Постанова

від 05.10.2006 по справі 46/231-06 (н.р. 37/137-05)

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

46/231-06 (н.р. 37/137-05)

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

              "10" жовтня 2006 р.                                 Справа № 46/231-06 (н.р. 37/137-05)  

Колегія суддів у складі:

головуючого судді , судді  ,  

при секретарі Сенчук І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився; відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" (м. Харків) (вх. № 2882 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.07.06 р. по справі № 46/231-06 (н.р. 37/137-05)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" (м. Харків)

до Закритого акціонерного товариства Комерційного банку "Кредит-Дніпро" (м. Дніпропетровськ)

про визнання недійсним договору, -

встановила:

У квітні 2005 року Відкрите акціонерне товариство "Харківський тракторний завод імені С. Орджонікідзе" (далі – ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Закритого акціонерного  товариства Комерційного банку "Кредит-Дніпро" (далі – ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро"),  про визнання недійсним договору застави № 290904-з, укладеним між сторонами у справі 29.09.2004 року, в зв'язку з тим, що умови даного договору не були узгодженні з Фондом державного майна України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11 жовтня 2005 року по справі № 37/137-05 позовні вимоги задоволено повністю та визнано недійсним договір застави № 290904-з від 29.09.2004 року, укладений між ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" та ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро". Крім того, з відповідача на користь позивача стягнуто 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 02 лютого 2006 року рішення господарського суду Харківської області від 11 жовтня 2005 року у справі № 37/137-05 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 26 квітня 2006 року постанову Вищого господарського суду України від 02 лютого 2006 року по справі № 37/137-05 та рішення господарського суду Харківської області від 11 жовтня 2005 року у справі № 37/137-05 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Харківської області від  05 червня 2006 року по справі № 46/231-06 (н.р. 37/137-05) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що при його   винесенні господарський суд порушив та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправомірного рішення, в зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Заявник апеляційної скарги посилається на те, що ним надано суду достатньо доказів для встановлення необхідності погодження умов спірного договору застави з Фондом державного майна України.

Відповідач пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надав, його представник у судовому засіданні 03.10.2006р. просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, як необґрунтовану.

В судовому засіданні 03.10.2006р. оголошено перерву до 10.10.2006р. о 14 год. 00 хв.

10.10.2006р. представники сторін у судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце проведення судового засідання.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних обставин.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених  матеріалами справи обставин спору за якими встановив, що 19 вересня 2003 року між ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" (позивачем у справі) та ЗАТ КБ "Кредит-Дніпро" (відповідачем у справі) укладений договір про надання кредитної лінії № 19090З-Л, відповідно до п. 1.1. якого відповідач надає позивачеві поновлювальну мультивалютну кредитну лінію з лімітом кредитування у сумі еквівалентній                         2 250 000,00 грн., котра в подальшому була збільшена до 25 000 000,00 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позивача за договором про надання кредитної лінії № 19090З-Л від 19.09.2003 року між позивачем та відповідачем був укладений договір застави № 290904-з від 29.09.2004 року (далі –Договір застави), предметом якого є виробниче обладнання, перелічене у п. 1.3. Договору, котре належить позивачеві заставною вартістю 39 900 000,00 грн.

Сторонами у даному Договорі застави визначені їх права та обов'язки, порядок виникнення та припинення права застави, встановлений порядок звернення на предмет застави, порядок реалізації заставленого майна.

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, ВАТ ''ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" засноване згідно з рішенням Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України від 22 грудня 1994 року № 1656, шляхом перетворення державного підприємства "Харківський тракторний завод імені С.Орджонікідзе" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 "Про корпоратизацію державних підприємств" з метою підвищення відповідальності підприємства за результатами економічної діяльності та підготовки його до приватизації, що також зазначено в пункті 1.1 статуту підприємства.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1992 р. № 2163-ХІІ (з подальшими змінами та доповненнями) порядок приватизації державного майна передбачає затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій підприємства. 23 червня 1995 року Фондом державного майна України був затверджений План розміщення акцій ВАТ "Харківський тракторний завод імені С.Орджонікідзе", яке створено шляхом корпоратизації, узгоджений з Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України 22 грудня 1994 року. Таким чином, відкрите акціонерне товариство "Харківський тракторний завод імені С.Орджонікідзе" відноситься до відкритих акціонерних товариств, створених в процесі корпоратизації, щодо яких прийнято рішення про приватизацію.

Листом № 17-Н/79 від 20 квітня 2005 року Фонд державного майна України повідомив, що ВАТ "Харківський тракторний завод імені С.Орджонікідзе" дійсно відноситься до відкритих акціонерних товариств, створених в процесі корпоратизації, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, а тому умови договорів застави майна ВАТ "Харківський тракторний завод імені С.Орджонікідзе" підлягають погодженню з Фондом державного майна України. Знаходження 27,65 % акцій ВАТ "ХТЗ ім. С.Орджонікідзе" у державній власності підтверджується випискою з реєстру власників акцій ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" № 666/4 від 22 квітня 2005 року.

Позивач - ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе", звертаючись з даним позовом до суду, в якості підстави для визнання недійсним Договору застави від 29.09.2004 року вказує на недодержання сторонами вимог частини п'ятої статті 11 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 р. № 2654-ХІІ (з подальшими змінами та доповненнями), відповідно до якої передача у заставу майна підприємства позивача, створеного в процесі корпоратизації, здійснюється з дозволу Фонду державного майна України.

Господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійним Договору застави, з підстав зазначених позивачем у позовній заяві, послався на те, що відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про заставу" від 02 жовтня 1992 року з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майна здійснюється з дозволу відповідного органу приватизації. Однак при цьому, вказана правова норма безпосередньо не визначає недійсність договору застави майна, укладеного без дотримання цієї вимоги.

Наказом Фонду державного майна України від 06 лютого 2001 № 163 "Про погодження органами приватизації умов договорів застави майна", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2001 року за № 171/5362, затверджено Порядок погодження органами приватизації умов договорів застави майна та іпотеки (далі - Порядок). Пункт 1.2. Порядку (зі змінами, внесеними наказом Фонду державного майна України № 1096 від 20 червня 2002 року) визначає коло суб'єктів, на яких поширюється його дія. Серед них є і відкриті акціонерні товариства, створені в процесі корпоратизації, щодо яких прийнято рішення про приватизацію. Оскільки позивач відноситься до відкритих акціонерних товариств, створених в процесі корпоратизації, та що до нього прийнято рішення про приватизацію, посадові особи ВАТ “ХТЗ ім. С. Орджонікідзе” повинні були узгоджувати з Фондом державного майна умови передачі у заставу того майна, яке підлягає приватизації.  

Пункт 1.4. зазначеного Порядку погодження органами приватизації умов договорів застави майна підприємств встановлює, що Фонд державного майна України  (його  регіональні  відділення) приймають рішення про погодження з моменту, визначеного пунктом 2 вказаного Порядку, до виконання плану приватизації розміщення акцій. Частина третя цього ж пункту передбачає, що  після   виконання   плану розміщення акцій підприємства  згідно  з  Державною програмою приватизації на 2000-2002 рр., у разі закріплення за державою 25 або 50 відсотків Статутного   фонду плюс одна акція, Фонд державного майна України (регіональне відділення) приймає рішення щодо погодження умов договору застави майна підприємства в межах державних корпоративних прав.

Зазначений Порядок встановлює межі повноважень органів приватизації та терміни, протягом яких вони вправі  вирішувати  питання  про надання  згоди  на укладання підприємствами договорів застави свого майна (в тому числі і під кредитні зобов'язання). Крім того, цим Порядком, визначено основні засади прийняття органами приватизації рішення щодо погодження умов договору застави, та  передбачено подання до відповідного органу приватизації проекту договору застави або  укладеного  договору  застави відповідно до  вимог  чинного законодавства (абзац сьомий пункту 2.2, пункт 3.1, абзац другий пункту 4 Порядку).

Оцінивши доводи позивача у справі, а також  враховуючи те, що оскільки позивачем не надані належні докази його звернення до органу приватизації з відповідною письмовою заявою  і  необхідним  пакетом документів  для отримання рішення щодо погодження умов договору застави від 29.09.2004 року № 290904-з, та  докази відмови органу приватизації в погодженні умов цього Договору, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів апеляційної інстанції повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, а тому  підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі оскаржуваного рішення відсутні, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. А згідно зі статтею 43 цього ж Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що оскільки договір застави № 290904-з від 29.09.2004р. повинен був погоджуватися з органом приватизації, але сторонами такі дії не вчинялись, тому недодержання вимог чинного законодавства відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання цього Договору недійсним. Крім того, заявник скарги вважає необґрунтованим посилання господарського суду на вину позивача у невиконанні обов'язку щодо погодження умов Договору застави та вказує на те, що з урахуванням наказу Фонду державного майна України від 06.02.2001р. за № 163 у разі непогодження умов договору порушуються насамперед інтереси держави.  

Однак вказані посилання заявника апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу  України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема,   у таких спосіб, як визнання правочину недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину,   викладені у ст. 203 Цивільного кодексу України (ст. 48 ЦК УРСР). До умов чинності правочину належать умови про форму; про сторони; про зміст правочину; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до цивільного законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнанні судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом (ст.  215 Цивільного кодексу України). Правова норма, закріплена в частині 5 статті 11  Закону України "Про заставу" не визначає недійсність договору застави майна, укладеного без дотримання вимог цієї норми.

Стаття 215 Цивільного кодексу України передбачає підстави недійсності правочину і відносить до таких підстав недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Слід зауважити, що сторонами при укладенні Договору застави дотримано умови щодо форми правочину, повноваження осіб, які його підписали, а зміст цього договору відповідає вимогам цивільного законодавства України.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що наказ Фонду державного майна України від 06 лютого 2001 за № 163 "Про погодження органами приватизації умов договорів застави майна" не встановлює правових підстав для визнання недійсними укладених договорів застави через недотримання зазначеного у них положення про узгодження їх умов із відповідним органом приватизації.

У судовому засіданні 03.10.2006 року представник позивача підтвердив той  факт, що ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе" до Фонду державного майна України з відповідною письмовою заявою та необхідним пакетом документів для отримання рішення щодо погодження умов Договору застави від 29.09.2004 року № 290904-з  не зверталось.

Пунктами 2.2. та 3.1. Наказу Фонду державного майна України № 163 від 06.02.2001р., передбачено, що пакет документів, який подається для розгляду і погодження умов договорів застави або іпотеки, повинен  містити  проект договору (або укладений договір  застави  майна підприємств відповідно до вимог чинного законодавства). За таких обставин, колегія суддів вважає посилання заявника апеляційної скарги в якості підстави визнання недійсним Договору застави на порушення Наказу № 163 та затвердженого ним Порядку такими, що не можуть  бути підставою для визнання спірного Договору застави недійсним, оскільки сама процедура узгодження може не співпадати з часом волевиявлення сторін, тобто з часом підписання договорів застави. Окрім того,           процедура узгодження з Фондом державного майна застосовується лише до передачі у заставу майна, яке підлягає приватизації, з метою забезпечення державних корпоративних прав.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком суду першої інстанції вважає, що договір застави від 29.09.2004 року № 290904-з укладений у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому, в даному випадку, правових підстав для визнання його недійсним також не вбачає.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ВАТ "ХТЗ ім. С. Орджонікідзе"   позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 10 липня 2006 року по справі № 46/231-06 (н.р. 37/137-05) прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи позивача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 10 липня 2006 року по справі № 46/231-06 (н.р. 37/137-05) залишити без змін.   

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод імені С. Орджонікідзе" (м. Харків) залишити без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді