Постанова

від 08.11.2006 по справі ас-54/232-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АС-54/232-06

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2006 р.                                                           Справа № АС-54/232-06  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  , ,

при секретарі Сенчук І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторської фірми "ТАЛАУДИТ", м. Харків (вх. № 3383 Х/3) на постанову господарського суду Харківської області від 14.08.06 р. по справі № АС-54/232-06

за позовом Прокурора Червонозаводського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторської фірми "ТАЛАУДИТ", м. Харків

про стягнення 3450,00 грн., -

встановила:

У липні 2006 року Прокурор Червонозаводського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до  Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторської фірми "ТАЛАУДИТ" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 3450,00 грн. за нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда у 2005 році.    

Постановою господарського суду Харківської області від 14 серпня 2006 року по справі № АС-54/232-06 (суддя Хачатрян В.С.) позовні вимоги задоволено повністю.

Відповідач з даною постановою не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Харківської області від 14 серпня 2006 року у даній справі скасувати,   посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Прокурор та позивач пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надали.

Прокурор та представники сторін у судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень (№№2050530, 2050548, 2050521), наявних в матеріалах справи. Про причини неявки своїх представників апеляційний господарський суд не повідомили.

За таких обставин,  колегія суддів вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі прокурора та представників сторін, оскільки вони також не були позбавлені права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мали на це достатньо часу.   

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України,  колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення,  виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 4 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ, з подальшими змінами та доповненнями (далі – Закон) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Статтею 19 Закону для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Згідно зі статтею 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідним відділенням фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Відповідно до п.п. 3, 14 Положення про робоче місця інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 робоче місце інвалідів вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної  нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядоохоронпраці, громадських організацій, інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до п. 5 вищезгаданого Положення, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Тобто, на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Отже нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні конкретно визначений порядок працевлаштування інвалідів. В іншому випадку, як можуть центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення направляти інвалідів на підприємства, не знаючи, чи потрібні їм інваліди.

Крім того, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", як і інші нормативні акти із соціального захисту інвалідів, не містить положень які б звільняли підприємство від обов'язку створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. Більш того, статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на належні і здорові умови праці, а відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладається на підприємство у вигляді штрафних санкцій.

З огляду на наведені приписи чинного законодавства про порядок атестації та створення робочих місць інвалідів на підприємстві працевлаштування інвалідів може здійснюватись центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів лише за наявності отриманої від підприємства інформації про проведену в установленому порядку атестацію необхідної кількості робочих місць інвалідів на цьому підприємстві відповідно до вимог нормативу, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Так, наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.98 р. затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості, та передбачає вказання наявності вільних робочих місць для кожної категорії громадян окремо, в тому числі і інвалідів.

Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що згідно наданих суду документів, а саме звіту підприємства відповідача (форма №10-ПІ поштова річна), середньооблікова чисельність штатних працівників у 2005 році на підприємстві відповідача становила 12 осіб, а з цього випливає, що норматив числа робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" складає 1 робоче місце, однак у 2005 році на підприємстві відповідача не працювало жодного інваліда.

Як свідчать матеріали справи, позивачем до місцевого господарського суду надано лист за №1188 від 14.08.06р. Ленінського районного центру зайнятості, із якого вбачається, що у 2005 році підприємство відповідача до районного центру зайнятості з інформацією про наявність вільних місць для інвалідів не зверталось, через що службою зайнятості на підприємство відповідача не було направлено  інваліда.

Слід зазначити, що тільки на підставі наданих до центру зайнятості звітів про наявність вакансій можливе направлення на підприємство кандидатів на подану вакансію.

Вищевказаним листом підтверджується також і той факт, що протягом 2005 року відповідач звертався до центру зайнятості з інформацією про наявність лише однієї вакансії - бухгалтера (станом на 28.08.05р.) з нормальними умовами праці.   Додаткової інформації щодо можливості працевлаштування на цю вакансію інваліда  від Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторської фірми "ТАЛАУДИТ" до центру зайнятості не надходило.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, чим порушив вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” і не перерахував встановлені ним штрафні санкції за 1 нестворене робоче місце.

Таким чином, відповідач повинен сплатити позивачу штрафні санкції за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів у 2005 році.

Законом та Порядком сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2003р. на відділення Фонду соціального захисту інвалідів покладено обов'язок здійснювати контроль за своєчасним та повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не дотримуються встановленого нормативу робочих місць.  

Розмір відрахувань визначається середньорічною заробітною платою на підприємстві за кожне робоче місце. Як вказує позивач, середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача на одного працівника у 2005 році становила  6900,00 грн., з урахуванням чого розмір штрафних санкцій за одне нестворене  робоче  місце для працевлаштування інвалідів у 2005 році складає 3450,00 грн. Доказів сплати штрафних санкцій відповідач господарському суду не надав.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги визнані судом першої інстанції   обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Законодавством України встановлено рівні умови господарської діяльності для підприємств, які не звільняють їх від сплати штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у зв'язку з існуючими на підприємстві умовами праці, що не дозволяють працевлаштовувати інвалідів.

Відповідно до п. 8 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, які не мають змоги працювати на підприємстві (у тому числі на спеціалізованих), можуть займатися надомною формою праці відповідно до рекомендацій МСЕК та з урахуванням побутових умов.

Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів мають характер санкції за нестворення робочих місць і перерахування штрафних санкцій до Фонду не являється податковим платежем, так як вони не входять до переліку як державних так і місцевих податків (обов'язкових) платежів, які визначені Законом України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ зі змінами та доповненнями.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення. А згідно з ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На думку колегії суддів, позивач надав, а господарський суд Харківської  області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про те, що відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочого місця  для працевлаштування інваліда у 2005 році та не здійснив  передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інваліда та заходів щодо інформування компетентних органів про наявну можливість на підприємстві працевлаштування інваліда, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інваліда.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що звіт по формі №10-ПІ містить виправлення в рядку "3", здійснені невідомою особою стосовно нормативу чисельності інвалідів з "прочерк" на "1", а тому вказаний звіт не є належним доказом у справі.

Однак колегія суддів не приймає зазначені посилання до уваги та вважає їх такими, що не несуть ніякого правового навантаження, оскільки в даному випадку з урахуванням середньооблікової чисельності штатних працівників у 2005 році, що становила 12 осіб, норматив числа робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" складає 1 робоче місце.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує  про не з'ясування господарським судом питання, яким чином Фонд соціального захисту сприяв створенню робочих місць для інвалідів на його підприємстві. Крім того, скаржник вказує на безпідставну відмову господарського суду в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторської фірми "ТАЛАУДИТ" про витребування з Ленінського та Червонозаводського районних центрів зайнятості населення у м. Харкові та у Фонді соціального захисту інвалідів переліку за 2005 рік щодо осіб-інвалідів, які бажали працевлаштуватися.

В спростування вказаних доводів апеляційної скарги колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що згідно з вимогами чинного законодавства про порядок атестації та створення робочих місць інвалідів на підприємстві, працевлаштування інвалідів може здійснюватись відповідними органами лише за наявності отриманої від підприємства інформації про проведену в установленому порядку атестацію необхідної кількості робочих місць інвалідів на цьому підприємстві відповідно до вимог нормативу, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач з такою інформацією до уповноважених органів працевлаштування не звертався.

Крім того, щомісячне подання відповідачем у 2005 році статистичної звітності по формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" до центру зайнятості Ленінського району м. Харкова, не є належним доказом повідомлення компетентних органів про наявність вільного місця (вакантної посади) для працевлаштування інваліда, оскільки відповідно до Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН " Звіт про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках", № 244 затвердженої Наказом Державного комітету статистики України 06.07.1998р., наявність вільних робочих місць зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під цифрами. В даному випадку, у графі 4 (з графи 2) повинна міститися інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування громадян, котрі потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, зокрема інвалідів.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторської фірми "ТАЛАУДИТ" позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, постанова господарського суду Харківської області від 14.08.2006 р. по справі № АС-54/232-06 прийнята без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування постанови, не можуть бути підставою для її зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевказаним.

Керуючись статтями 86, 195, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, статтями 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю аудиторської фірми "ТАЛАУДИТ", м. Харків залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Харківської області від 14.08.06р. по справі                  № АС-54/232-06 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                      

Суддя                                                                                 

Суддя