ТОВ «Миктехлізинг», ТОВ «Андрей-Строй» за період січень, березень, квітень, липень, серпень 2007 року, податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення №00002936/0 від 12.03.2008, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 66105,04грн.

Висновок податкового органу ґрунтується на неможливості підтвердження факту надмірної сплати суми ПДВ до бюджету контрагентами позивача у ланцюгу поставки, які не знаходяться за місцем реєстрації або ліквідації.

Пунктом 1.8 Закону України №168/97-ВР бюджетне відшкодування визначено як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

За змістом п.п. 7.4.5 цього пункту не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту. Крім того, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди -як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Водночас слід зазначити, що несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю. Факт порушення контрагентом своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Отже, відсутність доказів сплати контрагентами позивача по ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність ВАТ «Суднобудівний завод «Лиман» як платника ПДВ.

За таких обставин, суд попередніх інстанцій обґрунтовано дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Миколаєві залишити без задоволення, постанову Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2008 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

О.І. Степашко