Постанова

від 15.05.2013 по справі 825/1411/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                        Справа №  825/1411/13-а ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2013 року                                                                                м. Чернігів Чернігівський окружний адміністративний суд в складі: головуючого судді                                                                      Соломко І.І., за участю секретаря                                                                    Розмовенко А.О.,   розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Прилуки та Прилуцькому районі Чернігівської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Прилуки Чернігівської області про стягнення сум витрат на виплату і доставку пенсії, - В С Т А Н О В И В: управління Пенсійного фонду України в Прилуки та Прилуцькому районі Чернігівської області (далі – позивач) звернулось в суд з адміністративним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Прилуки Чернігівської області (далі – відповідач) про стягнення сум витрат на виплату і доставку пенсії в розмірі 25036,01грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем в порушення Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання не здійснюється відшкодування коштів за період з липня 2010 року по лютий 2011 року в загальній сумі 25036,01 грн., за даних підстав позивач звернувся до  суду  з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 25036,01 грн. 13.05.2013 року ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду залишено без розгляду позов в частині заявлених вимог про стягнення боргу за липень-серпень 2010 року. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю. Представник відповідача заперечив щодо задоволення заявленого адміністративного позову з підстав викладених у письмових запереченнях. Дослідивши подані сторонами документи, вислухавши представника відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову з огляду на наступне. Встановлено, що між позивачем та відповідачем була проведена щомісячна звірка витрат по особових справах потерпілих, яким в період з вересня 2010 року по лютий 2011 року виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. За результатами звірки відповідач не прийняв до відшкодування та підписав акти щомісячної звірки за період з вересня 2010 року по лютий 2011 року з розбіжністю у 18013,19 грн. Сума розбіжності складається із загальної суми щомісячної адресної допомоги в розмірі 14325,54 грн. та витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну в розмірі 3687,65 грн., в т.ч.: 1) за вересень 2010 року 737,53 грн. (різниця неврахованих сум витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну), 2773,88 грн. (різниця неврахованих сум витрат на виплату щомісячної адресної допомоги); 2) за жовтень 2010 року 737,53 грн. (різниця неврахованих сум витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну), 2844,23 грн. (різниця неврахованих сум витрат на виплату щомісячної адресної допомоги); 3) за листопад 2010 року 737,53 грн. (різниця неврахованих сум витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну), 2844,23 грн. (різниця неврахованих сум витрат на виплату щомісячної адресної допомоги); 4) за грудень 2010 року 737,53 грн. (різниця неврахованих сум витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну), 2899,47 грн. (різниця неврахованих сум витрат на виплату щомісячної адресної допомоги); 5) за січень 2011 року 737,53 грн. (різниця неврахованих сум витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну), 2963,73 грн. (різниця неврахованих сум витрат на виплату щомісячної адресної допомоги). Суд вважає за доцільне проаналізувати правомірність кожної із сум заявлених до стягнення управлінням Пенсійного фонду. Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основ) передбачено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.   Відповідно до статті 4 Основ залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ. За пенсійним страхуванням згідно зі статтею 25 Основ надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів. Відповідно до пункту четвертого цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Пунктом 5 частини першої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-XIV) Фонд зобов'язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів. Перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом, передбачений статтею 21 Закону  № 1105-XIV. Відповідно до цієї статті Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку. Кабінет Міністрів України постановою від 26 березня 2008 року № 265 установив, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів. У разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму. Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Пунктом 4 цієї постанови Кабінету Міністрів України встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Вирішуючи питання чи здійснюються ці виплати за рахунок коштів Фонду, необхідно врахувати те, що страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Одним із основних принципів страхування від нещасного випадку є цільове використання коштів. Відповідно до статті 46 Закону № 1105-ХІV кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не формуються за рахунок Державного бюджету України, не включаються до його складу та використовуються виключно за їх прямим призначенням. Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги. Крім того, Верховний Суд України постановою від 11.06.2012 року у справі № 21-134а12, яка відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного суду України є обов'язковою для всіх судів України, визначив, що державна адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсій по інвалідності та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги. З урахуванням вищенаведеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про покладення на відповідача обов'язку відшкодувати витрати, понесених УПФ України в м. Прилуки та Прилуцькому районі та пов'язаних з виплатою щомісячної державної адресної допомоги. Аналогічна правова позиція викладена у численних постановах Верховного суду України, а в силу положень частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. Щодо стягнення з відповідача різниці неврахованих сум витрат на виплату пенсій громадянам держав-учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну за період з вересня 2010 року по лютий 2011 року, суд зазначає наступне. Відповідно до статті 2 Закону України "Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", право яких на отримання відшкодування раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР про відшкодування шкоди, завданої працівниками внаслідок травмування на виробництві, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку на виробництві. Відповідно до пункту 2 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду соціального страхування від нещасних випадків документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом соціального страхування від нещасних випадків в подальшому відбуваються відповідні розрахунки. При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків. Міжнародно-правовим актом, що регулює виниклі правовідносини, є Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Україною вказана Угода підписана в день її прийняття, а в дію Угода вступила з моменту її підписання. Згідно статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до цієї Угоди, держави-учасниці СНД мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Статтею 1 зазначеної Угоди передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Відповідно до статті 3 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД, усі витрати, які пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення несе держава, що надає це пенсійне забезпечення. Стаття 5 цієї Угоди передбачає, що вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян. Статтею 6 передбачено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Разом з тим, у відповідності до статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсії  виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем проживання пенсіонера, незалежно  від реєстрації місця проживання. Отже, пенсійне законодавство напряму пов'язує виплату відповідної пенсії з фактичним місцем проживанням пенсіонера. Таким чином, страхові виплати повинні проводитись відповідним відділенням ФССНВ по місцю фактичного проживання застрахованої особи при умові звернення останньої з відповідною заявою. За змістом статті 7 Закону України від 22.02.2001 року №2272-III "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку  відповідно до цього Закону. Отже, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР в разі виплати її органами Пенсійного фонду України, є відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, у даному випадку, відповідач. Крім того, відповідно до вимог пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, відшкодуванню підлягають також і суми витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій. З огляду на проаналізовану нормативно-правову базу, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про відшкодування відповідачем пенсій громадянам, з якими нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання стались в країнах СНД та витрат на їх доставку на загальну суму 3687,65грн. Вказаний висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією  Верховного Суду України, висвітленою у постанові від 05.12.2011 року у справі № 333а-11. Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги. За таких обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення суми виплаченої пенсії по інвалідності громадянам України, які отримали каліцтво на території держав СНД з вересня 2010 року по лютий 2011 року в розмірі 3687,65 грн., в задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону. Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки спір частково вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача-суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають. Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 9, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Адміністративний позов задовольнити частково. Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Прилуки Чернігівської області (код ЄДРПОУ 25932058) на користь Управління Пенсійного фонду України в м. Прилуки та Прилуцькому районі Чернігівської області (код ЄДРПОУ 14241463) 3687,65 грн. (три тисячі шістсот вісімдесят сім) грн. 65 коп. витрат на виплату і доставку пенсії громадянам держав-учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну.   Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                           І.І. Соломко